Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

правопорушення: зловживання посадовим становищем, недба­лість тощо, то вони несуть відповідальність на загальних підста­вах. Якщо, наприклад, внаслідок недбалості державного реєстра­тора до реєстру внесено юридичну особу з тотожним найме­нуванням, засновники тут ні до чого — відповідати повинен реєстратор. Якщо нотаріус не перевірив правоздатність засновни­ка — юридичної особи та повноваження керівника, який діяв від її імені, то за це порушення повинен відповідати нотаріус.

Проблема відповідальності за зміст установчих документів породжує питання про те, чи має право (або чи повинен) державний реєстратор перевіряти зміст установчих документів? Відповідно до ст. 27 Закону "Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців" підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам ч. З ст. 8 цього Закону, а також порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом. Отже, державний реєстратор зобов'язаний відмовити у державній реєстрації, якщо надані йому документи не відповідають вимогам закону. Для цього їх потрібно перевірити. Якщо за наявності таких підстав реєстратор у державній реєстрації не відмовив, він може бути притягнутий до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової, кримінальної відповідальності (ст. 53). Однак від­повідальності за недостовірність відомостей, наведених в уста­новчих документах, він не несе.

Форма установчих документів. Відповідно до ст. 87 ЦК для створення юридичної особи її учасники (засновники) розроб­ляють установчі документи, які викладаються письмово і під­писуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" установчі документи юридичної особи, а також зміни до них викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, передбачених законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про

те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповід­них установчих документів.

Отже, вимоги до форми установчих документів усіх юри­дичних осіб є універсальними:

1)  обов'язкова письмова форма;

2)  підписання усіма засновниками, якщо інше не передбачено-законом;

3)              нотаріальне посвідчення справжності підписів засновників.
Доцільно, щоб установчі документи мали титульний аркуш.

У разі внесення змін (доповнень) саме на титульному аркуші оригіналу реєстратор повинен зробити позначку про це.

На титульному аркуші статуту зазначається, який орган, коли і яким рішенням затвердив статут, а також підпис особи — керівника органу, що затвердив статут або засновника. Якщо статут затверджується колегіальним органом, його підписує голова цього органу. Якщо засновник один, то статут підписує лише він.

Підписання статуту усіма засновниками є однією з гарантій особистого ознайомлення засновників (учасників) із змістом статуту. Діє презумпція, що розумна особа підписує лише те, що вона прочитала. Тому вважаю, що статут нової юридичної особи повинні підписати усі засновники. Це не складно зроби­ти, адже в момент її створення між засновниками завжди є згода. Зміни до статуту можуть затверджуватися вищим орга­ном управління, тому й підписувати їх може лише керівник цього органу.

Підписи посадових осіб юридичних осіб, що засвідчуються нотаріально, потребують також додаткового їх засвідчення печат­кою юридичної особи. Це викликано необхідністю дотримання вимог ч. 2 ст. 207 ЦК.

Гриф "Затверджено" традиційно розташовують у правому верхньому куті статуту.

Гриф "Зареєстровано" розташовують у лівому верхньому куті титульного аркуша. Як правило, державні реєстратори мають спеціальний реєстраційний штамп з написом про реєстрацію, тому гриф "Зареєстровано" не друкується.

Титульний аркуш статуту повинен містити назву документа (статут) та повне найменування юридичної особи. Традиційно зазначають також місце та рік затвердження статуту.

На титульному аркуші засновницького договору гриф "Затверджено" не потрібний. Засновницький договір, на від­міну від статуту, не затверджується, а завжди підписується усіма засновниками.

Вважається, що вимога про додержання нотаріальної форми установчих документів викликана намаганням забезпечити надійність та сталість його умов та обмежити їх наступне кори­гування. На мій погляд, нотаріальне посвідчення установчих документів здійснюється з метою перевірки правоздатності, дієздатності та дійсності волевиявлення засновників.

Засновницький договір укладається не менш як у трьох примірниках. Один залишається у справах нотаріуса, а два інших видаються сторонам. За бажанням сторін засновницький до­говір може бути укладений у такій кількості примірників, щоб по одному отримав кожен учасник. Всі примірники підписують­ся учасниками договору. Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках договору.

Відповідно до п. 22 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Міністер­ства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незасте-режені виправлення, документи, текст яких неможливо про­читати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем.

Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, по­винні бути застережені підписом посадової (уповноваженої на те) особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи викреслене.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, у яких не можна прочитати все в них написане в первісному написанні, як, наприклад, документи, залиті чорнилом, потерті та ін.

Не приймаються порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не прошнуро­вано, не пронумеровано і кількість прошнурованих аркушів не завірена підписом посадової (уповноваженої на те) особи та печаткою юридичної чи фізичної особи, що видала документи.

