Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

—   копію пояснень (власника, керівника).  '-^ т-

Основний з цих документів, на якому все базується, — це пояснення осіб, що значаться засновниками і керівниками під­приємства. На сьогоднішній день основний обсяг "фіктивних" підприємств реєструється на осіб, що належать до незабезпе-чених категорій населення, що зареєстрували підприємство за незначну винагороду, а також на загублені чи підроблені до­кументи. В усіх випадках особи, що значаться засновниками чи керівниками "фіктивних" фірм, жодного відношення до їхньої діяльності не мають.

ДПА відзначає два основних способи створення фіктивних підприємств:

1)              реєстрація підприємства за втраченим паспортом. Установчі
документи фіктивного підприємства, як правило, складені і
затверджені за загубленим паспортом громадянина (засновника)
без його відома і присутності за підробленим паспортом. Фактич­
но документи для державної реєстрації готуються невстановле-
ними особами, котрі надалі незаконно провадять фінансово-
господарську діяльність, безпідставно використовують рекві­
зити підприємства, у тому числі і підроблену печатку;

2)              реєстрація підприємства на ім'я підставної особи. Цей
спосіб має місце, коли громадянин (засновник) зареєстрував
підприємство на своє ім'я за надану йому незначну винагороду
без мети здійснювати фінансово-господарську діяльність (як
правило, використовується людина, що належить до незабез-
печеної групи населення). Фіктивний засновник, як правило,
пояснює, що:

—  він здійснював усі дії, необхідні для реєстрації підприєм­ства і відкриття поточних рахунків, за вказівками невідомих йому осіб за винагороду, не усвідомлюючи до кінця свої дії;

—  не має і не мав бажання здійснювати підприємницьку діяльність, у нього відсутні необхідні знання для її ведення;

—  статутний фонд не формував і не мав необхідних засобів для його формування;

—  за дозволом у дозвільну систему на виготовлення печаток і штампів не звертався;

—  підписи на угодах і будь-яких фінансових документах щодо діяльності підприємства належать не йому, до діяльності підприємства він непричетний;

—  після державної реєстрації підприємства й одержання свідоцтва платника ПДВ засновник передав усі документи невстановленій особі. Фактично всі документи для реєстрації підприємства готувалися цією ж невстановленою особою.

Доведення фіктивності підприємства має на меті висновок, що невстановлена особа, що використовувала підроблену печатку, безпідставно одержала право на нарахування податку і складання податкових накладних. Контрагенти підприємства-відповідача у своєму бухгалтерському і податковому обліку на підставі отриманих від нього первинних бухгалтерських документів (по­даткових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт тощо) збільшували валові витрати, що призвело до не-надходження до бюджету значних сум податків. Наприкінці позовної заяви робиться висновок, що підприємницька діяль­ність здійснюється підприємством протиправно, а тому уста­новчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ підлягають визнанню недійсними.

Проблема підставних осіб. Поняття підставної особи у біль­шості сприймається виключно негативно. Але ситуація, коли реальний "господар" і засновник не збігаються, сама по собі не така вже й небезпечна. Наприклад, один клієнт вирішив заснувати підприємство, але виявилося, що його паспорт є не­дійсний через те, що у 25 років не вклеєна фотокартка. Ця людина попросила свого друга виступити засновником. Цій фірмі вже 8 років і вона успішно працює з підставним заснов­ником.

Типовим є приклад з клієнтами "кавказької національності". За їх словами, в Україні саме по собі знаходження таких людей підозріло. Ось тому усі їх підприємства створені українцями, які на цих підприємствах працюють на різних посадах, але "господарем" є іноземці.

Нічого кримінального в цих випадках немає, тому що під­приємства здійснюють легальну діяльність. Та обставина, що вони засновані підставними особами, не робить їх фіктивними, оскільки їх діяльність є реальною і корисною.

На думку Верховного Суду України, висловлену у п. 18 постанови Пленуму від 25 квітня 2003 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окре­мі злочини у сфері господарської діяльності" дії осіб, на ім'я яких за їхньою згодою зареєстровано суб'єкт підприємництва з метою, зазначеною в ст. 205 КК України, мають кваліфіку­ватись як пособництво фіктивному підприємництву, а в разі, коли їх діями здійснено легалізацію (державну реєстрацію) суб'єкта підприємництва (підписання та нотаріальне посвід­чення установчих документів, призначення на посаду керівника підприємства тощо), — як виконання цього злочину. Отже, якщо суб'єкт зареєстровано з іншої метою, ніж це передбачено у ст. 205 КК, то ні складу злочину, ні співучасті тут немає.

В контексті питань, що розглядаються, можна запропонува­ти таке визначення поняття підставної особа — це особа, котра створює юридичну особу від свого імені, але в інтересах тре­тьої особи та за її рахунок. Оскільки термін "підставна особа" має негативне сприйняття, пропонується інший — "формаль­ний засновник".

