Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

8. СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Поняття статутного капіталу юридичної особи. Юридич­на особа створюється та існує для участі в цивільному обороті, який має переважно майновий характер. Тому майнова, еконо­мічна основа організації — це та передумова, яка забезпечує її активну участь у суспільних відносинах. Від того, якими акти­вами вона володіє, часто залежить ефективність її діяльності, спроможність досягти тих завдань, які мали на меті засновники, створюючи юридичну особу.

Майно юридичної особи може формуватися за рахунок різних джерел, але основним з них на початкових стадіях існування є внески засновників. Саме вони як ініціатори створення юри­дичної особи повинні подбати про забезпечення її необхідним і достатнім, на їх думку, майном. Сукупність внесків заснов­ників, призначених для забезпечення діяльності створеної ними юридичної особи, традиційно називають статутним капіталом (статутним фондом).

На думку О. Янкової, яка спеціально досліджувала проблему статутного фонду комерційних організацій, статутний фонд — це зареєстрований у встановленому законом порядку та закріп­лений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинне бути передане підприємству у власність (повне господарське відання, оперативне управління), у вигляді внесків для забезпечення його господарської діяльності та як сплата його учасниками отримуваних ними майнових прав1.

Часто статутний капітал помилково ототожнюють з усім май­ном (активами) юридичної особи. Насправді це не так. Статут­ний капітал — це не майно, а джерело його утворення. Його правову сутність можна розкрити через такі ознаки:

1)   початково статутний капітал формується засновниками юридичної особи;

2)   розмір статутного капіталу обов'язково фіксується в ус­тановчому документі;

3)   розмір статутного капіталу виражається в грошах неза­лежно від того, яке саме майно було внеском;

4)   розмір внесків до статутного капіталу визначає обсяг на­лежних учаснику корпоративних прав;

5)   статутний капітал може бути змінений лише за рішенням вищого (а в деяких випадках також і виконавчого) органу юри­дичної особи;

6)   статутний капітал є одним із джерел утворення майна юридичної особи.

Виокремлюють також основні принципи формування статут­ного капіталу комерційних організацій:

1)  обов'язковість формування статутного капіталу;

2)  формування статутного капіталу за рахунок власних коштів учасників;

3)  реальність розміру статутного капіталу;

4)  законність формування статутного капіталу1.

Статутний капітал — це одне із центральних понять сучас­ного корпоративного права. Участь у створенні статутного ка­піталу є первинним способом набуття корпоративних прав і практично всі операції з корпоративними правами так чи інакше пов'язані із статутним капіталом. Можна навіть сказати, що корпоративне право починається зі статутного капіталу.

У ЦК використовується термін "статутний (складений) капітал" (ст. 113). Така подвійна термінологія пояснюється, мабуть, тим, що не всі товариства діють на підставі статуту. Установчими документами можуть бути статут або засновниць­кий договір (ч. 2 ст. 87) і навіть меморандум (ч. З ст. 134 ЦК). До тих товариств, у яких статуту немає, тобто повних і коман-дитних товариств, застосовується термін "складений капітал" (ч. 2 ст. 120, ч. 2 ст. 134 ЦК). Однак і цей термін невдалий, адже "складений" означає, що капітал повинен бути утворений шляхом об'єднання (складення) внесків, в той час як, наприк­лад, командитне товариство може бути створене одним повним учасником. Йому нічого і ні з ким складати. Щодо такого товариства термін "складений капітал" буде неточним.

Під час розробки терміна "статутний (складений) капітал" мали місце й логічні помилки. Слово "складений" не є синоні­мом до "статутний", як це можна було б припустити з огляду на вживання слова "складений" у дужках після "статутний". Аналіз ЦК дозволяє стверджувати, що терміни "статутний капі­тал" і "складений капітал" використовуються як нерівнозначні, хоч і означають однопорядкові явища. Чому тоді в основу цих

термінів покладено різні поняття? Ключовим у терміні "ста­тутний капітал" є слово "статут", тобто установчий документ товариства, в той час як у терміні "складений капітал" — слово "складати", яке наголошує на способі утворення капіталу.

