Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

3. ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

 
  Самостійна  участь в цивільному обороті досягається  шляхом визнання за юридичною особою цивільної правосуб'єкт-ності — заснованої на нормах права здатності організації бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. її зміст складається з трьох елементів: правоздатності, дієздатності, деліктоздатності. Правоздатність — це здатність мати цивільні права та нести цивільні обов'язки. Дієздатність — це здатність своїми діями створювати для себе права та обов'язки. Деліктоздатність — це здатність нести відповідальність за свої дії.

  Правоздатність  юридичної особи. Здатність юридичної особи мати цивільні права та обов'язки — це власне та здатність, заради якої вона, за великим рахунком, і створюється. Відповідно до ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

  За  обсягом правоздатність юридичної  особи може бути загальною (універсальною), спеціальною і виключною.

  Спеціальна  правоздатність. Суть спеціальної правоздатності полягає в тому, що юридична особа має право вчиняти лише ті дії, які спрямовані на досягнення зазначеної в установчих документах мети. Вона може мати лише ті права та обов'язки, які відповідають цілям і завданням її діяльності і необхідні їй для здійснення своєї діяльності. На цій концепції була побудована правоздатність юридичних осіб за ЦК 1963 р. Юридичні особи мають цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей діяльності.

  Концепція спеціальної правоздатності сформувалася історично і пов'язана з дозвільним порядком виникнення юридичних осіб. У свій час статути корпорацій затверджувалися або санкціонувалися державою, набуваючи при цьому значення нормативного акта, а тому вчинення не передбачених ними дій вважалося правопорушенням.

  В країнах англо-саксонської правової системи явище спеціальної правоздатності отримало назву доктрини "ІЛіга уігєз". Так описує її суть англійський юрист В. Ансон: здатність корпорації укладати договори обмежена тим фактом, що бу#ть-яка дія, вчинена корпорацією з перевищенням прав, наданих їй за законом, за загальним правилом є ІЛтта уігек та недійсна.

Оскільки  корпорація не існує окремо від акта парламенту, яким корпорація створена або дозволено її створення, звідси випливає, що її правоздатність обмежена виконанням тих повноважень, які надані законом або можуть розумно витікати з його тексту. Навіть якщо акціонери згодом схвалять договір, який суперечить цілям статуту, він все одно не може вважатися таким, що зобов'язує компанію¹. Застосовуючи цю доктрину, суди визнавали недійсними угоди, які виходять за межі цілей діяльності юридичної особи.

  Загальна  правоздатність. З розширенням кола правовідносин, в які вступала юридична особа, та необхідністю забезпечення стабільності господарського обороту ця доктрина похитнулася і з середини XX століття намітилася тенденція до розширення правоздатності юридичних осіб, що знайшло відображення як в національному законодавстві, так і в міжнародному праві. Зокрема, директива № 1 Ради Міністрів ЄЕС від 9 березня 1968 р. передбачає, що угоди, укладені органами управління, пов'язують товариство, навіть якщо вони виходять за межі статутної діяльності, крім випадків, коли контрагент знав або повинен був знати, що угода є позастатутною. Укладення по-застатутних угод є лише підставою для притягнення керівника до майнової відповідальності, але не впливає на дійсність самої угоди. Дії юридичної особи, що виходять за межі її правоздатності, розглядаються як дії директорів, які здійснили ці дії або дали дозвіл на ці дії². І хоч директива № 1 не скасувала концепцію спеціальної правоздатності, основний її недолік — можливість визнання недійсними позастатутних угод — було скасовано. Принцип ТЛіга уігєз у Великобританії був скасований Законом про компанії лише в 1989 р. Окремі країни пішли далі і визнали за юридичними особами загальну правоздатність. Найбільш широка вона у Швейцарії, де юридичні особи можуть мати будь-які майнові та особисті права (навіть право усиновлення), за винятком тих, які можуть належати людині як фізичній істоті³.