Якщо проаналізувати правову природу відносин між справ­жнім і формальним засновником, то можна помітити подіб­ність цих відносин до відносин комітента і комісіонера за до­говором комісії. Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комі­сії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька право-чинів від свого імені, але за рахунок комітента. Засновницьке волевиявлення — це теж правочин, тому може бути предметом договору комісії.

Формальне засновництво поширене у сфері організації оф-шорного бізнесу. Усі офшорні компанії засновуються одними особами, а управляються за довіреністю іншими (реальними власниками компанії).

Таким чином, вважаю, що відносини формального заснов­ництва регулюються нормами, що регулюють відносини за до­говором комісії; відбувається укладення письмового договору між реальним і формальним засновником, насамперед, в інте­ресах реального засновника.

Правові наслідки фіктивності юридичної особи. Спочатку судова практика господарських судів йшла шляхом визнання договорів, укладених за участю фіктивних підприємств, недій­сними на підставі ст. 48 ЦК 1963 р. Судові рішення обґрунто­вувалися тим, що позивач не довів факт укладення відповіда­чами спірної угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Часто суди виходили за межі позову і визнава­ли спірну угоду недійсною на підставі ст. 48 ЦК 1963 р. тому, що статут підприємства визнано недійсним. "На думку суду, це свідчить про те, що зазначена в статуті особа його не підпи­сувала та первинні документи укладалися від імені вказаного товариства не уповноваженими на те особами. У зв'язку з цим фіктивне підприємство не могло бути стороною при укладанні спірного договору та вчиняти дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків" (з поста­нови Верховного Суду України від 24 грудня 2001 р. у справі № 20/168). Таку практику тривалий час підтримував і Вищий господарський суд України, рішень таких не скасовував.

Верховний Суд України зайняв іншу позицію. На його дум­ку, висловлену неодноразово у різних справах, угоди, укладені підприємствами, зареєстрованими на ім'я осіб, котрі втратили паспорти, можуть визнаватися недійсними на підставі ст. 49 ЦК 1963 р.

У постанові від 4 лютого 2003 р. (справа № 4434/1-27) Верховний Суд України не підтримав висновок Вищого гос­подарського суду про те, що здійснення реєстрації ПП "Тех-будбізнес" за викраденими документами може бути підставою для застосування ст. 49 ЦК 1963 р. лише у разі встановлення цього факту у передбаченому законом порядку, зокрема, у разі скасування державної реєстрації підприємства судом.

На думку Верховного Суду України, посилання Вищого господарського суду України на недопустимість доведення недійсності угоди з підстав, передбачених ст. 49 Кодексу на­даними у справі доказами, необхідність судового рішення про визнання недійсними установчих документів та скасування реєстрації підприємства, є незаконним. Законодавством не встановлено, що недійсність угоди за ст. 49 Кодексу повинна бути підтверджена певними засобами доказування і не може підтверджуватися іншими засобами доказування.

У справі № 25/112 за позовом ДПІ у Мінському районі м. Києва до ПП "Чайка-4" та ТОВ "Конкорд" про визнання угоди, укладеної між відповідачами, недійсною на підставі ст. 49 ЦК 1963 р. та стягнення до бюджету держави 5 605 грн., Верховний Суд України у постанові від 29 квітня 2003 р. скасу­вав рішення місцевого, апеляційного та Вищого господар­ського судів. Ці рішення та постанови мотивовані тим, що визнання недійсним статуту ПП "Чайка-4" свідчить про те, що спірна угода була укладена за участю неправоздатної особи. При цьому позивач не довів факт укладення спірного договору з метою, суперечною інтересам держави та суспіль­ства. Однією з підстав скасування рішень було те, що місцевий суд не перевірив доводів позивача про те, що підприємство створювалося з порушенням законодавства (за втраченим пас­портом) і мало за мету укладення угод, спрямованих на ухи­лення від оподаткування, та не навів доказів, якими такі дово­ди спростовуються, а поданим доказам законної оцінки не дав. Аналогічні міркування викладені у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2002 р. у справі № 20/173 за позовом ДГП Оболонського району м.Києва до ПП "Руна-Сервіс" та спільного підприємства ТОВ "ТМ ВелдТек" про визнання угоди, укладеної між відповідачами, недійсною на підставі ст. 49 ЦК та стягнення до бюджету держави 6 400 грн. та в інших справах.

У справі № 11/327 за позовом Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва до приватного під­приємства "Транссинтез" та товариства з обмеженою відпо­відальністю "Антіс Компані ЛТД" про визнання недійсним договору від 13 травня 1997 р. № 149/97-2 між підприємством і товариством на підставі ст. 49 ЦК 1963 р. арбітражний суд м. Києва та Вищий арбітражний суд України у задоволенні позову відмовили з тієї підстави, що за несплату податків підприємство та його посадові особи повинні нести відпові­дальність відповідно до податкового і кримінального зако­нодавства.