Відповідно до ч. З ст. 83 ЦК установою є організація, ство­рена однією або кількома особами (засновниками), які не бе­руть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Отже, для створення установи також вимагається об'єднання (виділення) майна. Спеціального тер­міна для позначення цього майна установи ЦК не містить. Однак видається, що тут можна провести паралелі зі статутним (складеним) капіталом товариства: майно установи формується засновниками; формується для забезпечення її діяльності; його розмір фіксується в установчому акті. Чим не статутний ка­пітал?

Щодо кооперативів застосовується термін "неподільний фонд", який є близьким до терміна "статутний капітал". Від­повідно до ч. З ст. 20 Закону України від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію" неподільний фонд створюється в обов'яз­ковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу.

Отже, є сенс ввести єдиний термін для позначення майна, яке передають засновники (засновник) юридичній особі під час її створення, незалежно від виду та організаційно-правової форми цієї юридичної особи. Видається, що термін "статутний капітал" або "складений капітал" для позначення такого майна не досить вдалий з огляду на міркування, котрі наводилися вище. Думаю, що найбільш точним терміном, який відображає це родове поняття, буде "засновницький капітал". Він під­креслює, що суб'єктом, котрий утворює капітал, є засновник. Засновницький капітал — це майно, склад та вартість якого зафіксована в установчому документі, яке засновник зобов'язався передати юридичній особі під час її створення. Цей термін є спільним (єдиним) для всіх юридичних осіб. Слід думати, що юридичне призначення цього терміна — допомогти врегулю­вати відносини, які виникають саме під час створення юри­дичних осіб.

Після створення юридичної особи її капітал може змінюва­тися, зокрема шляхом залучення внесків осіб, які участі у її заснуванні не брали. Для юридичної особи не має значення, від кого саме надійшли внески. Важливо, що її капітал збіль­шується, а це, в свою чергу, дозволяє провадити ефективнішу

діяльність і досягати своєї мети. Змінюється і порядок фор­мування капіталу. Якщо під час утворення організації цей порядок визначався засновником (або засновниками за взаємною згодою), то коли юридична особа вже існує, ці рішення прий­має вона сама в особі своїх органів управління. Після реалізації свого засновницького волевиявлення засновник у відносинах з товариством виступає вже як акціонер, учасник, член і корис­тується, як правило, тим самим обсягом прав, які мають інші особи — незасновники. З огляду на це і термін "засновниць­кий капітал" після створення юридичної особи втрачає своє первісне значення саме як засновницький. Цей капітал транс­формується у корпоративний, стає капіталом самої юридичної особи. Тому доцільно було б запровадити і такий термін. Кор­поративний капітал — це зафіксована в установчому документі вартість внесків учасників, переданих юридичній особі в рахунок оплати її корпоративних прав.

Наведені вище міркування мають теоретичний характер і могли б бути використані для вдосконалення законодавства. Але є й багато проблем так би мовити "прикладного" характеру.

Обов'язковість статутного капіталу. Одне з найбільш диску­сійних питань навколо статутного капіталу — це його обов'яз­ковість для юридичної особи. З цього приводу висловлюють ; протилежні думки. Так, О. Янкова вважає, що формування * статутного фонду має бути обов'язковим етапом створення комерційної організації. Це, на її думку, дозволить створити:

•    юридичні передумови для визнання комерційної організа­ції самостійним суб'єктом права й учасником правовідносин;    \

•    економічні передумови для майново незалежної участі у комерційному обороті, тому що суть цієї участі залишилася незмінною у змінюваних суспільно-економічних умовах;

•    можливість реалізації заходів відповідальності за зобов'язан­нями;

•              умови для реалізації принципу окремої відповідальності
засновника і заснованого ним підприємства1.

Не має заперечень теза, що статутний капітал — це джерело формування майна, характерне лише для підприємницьких юридичних осіб (комерційних організацій). Тому дискусія роз-   ' гортається в основному щодо того, чи потрібний статутний капітал саме для таких організацій.

Якщо звернутися до вітчизняного законодавства, то воно передбачає багато організаційно-правових форм юридичних осіб, для створення яких не вимагається формування статутного капі­талу. Вимога про формування статутного капіталу передбачена законом лише для господарських товариств (ст. 113), виробничих кооперативів (ст. 163 ЦК). Для окремих юридичних осіб закон, хоч і вимагає створення статутного капіталу, не встановлює його мінімального розміру (повні і командитні товариства, виробничі кооперативи, інші суб'єкти господарювання). До таких юридичних осіб, на думку Держпідприємництва, належать і приватні підприємства. У листі від 26 березня 2004 р. № 1858і цей орган, посилаючись на ч. 4 ст. 63 ГК, підтримав вимоги органу державної реєстрації в частині включення до статуту приватного підприємства відомостей про обов'язкове форму­вання засновником (засновниками) статутного капіталу в роз­мірі, визначеному засновником (засновниками).

