Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

7. КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ

V

Серед усіх юридичних осіб найбільш складним є управлін­ня в акціонерних товариствах. Для цього виду господарських товариств законодавець встановлює досить детальні, хоча й не бездоганні, процедурні норми, що стосуються скликання та про­ведення загальних зборів. Докладна регламентація цих відносин має на меті забезпечити реалізацію прав усіх акціонерів, не­залежно від кількості належних їм акцій.

Корпоративне управління в інших юридичних особах біль­шою мірою регулюється корпоративними нормами. Законода­вець імперативно визначає лише найважливіші моменти. Врахо­вуючи це, вважаю за можливе розкрити механізм корпоративно­го управління на прикладі акціонерних товариств. Зрозумівши, як управляється акціонерне товариство, читач, сподіваюсь, без зусиль зрозуміє, як управляються юридичні особи простіших організаційно-правових форм.

Поняття корпоративного управління. У широкому розумінні корпоративне управління розглядається як система, за допомо­гою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також, яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства. Належна система корпора­тивного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвес­тиції для фінансово-господарської діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки участі інвесторів у капіталі то­вариства.

Таким чином, суттю корпоративного управління є система відносин між учасниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяль­ності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учас­ників корпоративних відносин (див. Принципи корпоративного управління).

Принципи корпоративного управління — це основні, вихідні положення, які характеризують управління та мають істотне значення для розуміння його як системи і як механізму1.

Вони призначені для акціонерних товариств, але ідеї, закла­дені в цьому рекомендаційному акті, можуть бути використані для організації управління будь-якими юридичними особами. Вважаю, що загальним для всіх юридичних осіб будуть такі принципи управління:

—    принцип законності. Всі управлінські рішення повинні відповідати закону;

—    принцип централізації поточного управління. Тобто зосе­редження поточного управління в межах виконавчого органу управління;

—  принцип колегіального вирішення стратегічних питань. Най­важливіші рішення повинні прийматися за участю колективу. Маються на увазі не лише учасники, але й працівники юри­дичних осіб;

—  принцип пріоритетності рішень вищих органів управління. Рішення загальних зборів мають вищу юридичну силу порівня­но з рішеннями інших органів управління. Якщо виконавчий орган вчиняє дії, які не відповідають рішенням вищого органу, такі дії є корпоративним правопорушенням;

—  принцип плановості. Робота усіх органів управління має плановий, системний характер, що забезпечує послідовний і сталий розвиток організації;

—  принцип підзвітності і підконтрольності. Органи управ­ління, котрі обираються зборами, звітують про свою роботу;

—  принцип розподілу управлінських функцій. Усі органи управ­ління діють в межах своїх повноважень, визначених установ­чими документами;

—  принцип добросовісності. Добросовісність полягає в належ­ному і сумлінному виконанні своїх обов'язків. Обов'язок добросовісно та розумно діяти в найкращих інтересах товарис­тва передбачає, що посадові особи органів товариства повинні під час виконання своїх функцій, визначених законодавством та внутрішніми документами товариства, виявляти турботли­вість та обачність, які, зазвичай, очікуються від розважливої людини в аналогічній ситуації;

—  принципи розумності. Розумність можна пояснити як об­рання такого способу поведінки, який усуває або мінімізує можливість настання негативних наслідків для юридичної особи;

—  принцип додержання інтересів товариства. Обов'язок діяти в інтересах товариства передбачає, що посадові особи органів товариства повинні використовувати свої службові повнова­ження та можливості, пов'язані із займаними ними посадами, виключно в інтересах товариства. Посадові особи органів това-

риства не повинні здійснювати дії, які суперечать чи не від­повідають інтересам товариства. Зокрема, посадові особи не мають права отримувати будь-яку винагороду (прямо чи опосе­редковано) за здійснення ними впливу на ухвалення рішення органами товариства, використовувати у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб майно товариства, розкривати інформацію з обмеженим доступом тощо;

—              принцип персональної відповідальності. Органи управлін­
ня несуть різні види відповідальності за належне виконання
своїх обов'язків.

Звичайно, що наведені вище принципи не є вичерпними.

Мета та функції корпоративного управління. Мета корпора­тивного управління — організація взаємодії учасників та праців­ників юридичної особи з метою забезпечення узгодженості їх сумісної діяльності, необхідної для досягнення цілей юридичної особи.

Функції управління — це найбільш типові однорідні та чітко виражені види (напрями) управлінської діяльності, котрі слу­гують інтересам досягнення цілей управлінського впливу1.

Найбільш важливими є такі функції:

—   функція планування (розробка програми розвитку това­риства, визначення цілей та завдань, забезпечення ресурсів для розвитку, визначення засобів досягнення планів);

—   функція організації (розробка організаційної структури, формування органів управління, розподіл компетенції між ними, встановлення правил їх взаємодії та процедур прийняття управ­лінських рішень, координація між структурними підрозділами та різними органами управління);

—   функція керівництва (постановка завдань, котрі виплива­ють з планів);

—   функція контролю (перевірка якості виконання управ­лінських рішень, контроль фінансово-господарської діяльності товариства);

—   функція координації (узгодження завдань різних вико­навців).