Скасовуючи рішення, Верховний Суд України у своїй постанові від 29 квітня 2002 р. відзначив, що створення і реєст­рація сторонньою особою на підставі паспорта, втраченого іншою особою, приватного підприємства зі статусом юри­дичної особи, на яке законодавством покладені конкретні обов'язки у сфері оподаткування, є підставою вважати, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами підприєм­ництва. Тому угоди, укладені від імені цих підприємств їх засновниками, предметом яких є одержання доходів, слід роз­цінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Фіктивним вважається також підприємство, яке не зареєст­роване у встановленому законом порядку, тобто не внесено до Єдиного державного реєстру.

У справі № 386/9-417(02/045) за позовом Державної подат­кової адміністрації у Вінницькій області до колективного сільськогосподарського підприємства "Поділля", приватного підприємства "Райагроснаб" про визнання договору не­дійсним Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2002 р. звернув увагу на ту обставину, що підприємство "Рай­агроснаб", яке є стороною договору, в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відсутнє та не-зареєстроване в Миргородській об'єднаній податковій інспек­ції як платник податків. Це свідчить не лише про відсутність у нього юридичної правоздатності, як вважає Вищий господарський суд України, але й про намір здійснювати діяльність, що суперечить інтересам держави. Нові підходи до справ цієї категорії Вищий господарський суд України висловив у справі за позовом ДШ у Печерському районі м. Києва до ТОВ Редакція газети "Все про бухгалтер­ський облік" і ТОВ "Леонт" про визнання договору недійсним

на підставі ст. 49 ЦК 1963 р.1. Тут вже враховано нове цивіль­не законодавство, яке норми, аналогічної ст. 49 ЦК, вже не містить.

Рішенням господарського суду м. Києва від 3 вересня 2003 р. (суддя О. Хрипун) позовні вимоги задоволено, спір­ний договір визнано недійсним, з ТОВ Редакція газети "Все про бухгалтерський облік" на користь ТОВ "Леонт" стягнуто З 972 000,00 грн., з останнього зазначена сума стягнута до державного бюджету. Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ "Леонт" є фіктивним підприємством, створено на підставну особу, установчі документи підприємства визнані недійсними у судовому порядку, за фактом фіктивного підприємництва порушено кримінальну справу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2003 р. рішення суду по цій справі скасова­но, у задоволенні позовних вимог ДПІ у Печерському районі відмовлено, державне мито в розмірі 892 грн. 50 коп. стягнуто з ДПІ на користь Редакції.

Постанова Київського апеляційного господарського суду мотивована відсутністю акта перевірки дотримання податко­вого законодавства ТОВ "Леонт", прокуратурою м. Києва не встановлено факту перевищення повноважень з боку по­садових осіб Редакції, у порушенні кримінальної справи від­мовлено, що свідчить про відсутність мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Позивачем не доведено наявність умислу, який суперечить інтересам держави та су­спільства за конкретною спірною угодою.

ДПІ у Печерському районі просило постанову Київсько­го апеляційного господарського суду по цій справі скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, оскільки 1        перевірка дотримання податкового законодавства ТОВ *"       "Леонт" не здійснювалась в зв'язку з відсутністю відповідача 0        за юридичною адресою, посадові особи, які діяли від імені /»•       ТОВ "Леонт", не встановлені, рішення суду про визнання установчих документів недійсними є підставою для визнання недійсною спірної угоди, ТОВ "Леонт" має ознаки фіктив-•;        ності.

В процесі розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України встановив, що ТОВ "Леонт" та ТОВ "Редакція газети "Все про бухгалтерський облік" укладено договір від 10 травня 2002 р. про надання інтернет-послуг. Є акти, підпи­сані сторонами, про виконання робіт за згаданим договором у червні 2002 р.

Перевірка ТОВ "Леонт" у 2002 р. щодо дотримання по­даткового законодавства не проводилась, а отже позивачем не доведено необґрунтованість виписування податкових нак­ладних та порушення податкового законодавства з боку ТОВ "Леонт".

Обов'язок доказування відсутності підприємства за юри­дичною адресою у 2002 р. лежить на податковій інспекції. Зазначена обставина позивачем не доведена. Позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між ви­знанням недійсними установчих документів та конкретною угодою про надання інтернет-послуг, наявність умислу, який суперечить інтересам держави та суспільства і є підставою для застосування ст. 49 ЦК 1963 р.

Касаційна інстанція зазначила, що створення або придбан­ня суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності — "фіктивне під­приємництво" визначено виключно у ст. 205 КК, факт фіктив­ного підприємництва може встановлюватись винятково у порядку кримінального судочинства, а не цивільного або гос­подарського.