Теза, що статутний капітал є економічною передумовою май­нової участі юридичної особи в цивільному обороті, сама по собі також недостатня, оскільки майно, внесене до статутного капіталу, може вільно відчужуватися і може виникнути си­туація, коли товариство насправді не має майна, еквівалентного за вартістю розміру статутного капіталу. З цих міркувань не можу погодитися з аргументом, що статутний фонд гарантує відповідальність за зобов'язаннями. Для кредитора практично ніколи не є вирішальним розмір статутного капіталу. В Україні і досі існує багато товариств, створених до 1993 р., в яких статутний фонд залишився у розмірі 0,5 грн. (до введення на­ціональної грошової одиниці — 50 тис. крб.), а то й менше. Серед них, напевно, є й успішні. Контрагенти орієнтуються не на статутний капітал цих товариств, а на інші чинники: репутацію, стан справ, реально існуючі активи.

Видається, що питання про обов'язковість чи необов'язко­вість статутного капіталу для юридичної особи може розгля­датися у фактичній і юридичній площині, як є і як треба. Оцінюючи ті чи інші суспільні явища, маємо виходити не з того, якими вони є на цей час, а з того, якими вони повинні бути. Теза про те, що існування юридичних осіб, зокрема комер­ційних, можливе без статутного капіталу, відповідає чинному законодавству, яке таку ситуацію допускає. Отже, фактично статутний капітал не є обов'язковим або він обов'язковий лише для окремих юридичних осіб.

Але можна піднятися над чинним законодавством і сприй­мати його не як догму, а як засіб регулювання певних відносин, яким воно є насправді. Якщо проаналізувати цю проблему з позиції доцільності збереження такої ситуації, то, на мій погляд, ніякої користі для суспільства вона не має. Інакше кажучи, законодавство слід корегувати у напрямі встановлення вимог щодо обов'язкового формування статутного капіталу для всіх підприємницьких (комерційних) юридичних осіб. Водночас слід вирішити й інші проблеми, так чи інакше пов'язані із статут­ним капіталом. Про окремі з них йтиметься далі.

Для юридичних осіб, які не створюються для здійснення господарської діяльності, значення статутного капіталу менше. Однак і там він може формуватися з ініціативи засновників. В громадських організаціях, наприклад, часто встановлюються вступні внески. Сукупність цих внесків, зроблених під час створення організації, за своєю суттю є статутним (заснов­ницьким) капіталом.

Вважаю, що будь-яка юридична особа може мати статутний капітал. У листі від 22 березня 2002 р. № 4-422-95/1635', що стосувався кооперативів, Держпідприємництво зазначив, що чинне законодавство, яким визначаються загальні правові засади створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації підприємств та організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності, не накладає обмежень щодо можливості формування статутного фонду будь-якими юридичними особами. Отже, чинне законодавство не встановлює обов'язку створення ста­тутного фонду кооперативу, але, разом з тим, і не забороняє створювати такий фонд для своїх статутних цілей. Тому вне­сення змін до статуту стосовно створення статутного фонду кооперативу не суперечить чинному законодавству. Видається, що це загальна, концептуальна ідея, яка може сміливо поши­рюватися на усіх юридичних осіб.

Для окремих непідприємницьких товариств необхідність формування статутного капіталу прямо передбачена законом. Так, капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого до­ходу спілки і не може бути меншим 10% від суми її загальних зобов'язань. Пайовий капітал кредитної спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків членів кредитної спілки (ст. 20 Закону України від 20 грудня

2001 р. "Про кредитні спілки"). Пайовий фонд формується також і в споживчих товариствах, які також належать до не­прибуткових.

Значення статутного капіталу як інструменту регулювання корпоративних відносин виявляється через його функції.

Функції статутного капіталу. Статутний або, як ми його назвали, засновницький капітал виконує такі функції: