Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

У ст. 95 ЦК згадується лише два види відокремлених струк­турних підрозділів юридичної особи: філії і представництва. їх розмежування здійснюється за функціональним критерієм: філія здійснює всю або частину функцій юридичної особи, а пред­ставництво — лише юридичні функції: представницькі і захисні. Представницькі функції полягають в укладенні договорів, про­веденні переговорів, демонстрації продукції (товарів, робіт, послуг). Захист інтересів юридичної особи полягає у здійснен­ні контролю за дотриманням умов договорів, реагуванні на порушення, участі в судових процесах тощо.

Законодавством передбачено й інші підвиди відокремлених підрозділів: управління, відділи, відділення, факультети, осеред­ки, місії, центри тощо. їх правовий статус визначається спеціаль­ним законодавством та власними положеннями. Однак усі вони за своєю природою можуть бути віднесені або до філій, або до представництв, залежно від функцій, які вони здійснюють.

Спільна риса усіх відокремлених підрозділів — розміщення їх поза місцезнаходженням юридичної особи. Цю вимогу слід вважати дотриманою, якщо адреса юридичної особи і філії (представництва) не збігаються. Можливим є, наприклад, роз­ташування в одному будинку, але в різних приміщеннях, юри­дичної особи і її філії (офісу і магазину).

Не кожен відокремлений підрозділ автоматично вважається філією або представництвом. Утворення філії або представництва здійснюється за рішенням юридичної особи. Якщо такого рішен­ня не було, то сам по собі факт територіальної відокремленості підрозділу не призводить до виникнення філії (представництва). Необхідність спеціальної фіксації факту створення філії (пред­ставництва) зумовлена тим, що у цьому випадку відбувається делегування частини функцій юридичної особи керівнику відок­ремленого структурного підрозділу.

Відокремлені підрозділи не мають цивільної правоздатності. Однак вони можуть бути суб'єктами інших правовідносин: фінансових, податкових, адміністративних, трудових тощо. Філії та представництва можуть мати печатку зі своїм найменуванням, банківські рахунки, мають власний ідентифікаційний номер.

Правовий статус відокремленого підрозділу визначається по­ложенням, що затверджується юридичною особою. За змістом ЦК цей документ повинен називатися саме положенням і не інакше. Тобто затвердження статуту філії було б незаконним. ЦК не встановлено вимог до змісту цього акта. За усталеною практикою у положенні закріплюється організаційна структура підрозділу, предмет діяльності, взаємовідносини із юридич­ною особою, майно, яким наділяється підрозділ, та умови його використання, управління підрозділом, умови його реорганізації та ліквідації.

Для забезпечення діяльності відокремлених підрозділів юри­дична особа наділяє їх своїм майном. Правовий режим цього майна не змінюється. Воно надалі залишається власністю юри­дичної особи, але може обліковуватися на самостійному балансі філії (представництва). Майно, набуте філією, є власністю самої юридичної особи.

Виділені на окремий баланс філії, відділення та інші відок­ремлені підрозділи відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов'язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності головної організації.

Керівники філій та представництв призначаються юридич­ною особою в особі належного органу управління. Правовою підставою представництва є довіреність, що видається керів­нику підрозділу. На таку довіреність поширюються загальні правила. У довіреності повинно бути визначено обсяг повнова­жень керівника філії (представництва). Повноваження керівників різних філій однієї юридичної особи можуть не збігатися. Якщо повноваження керівника визначені по-різному у довіреності і в положенні про філію, пріоритет мають повноваження, зазначе­ні у довіреності. Усі дії, вчинені керівником філії (представ­ництва), вважаються вчиненими від імені юридичної особи і тягнуть правові наслідки безпосередньо для неї.

Юридична особа відповідає за усіма зобов'язаннями, що виникли з діяльності філії.

Відповідно до ст. 28 Закону "Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців" відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реє­страційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи: ідентифікаційний код юридичної особи; ідентифікаційний код філії, представ-

ництва; повне найменування відокремленого підрозділу; місце­знаходження відокремленого підрозділу; основні види діяльності відокремленого підрозділу; прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери платників податків; дату постановки ; на облік та зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціаль­ного страхування; дату та номер запису про включення (виклю­чення) відомостей до (з) Єдиного державного реєстру, дату та номери запису про внесення змін до нього; місце проведення запису про включення (виключення) відомостей до (з) Єдиного державного реєстру; місцезнаходження реєстраційної справи юридичної особи; прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про включення відомостей про відокремлений підрозділ юридичної особи, внесла зміни до цього запису або внесла запис про виключення від­окремленого підрозділу юридичної особи.

Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходжен­ням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управ­ління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокрем­леного підрозділу.

Відокремлені структурні підрозділи не слід ототожнювати з пунктами продажу товарів (робіт, послуг). Відповідно до ч. З ст. З Закону України від 23 березня 1996 р. "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" під пунктами про­дажу товарів у цьому Законі слід розуміти:

— магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

— кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займа­ють окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

— автомагазини, розвозки та інші види пересувної торго­вельної мережі;

— лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих під­приємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

— стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

— фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

— оптові бази, склади-магазини;

—              інші приміщення, які використовуються для здійснення
оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні
засоби та з використанням кредитних карток.