Відповідно до п. 23 Інструкції тексти нотаріально посвідчу-ваних правочинів, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і виписок з них, тексти перекладів та заяв повинні бути на­писані зрозуміло і чітко; числа і строки, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб — без скорочень і з зазна-

ченням їх адреси. У необхідних випадках зазначаються номери рахунків юридичних осіб у банках (кредитних установах), а також дата, місце народження та місце роботи фізичних осіб.

Прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, у тому числі представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю із зазначенням місця їх проживання. При посвідченні право-чинів за участю іноземних громадян зазначається також і їх громадянство.

На нотаріально оформлюваних документах не заповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються, за винятком документів, призначених для дії за кордоном, у яких прокреслен-ня не допускаються. Дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повторюються в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково на­писане, а потім закреслене можна було прочитати.

Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, копія документа), засте­рігаються нотаріусом лише в кінці посвідчувального напису до підпису нотаріуса і проставлення печатки.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню, викладений неправильно чи неграмотно (чи складений з пору­шенням вимог чинного законодавства), нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, виправити його або скласти новий. На бажання зацікавленої особи документ може бути складений нотаріусом.

У разі якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше окремих аркушах, вони повинні бути прошиті або скріплені у спосіб, що унемож­ливлює їх роз'єднання без порушення їх цілісності, з простав­ленням печатки нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Установчі документи викладаються українською мовою. Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних до­кументів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекла­дачем, про що зазначається в посвідчувальному написі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. В реєстрі зазначаються дані про особу перекладача, а також документи, що підтверджують кваліфікацію. Як перекладача може бути залучено лише ту особу, в дипломі якої зазначено кваліфікацію "перекладач". Інші фахів-

ці з іноземних мов, наприклад філологи, нотаріальні переклади виконувати не мають права. Копія диплома (іншого документа), що підтверджує кваліфікацію, залишається у справах нотаріуса. Перекладати може і сам нотаріус, якщо він володіє іноземною мовою.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріп­люється підписом нотаріуса і його печаткою.

У тексті договору (статуту) робиться напис "усний переклад цього документа на таку-то мову зроблено перекладачем таким-то", під яким підписується перекладач.

Допускається викладення установчих документів двома мовами одночасно. Відповідно до п. 266 Інструкції якщо при вчиненні нотаріальної дії одночасно вчиняється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з оригіналом угоди, копією тощо на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівій стороні, а переклад — на правій. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Напис про переклад документа буде мати різний зміст: під українським текстом — "усний переклад цього документа на таку-то мову зроблено перекладачем ...", під іноземним текстом — "переклад зроблено перекладачем ...".

Установчі документи (як договір, так і статут) викладаються на звичайних аркушах формату А-4, без застосування спеціаль­них бланків нотаріальних документів.

Установчі документи підписуються сторонами власноручно за винятком випадків, коли внаслідок фізичної вади або хвороби особа не може цього зробити. Підписи сторін розташовуються в кінці документа. Текст документа після підписів розміщу­вати не можна. Підписи також не можуть розміщуватися на окремому аркуші (без тексту).

Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Предметом нотаріального провадження є, як зазначено у ч. 5 ст. 8 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", посвідчення підпису заснов­ників. Проте Закон "Про нотаріат" не передбачає такої нота­ріальної дії, як посвідчення підпису. Є або засвідчення справ­жності підпису на документах, або посвідчення правочину. Різниця між посвідченням і засвідчення, на перший погляд, не помітна, але для фахівця має істотне значення.

Відповідно до п. 260 Інструкції нотаріус засвідчує справж­ність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. На договорі може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізич­ної вади, хвороби або з інших поважних причин. В інших випадках нотаріус повинен посвідчувати правочин, а не засвід­чувати справжність підпису на документі.

Відповідно до п. 261 Інструкції нотаріус, засвідчуючи справ­жність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою. Іншими словами, нотаріус, коли засвідчує справжність підпису, не відповідає за зміст документа. Натомість коли посвідчує правочин, відповідає за його зміст.

Оскільки нотаріуси не можуть виконати вимоги закону щодо посвідчення підпису засновника (це було б порушенням Закону "Про нотаріат"), на практиці сформувалося два підходи: посвід­чення установчих документів як правочинів або засвідчення справжності підписів засновників на них. З урахуванням вимог нотаріального законодавства, вважаю, що установчі документи слід посвідчувати як правочини.

Установчі документи можуть посвідчуватися будь-яким при­ватним чи державним нотаріусом, а також консульською уста­новою України за кордоном. Однак, якщо внесками учасників є нерухоме майно, що знаходиться в Україні, то установчі до­кументи потрібно посвідчувати за місцем його знаходження.