Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Стадії створення юридичних осіб. Створення юридичних осіб — складний процес, який можна поділити на чотири стадії:

1) ініціативна. На ініціативній стадії відбувається "обдуму­вання" мети, заради здійснення якої створюється юридична особа, формується партнерська команда, розробляється бізнес-план майбутньої підприємницької діяльності та ін. На цьому етапі ще не здійснюється жодних юридичних дій, вона прохо­дить у так би мовити позаправовій сфері;

2) організаційна. Організаційна стадія має на меті вчинення юридичних дій, спрямованих на заснування юридичної особи. Зокрема, обирається організаційно-правова форма юридичної особи, розробляються і затверджуються установчі документи, підшукується приміщення для розташування підприємства, обирається найменування, скликаються установчі збори, фор­муються органи управління;

3) легалізаційна. Мета легалізаційної стадії — офіційне визнан­ня створеної юридичної особи. Легалізація здійснюється шляхом

державної реєстрації. Саме з цього моменту виникає юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію;

4) постлегалізаційна. На постлегалізаційній стадії зареєстро­вана юридична особа відкриває банківський рахунок, виготов­ляє печатку, стає на облік в державній податковій інспекції, управлінні статистики, відділеннях Пенсійного фонду, фонду зайнятості, фондів соціального страхування. Ці дії необхідні для того, щоб юридична особа могла діяти.

Поняття державної реєстрації юридичних осіб. Організації стають юридичними особами внаслідок наявності юридичного складу з двох юридичних фактів. Першим з них є волевияв­лення засновників. Саме вони визначають мету організації, закріплюють її організаційну структуру, затверджують уста­новчі документи, у необхідних випадках формують майнову базу. Другий юридичний факт — легалізація. Стаття 14 Закону "Про об'єднання громадян" пояснює легалізацію як офіційне визнання організації. Причому легалізація і офіційне визнання застосовуються як синоніми. Це не правильно. Легалізація — це назва процедури, а офіційне визнання — її зміст. Що саме мається на увазі під офіційним визнанням, законодавець не пояснює. Вважаю, що офіційне визнання — це визнання ор­ганізації державою, під час якої здійснюється контроль за дотри­манням усіх необхідних вимог щодо її створення. Це юридичний факт, з яким закон пов'язує момент виникнення правосуб'єкт-ності. Вітчизняний законодавець концептуально виходить з реа­лістичної теорії юридичної особи: держава не надає, а визнає її правосуб'єктність.

Легалізація юридичних осіб здійснюється шляхом державної реєстрації. В країнах англо-саксонської системи права юри­дичними особами визнаються також і не зареєстровані корпо­рації — корпорації де-факто. Особи, які ведуть підприємницьку діяльність від імені корпорації де-факто, не можуть як запере­чення проти позову посилатися, що корпорація не існує1. Закони окремих штатів США передбачають, що корпорація виникає в момент подання статуту до відповідної державної установи2.

Державна (в зарубіжних країнах — торгова) реєстрація є наслідком поширення нормативно-явочного способу виникнення юридичних осіб, який наприкінці XIX століття прийшов на

зміну дозвільному. Держава зацікавлена в стабільності право­відносин і спрощенні цивільного (торгового) обороту, тому вона взяла на себе функцію контролю за створенням юридичних осіб. Він здійснюється в інтересах необмеженого кола осіб, які згодом будуть вступати в правові відносини з зареєстрованою організацією, отже має публічне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу під­приємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстра­ційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Зареєструвавши організацію, держава засвідчує, що вона визнала цю організацію, а тому всі інші учасники цивільних відносин повинні теж це зробити. Замість того, щоб самостійно перевіряти правовий статус контрагента, їм достатньо пересвід­читися, чи зареєстрований він. Цей факт знаходить відобра­ження у спеціальних документах, що видаються реєстраційни­ми органами (сертифікатах, свідоцтвах тощо). Інформація про зареєстровану організацію включається також до спеціального реєстру, який у різних країнах ведуть різні органи. Частина інформаційних ресурсів такого реєстру, як правило, є доступною для зацікавлених осіб.