Процес корпоративного управління включає в себе 4 стадії: 1) формування рішення. Ця стадія включає ініціювання, під­готовку проекту рішення, обговорення, узгодження;

2)              прийняття рішення. Прийняття рішення повинно від­
буватися за процедурою, котра залежить від того, який саме
орган управління приймає рішення. Рішення повинно набути
належної форми;

3)              реалізація рішення. Реалізація управлінського рішення від­
бувається шляхом виконання або шляхом застосування. Ви­
конання — це вчинення дій, які прямо передбачені волеутворю-
ючим органом товариства. Застосування — вчинення дій, які
мають на меті вирішення конкретних справ на основі наперед
встановлених правил;

4)              перевірка виконання.

Посадові особи юридичних осіб. Поняття посадової (службо­вої) особи можна розкрити за допомогою тих критеріїв, які наведено у примітці до ст. 364 КК: службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції пред­ставників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

З наведеного визначення вбачається, що основними крите­ріями посадової особи є її обов'язки (функції):

1)   організаційно-розпорядчі або

2)   адміністративно-господарські.

Визначення посадової особи міститься також у ст. 2 Закону "Про державну службу": посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-роз­порядчих та консультативно-дорадчих функцій. Однак сфера застосування цього визначення, на відміну від ст. 364 КК, обмежується виключно державною службою, тому на сферу корпоративного права воно не поширюється.

Особа, котра здійснює ці функції постійно або тимчасово, вважається посадовою особою. Слід звернути увагу на те, що поняття посадової особи невід'ємне від поняття "посада". Саме перебування на певній посаді надає особі ті чи інші повноважен­ня. Якщо особа не обіймає посади, то вона не може вважатися посадовою особою.

Посада — це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця певної організації, на яку покла­дено встановлене законом та корпоративними актами коло повноважень.

Отже, посада поза певною організацією не існує. Таким чином, поняття посадової особи існує лише у взаємозв'язку з організацією.

Посади бувають різними. їх можна класифікувати за порядком заміщення, складом повноважень, строком їх дії та іншими ознаками. Найважливішим, найзмістовнішим, на мій погляд, поділом є поділ посад за характером повноважень на управ­лінські і господарські. Управлінські посади — це посади, які передбачають повноваження на прийняття рішень від імені ор­ганізації. Господарські посади передбачають повноваження на вчинення дій щодо розпорядження майном та коштами.

Відповідно до ст. 23 Закону "Про господарські товариства" посадовими особами органів управління товариства (управлін­ськими посадами) визнаються:

1)   голова та члени виконавчого органу;

2)   голова ревізійної комісії,

3)   у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Треба мати на увазі, що член наглядової ради або член прав­ління сам по собі не має жодних повноважень. Обов'язковими до виконання є рішення правління та рішення наглядової ради в цілому, а не її окремого члена. Тому видається, що віднесення членів цих органів до посадових осіб товариства не узгоджу­ється з існуючим уявленням про посадову особу як суб'єкта, наділеного певними повноваженнями.

Наведені у ст. 23 Закону "Про господарські товариства" особи є посадовими особами органів управління. Посадовими можуть визнаватися також інші особи, які не входять до складу органів управління, наприклад, керівник структурного підроз­ділу.

Закон встановлює широке коло осіб, які не можуть бути посадовими особами органів управління товариства:

—  народні депутати України;

—  члени Кабінету Міністрів України;

—  керівники центральних та інших органів виконавчої влади;

—  військовослужбовці;

—   посадові особи органів прокуратури, суду, державної без­пеки, внутрішніх справ, державного нотаріату;

—   посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представ­ляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства;

—   особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здій­снюють цей вид діяльності;

—   особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, ха­барництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Ці обмеження встановлені для посадових осіб органів управ­ління господарських товариств, тому зазначені особи можуть бути членами органів управління інших юридичних осіб, на­самперед, непідприємницьких товариств.

На думку Головного управління державної служби України, державний службовець не може входити до складу ради. На запитання, як бути, якщо до складу спостережної ради акціо­нерного товариства було обрано акціонера, котрий згодом став державним службовцем, Управління відповіло, що в разі праце­влаштування члена наглядової ради на державну службу, йому слід написати заяву про припинення свого членства в цій раді, а під час наступних загальних зборів провести його переобрання. Такий висновок неправильний.

Відповідно до ст. 16 Закону "Про державну службу", яка відсилає до ст. 5 Закону "Про боротьбу з корупцією", держав­ний службовець не має права, зокрема, входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Отже, обмеження стосуються виключно виконавчих органів підприємств. Наглядова рада не є виконавчим органом, а тому на неї обмеження, встановлені п. "в" ст. 5 Закону "Про боротьбу з корупцією", не поширюються.

У разі обрання до складу органу осіб, які не мають права до нього входити, рішення зборів в цій частині слід вважати не­дійсними, як такі, що суперечать закону. Такий наслідок має наставати незалежно від вини товариства. Інакше кажучи, не має значення, чи було відомо товариству про неможливість обрання особи; рішення незаконне. Вважаю, що такий самий наслідок має наставати і у випадку, коли підстави, з огляду на які особа не мала права бути обраною, згодом відпали. Це

пов'язано з тим, що правомірність зайняття посади встанов­люється на момент обрання.

Правові наслідки недотримання вимог щодо кандидатів до складу органів управління товариства можна продемонструвати на прикладі.