  ЦК  закріпив універсальну правоздатність: юридична особа має таку ж цивільну правоздатність, як і фізична особа. Винятки встановлені лише щодо тих прав та обов'язків, які можуть на-

лежати лише людині: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне довкілля, право на сім'ю, право на індивідуальність та ін.

  Ідея  загальної правоздатності юридичних  осіб, хоча і спільна для більшості  країн, реалізується в їх національному  законодавстві по-різному. Одна група країн визнає її за всіма юридичними особами. На таких засадах побудовано і ст. 92 ЦК. Друга група країн надає загальну правоздатність лише окремим видам юридичних осіб — насамперед, комерційним організаціям (торговим товариствам). Таким шляхом пішла Російська Федерація. Відповідно до загального правила, сформульованого у п. 1 ч. 1 ст. 49 ЦК Російської Федерації, юридична особа може мати цивільні права, які відповідають цілям діяльності, передбаченим її установчими документами. Відповідно до п. 2 ч. 2 цієї статті комерційні організації, за винятком унітарних та інших видів організацій, передбачених законом, можуть мати цивільні права та нести цивільні обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.

  ГК  та ЦК містять різні підходи до визначення правосуб'єк-тності суб'єкта господарювання. Відповідно до ч. 1 ст. 72 ГК підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог  ст.ст. 62—71 цього Кодексу, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу щодо підприємств окремих видів.

  Так, згідно із ч. З ст. 62 ГК підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Частиною 4 ст. 57 цього Кодексу встановлено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, органи управління і контролю, їх компетенцію, умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

  Крім  того, згідно із ч. 1 ст. 207 вищезазначеного Кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

  Таким чином, положення ГК передбачають спеціальну правоздатність — наявність у юридичної особи таких прав та обов'язків, які відповідають меті і завданням її діяльності. ЦК закріплює універсальну правоздатність юридичної особи — здатність мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа.

  Враховуючи  вищевикладене, Міністерство юстиції  України у листі від 5 листопада 2004 р. № 19-45-1332 "Щодо надання роз'яснення стосовно правосуб'єктності підприємства" висловило думку, що підприємство здійснює свою господарську діяльність відповідно до його мети і предмета діяльності, вказаними у статуті. Водночас можливе виникнення інших прав та обов'язків, прямо не передбачених статутом, але за умови, якщо вони не суперечать чинному законодавству і цілям діяльності цього підприємства.

  Виключна правоздатність — здатність здійснювати лише ті види діяльності, які передбачені в законі. Організаціями з виключною правоздатністю є комерційні банки, страхові організації, організації, що здійснюють операції з цінними паперами, тощо.

  Відмінність виключної і спеціальної правоздатності полягає в тому, що спеціальна правоздатність грунтується на вільному волевиявленні засновників юридичної особи, які під час створення відповідного суб'єкта самі визначають мету та завдання його майбутньої діяльності, в той час як обсяг виключної правоздатності визначається законом. Якщо для виключної правоздатності характерна загальна заборона, то спеціальна правоздатність грунтується на загальному дозволі¹.

  Слід  погодитися з висловленою у літературі думкою, що всі види діяльності, які здійснюються організаціями з виключною правоздатністю, характеризуються наявністю в них публічного інтересу. Тому вихід за межі правоздатності такою організацією порушує не приватні інтереси її засновника або учасника, а публічні інтереси, не положення установчих документів, а конкретні приписи правових актів².

  Розмежування  понять "мета (цілі) діяльності" і "види (предмет) діяльності". Чітке визначення понять "мета (цілі) діяльності", "вид діяльності" та їх значення для юридичної

особи є важливим для з'ясування суті правоздатності у сьогоднішньому її розумінні. Теоретичного обгрунтування відмінності між метою діяльності і видами діяльності юридичних осіб в Україні немає. Немає єдиного підходу і в законодавстві. Відповідно до ч. 4 ст. 57 ГК статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про мету і предмет діяльності. Натомість, у ст. 13 Закону "Про об'єднання громадян" визначено, що статут повинен містити вказівку на мету та завдання об'єднання громадян. Отже, законодавець використовує чотири різних категорії: предмет діяльності, мета діяльності, мета об'єднання, завдання об'єднання.