Внесення (або невнесення) відомостей до єдиного реєстру має важливе практичне значення. Відповідно до ст. 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на досто­вірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

В Україні облік юридичних осіб здійснюється в декількох реєстрах: в Єдиному державному реєстрі, що створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної

реєстрації (який є його розпорядником та адміністратором) і Єдиному державному реєстрі підприємств та організації Укра­їни, який ведеться Державним комітетом статистики України (його обласними управліннями). Крім цих реєстрів існують інші, які містять інформацію про окремі види юридичних осіб. Серед них Реєстр адвокатських об'єднань (див. постанову Ка­бінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302 "Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань"), Реєстр асоціацій та інших добровільних об'єднань органів місцевого самовряду­вання (див. постанову Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 175 "Про затвердження Положення про реєстрацію асоціацій та інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування"), Єдиний державний реєстр об'єднань грома­дян і благодійних організацій (див. наказ Міністерства юстиції України від 14 грудня 1998 р. № 66/5 "Про затвердження По­ложення про Єдиний державний реєстр об'єднань громадян та благодійних організацій"), Реєстр неприбуткових організацій та установ (див. наказ Державної податкової адміністрації Укра­їни від 11 липня 1997 р. № 232 "Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ").

Основна функція державної (торгової) реєстрації полягає в публічному контролі за законністю створення, зміни та припи­нення статусу юридичних осіб та фізичних осіб — підприєм­ців, який здійснює держава або уповноважені нею органи. В літературі виділяють також й інші функції реєстрації: державний облік суб'єктів підприємницької діяльності; збір публічно-достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище1, створення прозорості ринку2.

Державна реєстрація є формою превентивного контролю за створенням юридичних осіб, але держава має засоби впливу на них і після легалізації. Найбільш вагомим з них є скасування державної реєстрації (примусовий розпуск об'єднання громадян). Це можливо лише за рішенням суду (господарського суду), а щодо всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України — Конституційного Суду України.

Процес легалізації юридичних осіб в Україні потребує вдоско­налення. Видається невиправданим існування різних процедур реєстрації об'єднань громадян, суб'єктів підприємницької діяль-

ності, благодійних організацій тощо. Реєстрація різних видів юридичних осіб має багато спільного, тому вимоги до неї повин­ні бути уніфіковані. Спільними для реєстрації всіх юридичних осіб повинні бути строки, загальні вимоги щодо оформлення реєстраційних документів, реєстраційні збори, підстави для від­мови у реєстрації, склад реєстраційних процедур тощо.

На жаль, Закон "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", на який покладалися великі надії, цих проблем не вирішив, адже і надалі продовжують діяти спеціальні нормативні акти щодо реєстрації окремих видів юридичних осіб. В результаті створення громадської організа­ції потребує по суті подвійної реєстрації: спочатку в органах юстиції, а потім — у державного реєстратора.

Процедура створення юридичної особи включає такі етапи:

1. Державна реєстрація юридичної особи. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється державни­ми реєстраторами. Відповідно до ст. 5 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підп­риємців проводиться державним реєстратором виключно у ви­конавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомен­дованим листом з описом вкладення) документи, які можна подліити на дві групи: загальні і спеціальні

Загальні документи, необхідні для державної реєстрації будь-яких юридичних осіб:

1)   заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи (ч. 2 ст. 8 Закону визначає, що реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються держав­ному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений);

2)   копія рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом (відповідно до роз'яснень Державного комітету з питань ре­гуляторної політики та підприємництва від 14 вересня 2004 р. № 6286 при поданні документів для проведення державної ре­єстрації юридичної особи посвідчувати копію рішення заснов­ників не потрібно);

3)   два примірники установчих документів (ч. 5 ст. 8 Закону визначає, що установчі документи юридичної особи, а також зміни до них викладаються письмово, прошиваються, прону­меровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Під­писи засновників (учасників) на установчих документах по­винні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відпо­відними органами державної влади);

4)   документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (ч. 1 ст. 10 Закону встановлює реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичної особи у розмірі десяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку).

Спеціальні документи — документи, які подаються лише в окремих випадках:

5)              довідка про резервування найменування. У разі, якщо про­
водилося резервування найменування юридичної особи, крім
вищезазначених документів, додатково подається чинна довідка
з Єдиного державного реєстру про резервування найменування
юридичної особи.

Для резервування найменування юридичної особи згідно з ст. 23 Закону засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному ре­єстратору такі документи:

—  заяву встановленого зразка про резервування наймену­вання юридичної особи;

—  документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

Засновник (засновники) юридичної особи має право заре­зервувати найменування юридичної особи строком на 2 місяці, а для відкритих акціонерних товариств — строком на 9 місяців. Резервування найменування юридичної особи здійснюється протягом трьох робочих днів з дати надходження документів. За проведення резервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двох неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 р. № 65;

6)   дозвіл відповідного державного органу. У випадках, що передбачені законом, додатково подається копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концент­рацію суб'єктів господарювання;

7)   документ про формування статутного капіталу. У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встанов­лено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) додатково подається документ, що під­тверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкла­дів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом;

8)   звіт про проведення підписки на акції. У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку України;