Структурні підрозділи визначають внутрішню побудову юри­дичної особи, взаємозв'язок між окремими її частинами. Струк-турування організації викликано, насамперед, управлінськими завданнями. В свою чергу пункти продажу товарів (робіт, послуг) визначаються за характером організації торгівлі, тобто головне завдання тут не управління організацією, а управління її торго­вим (виробничим) процесом. Можливим є поєднання відокрем­леного структурного підрозділу і пункту продажу, наприклад, коли за адресою оптової бази створюється філія.

Структурний підрозділ може мати власне найменування, навіть відмінне від найменування юридичної особи. Наприклад, у складі юридичної фірми "Універсалюс" є структурний під­розділ, який називається "Агенція перекладів "Лінгва". Зручно з двох причин. По-перше, в очах споживачів це — різні проекти, а тому розділити їх з часом буде легше, по-друге, з рекламної точки зору агенція перекладів "Лінгва" сприймається краще, ніж відділ перекладів юридичної фірми.

Фіктивна юридична особа. Конструкція юридичної особи може використовуватися не лише за призначенням, але й є поширеною формою організації різноманітних зловживань.

Фіктивні юридичні особи використовуються для різних цілей:

1) шахрайство з фінансовими ресурсами; ,•   2) легальне прикриття неправомірної діяльності;

3)   обслуговування конвертаційних схем;

4)   оформлення недостовірних документів.

Правова суть фіктивної юридичної особи подібна до фік­тивного правочину. Відповідно до ст. 234 ЦК фіктивним є, правочин, який вчинено без наміру створення правових на­слідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний пра­вочин визнається судом недійсним. Отже, фіктивна юридична особа — це юридична особа, створена без наміру здійснювати діяльність, передбачену установчими документами.

Фіктивність юридичної особи є наслідком фіктивності (несправжності) засновницького волевиявлення. Це спільне для усіх фіктивних юридичних осіб. Вони створюються не для того, щоб здйснювати статутну діяльність, а для якихось інших цілей. Так, був випадок, коли приватне підприємство створювалося для полегшення одержання візи в Іспанію. Засновник, який бажав виїхати за кордон, хотів одержати бізнес-візу, оскільки звичайну йому не видавали. Якщо цілі засновника протиправ­ні, то створення фіктивної юридичної особи є злочином.

Відповідно до ст. 205 КК фіктивне підприємництво — це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Отже, фіктивність юридичної особи сама по собі не є правопору­шенням. Але якщо вона поєднується з метою прикриття або здійснення незаконної діяльності, то це в сукупності становить предмет злочину.

Спеціальних правових актів, які б комплексно регулювали цю проблему, на жаль, немає. Досвід боротьби з такими юри­дичними особами узагальнила ДПА України у листі від 3 червня 2002 р. № 8742/7/26-9517 "Методичні рекомендації щодо ор­ганізації боротьби з "фіктивними" і "транзитними" підприєм­ствами"'.

У вузькому значенні фіктивною є юридична особа, котра створена невідомою особою: на ім'я іншої особи, документи якої були використані, або на ім'я підставної особи за вина­городу.

Термін "фіктивні підприємства" є досить умовним. Зако­нодавство його не містить, але на практиці він застосовується досить часто. У листі ДПА України від 4 листопада 2003 р. № 17199/7/24-1117 "Щодо списання податкового боргу юри­дичних та фізичних осіб, визнаного безнадійним" ДПА України зазначає, що "назвати будь-яке підприємство фіктивним означає в юридичному значенні не сказати нічого". Тому на практиці термін "фіктивна" фірма застосовується не як правова катего­рія, а як узагальнююча і зрозуміла всім характеристика.

Умовними основними ознаками так званої фіктивної фірми ДПА називає:

—   реєстрацію на загублений або неіснуючий паспорт;

—   незнаходження за адресою, зазначеною в засновницьких документах;

—   неподання звітності;

—   несплата податків.

Незважаючи на те, що теоретичної концепції поняття "фік­тивна юридична особа" в Україні ще немає, практичне його значення досить широке. Це пов'язано із тим, що фіктивність юридичної особи дозволяла визнавати недійсними на підставі ст. 49 ЦК 1963 р. усі укладені нею від часу створення угоди.

Поштовх для розвитку практичного застосування поняття "фіктивної" юридичної особи дав Вищий арбітражний суд України. У своєму роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" він зазначає, що саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вва­жати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

Проте у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу — засновника суб'єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення оспорюваних угод з метою, супереч­ною інтересам держави і суспільства, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсни­ми згідно зі ст. 49 ЦК 1963 р. незалежно від часу їх укладення.

Алгоритм роботи ДПА України та її підрозділів з фіктивни­ми підприємствами такий. При виявленні ознак фіктивності органи державної податкової служби подають до господарського суду України позов про визнання недійсними засновницьких документів фіктивних фірм. Як зазначає ДПА України, "дана процедура не вимагає значних зусиль, і в податкових органів уже напрацьований певний досвід у даній роботі".

Як свідчить практичний досвід ДПА, направлення позовної заяви до суду про визнання недійсними установчих докумен­тів підприємства вимагає невеликої кількості документів, які необхідно зібрати і докласти до позову, а саме:

—   копію свідоцтва про державну реєстрацію;

—   копії установчих документів;

—   корінець свідоцтва платника ПДВ;