  На  нашу думку, категорії "мета" і "цілі" збігаються, з тією лише відмінністю, що цілі — це мета в множині. Суттєвої різниці між ними немає. Мета діяльності або мета юридичної особи — це те кінцеве прагнення, яке визначає зміст усієї її діяльності. Саме для її реалізації виникає юридична особа. Так, якщо метою підприємства є отримання максимального прибутку, то вона завжди буде прослідковуватися незалежно від того, в якій саме сфері економічних відносин діє підприємство. Мета визначає загальну орієнтацію юридичної особи, що зумовлює сфери, види, завдання та форми її діяльності.

  В законодавстві України простежується  чітке розмежування юридичних осіб за їх цілями на підприємства (мета — отримання прибутку), громадські організації (мета — задоволення та захист учасниками своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів), політичні партії (мета — участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі). Основний критерій поділу юридичних осіб на підприємницькі та не підприємницькі, запроваджений цивільним законодавством багатьох країн, теж визначається метою їх створення. Організація, яка має на меті одержання прибутку, набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності вже за самим фактом визначення такої мети її установчими документами.

  Правоздатність комерційних організацій є загальною в сенсі можливості здійснювати будь-які види діяльності, але не у виборі основної мети діяльності. Комерційна організація не вправі перетворюватися в некомерційну шляхом переорієнтації на здійснення виключно неприбуткової суспільно корисної діяльності.

  Категорії "предмет діяльності", "види діяльності" і "завдання об'єднання" співвідносяться як синоніми. Позначають вони

коло  тих сфер суспільного життя, в  яких буде досягатися мета юридичної особи.

  Ототожнення понять "предмет діяльності" і "мета (цілі) діяльності" на практиці привело до поширення тлумачення ст. 26 ЦК 1963 р. як норми, яка обмежує правоздатність юридичної особи саме предметом діяльності, а не цілями. Не завжди проводиться розмежування цих категорій і науковцями. Це призвело до того, що при підготовці установчих документів юридичних осіб до них, про всяк випадок, записується якомога більша кількість видів діяльності, які в сукупності становлять предмет діяльності. Непоодинокі випадки, коли більша частина статуту присвячена опису різноманітних видів діяльності: від копіювання документів до будівництва нафтопроводів. Більшістю з них підприємство ніколи займатися не буде.

  Вважаю, що принципова різниця між метою  і предметом діяльності полягає у можливості їх зміни засновником. На відміну від мети, предмет діяльності (види діяльності) може бути змінений під впливом економічних, соціальних та інших умов. Сьогодні підприємство займається торгівлею цукром, а завтра — юридичною практикою. Напрями діяльності диктує ринок. Отже, немає сенсу визначати обсяг правоздатності лише певними видами діяльності. Предмет діяльності повинен мати додатковий, роз'яснювальний характер, розкривати способи досягнення цілей організацій.

  Інша  справа з метою (цілями). Мета організації  визначає форму самої організації відповідно до відомої філософської тези — зміст визначає форму. Так, мета досягнення політичної влади реалізується шляхом створення партії, мета отримання прибутку — шляхом створення певного виду підприємства. Нісенітницею виглядало б здійснення мети отримання прибутку в організаційній формі політичної партії. При цьому зміна програми політичної партії не означає зміну її мети — досягнення політичної влади, так само, як зміна виду економічної діяльності не означає відмову підприємства від мети отримання максимального прибутку.

  Мета  є одним із елементів організаційно-правової форми юридичної особи. її правове значення полягає також у тому, що нею обмежується можливість зміни організаційно-правової форми юридичної особи. Так, непідприємницькі юридичні особи не можуть бути перетворені на підприємства і навпаки.