Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку З "Звіт про фінансові результати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, власний капі­тал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Зі змісту Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал", затверд­женого тим же наказом Міністерства, випливає, що власний капітал підприємства складається зі статутного капіталу, пайово­го капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, пере­розподіленого прибутку, неоплаченого капіталу, вилученого капіталу.

Як вбачається з поданої скаржником копії звіту про власний капітал за 2002 р., залишок власного капіталу на кі­нець 2002 р. становив 140856,4 тис. грн., а статутний капітал 3280,2 тис. грн.

Як вже зазначалось, у п. 140 Програми приватизації дозво­ляється приймати рішення про збільшення або зменшення статутного фонду лише у випадку збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу то­вариства. Відповідачем здійснено збільшення статутного фонду товариства з 3280,2 тис. грн. на суму 97000 тис. грн., що не перевищує власного капіталу товариства, який на кінець 2002 р. становив 140856,4 тис. грн. Отже, це рішення загальних зборів акціонерів відповідає п. 140 Програми приватизації, оскільки збільшення статутного фонду відбулося на суму збільшення вартості власного капіталу товариства одним з двох способів збільшення статутного фонду, визначених п. З "Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства", а саме — шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" від 28 травня 2003 р. в частині прийняття рішення про збільшення статутного фонду шляхом додатко­вого випуску акцій існуючої номінальної вартості прийнято в межах компетенції, визначеної Законом "Про господар­ські товариства" та статутом товариства, відповідає чинному на момент його прийняття законодавству, зокрема Програмі приватизації, а, отже, немає підстав для визнання його част­ково недійсним в цій частині. В задоволенні апеляційної скарги було відмовлено'. Зменшення статутного капіталу. Зміна статутного капіталу може відбуватися й у бік зменшення, але не нижче від міні­мального розміру, встановленого законом. Основними причи­нами зменшення статутного капіталу є такі:

•      виконання вимог ч. 4 ст. 144, ч. З ст. 155 ЦК у разі зменшення чистих активів товариства до суми, що є меншою, ніж статутний капітал;

•      погашення часток (акцій), належних товариству;

•      одержання контролю над товариством у зв'язку із збіль­шенням номінального розміру часток;

•      виплата правонаступнику (спадкоємцеві) частки у майні товариства (ч. 2 ст. 55 Закону "Про господарські товариства");

• вилучення з обігу і повернення учаснику частини майна або коштів.

В окремих випадках законодавець прямо вимагає від учас­ників провести зменшення статутного капіталу, наприклад, у разі смерті, виключення, реорганізації учасника товариства з обмеженою відповідальністю. Погоджуюся з О. Янковою, яка вважає, що в цих випадках розмір статутного капіталу доціль­но зберігати незмінним, якщо розмір активів, що залишилися після розрахунків із вибулим учасником, є не меншим від ста­тутного капіталу. У цьому випадку логічно застосувати аналогію зі ст. 53 Закону "Про господарські товариства" та передати частки вибулого товариства. Таке розв'язання зазначений автор вважає виправданим, тому що:

—  статутний капітал характеризує саму юридичну особу;

—  немає права спільної власності часток учасників у ста­тутному капіталі, що виправдовувало б зменшення цілого після вилучення частини;

—  виключено руйнування підприємства з волі окремих суб'єктів;

—  зменшення статутного капіталу призводить до збільшення чистого прибутку й надає можливість вилучити частину активів підприємства у вигляді дивідендів, компенсацій. Усвідомлення цього кредитором поставить під загрозу можливість виклю­чення, добровільного виходу учасника тощо, оскільки закон дозволяє зменшення статутного фонду лише за згодою креди­торів й не встановлює жодного винятку для окремих способів його зменшення1.

Безпосередньо зменшенню статутного капіталу присвячено одну-єдину загальну норму: ч. З ст. 16 Закону "Про господар­ські товариства", згідно з якою зменшення статутного фонду за наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.

Спеціальні норми діють щодо товариства з обмеженою відпо­відальністю. Відповідно до ч. 5 ст. 144 ЦК зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допуска­ється після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Відповід­но до ст. 56 Закону "Про господарські товариства" рішення

товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніше, як через три місяці після державної реєстрації і публікації про це у встанов­леному порядку.

Порівнюючи ч. З ст- 16 Закону "Про господарські това­риства" і ч. 5 ст. 144 ЦК, можемо побачити істотні зміни. Норма Закону допускала зменшення статутного капіталу лише за відсутності заперечень кредиторів товариства. Механізму реалі­зації цієї вимоги ні вказаний Закон, ні підзаконні акти не встановлювали. Практична реалізація цієї норми породжувала безліч запитань: як і кому подаються заперечення кредиторів, звідки вони дізнаються про зменшення статутного фонду, хто вважається кредитором товариства, як має діяти орган державної реєстрації, коли йому надійшли заперечення кредитора, та ін.

Норма, що міститься в ЦК, більшість із цих питань знімає. Від товариства вимагається повідомити кредиторів і врегулю­вати з ними питання про подальшу долю зобов'язань за їх участю. Однак і тут лишається багато процедурних питань, про які йтиметься згоД°м-

Порядок зменшення статутного капіталу включає такі стадії:

1)              прийняття рішення про зменшення статутного капіталу.
Вирішення питання про зменшення статутного капіталу на­
лежить до компетенції вищого органу управління юридичної
особи. В окремих випадках розгляд цього питання на зборах є
обов'язковим з огляДУ на необхідність виконання вимог ч. 4
ст. 144 ЦК, ч. 2 ст. 55, ст. 64 Закону "Про господарські то­
вариства". Однак і в цьому разі ініціатива щодо скликання
зборів і внесення такого питання до порядку денного виходить
від учасників.

Рішення з цього питання приймається простою більшістю голосів. Резолютивна частина рішення має містити відомості про суму, на яку зменшується статутний капітал, спосіб зменшен­ня. Доцільно одночасно із цим рішенням приймати рішення про затвердження змін ДО установчих документів;

2)              державна реєстрація змін до установчих документів. Від­
повідно до ч. 4 ст. 16 Закону "Про господарські товариства"
рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає
чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. А
щодо товариств з обмеженою відповідальністю у ст. 56 цього
Закону міститься спеціальна норма: рішення про зменшення
його статутного фонду набирає чинності не раніше, як через
три місяці після державної реєстрації і публікації про це у
встановленому порядку- 0тже> Для того, щоб рішення това-

риства набуло чинності, необхідно внести зміни до реєстру. Зробити це можна лише в один спосіб — подавши на реєстрацію зміни до установчих документів.

В законі чітко не зазначено, коли саме повинні подаватися на реєстрацію зміни до статуту, пов'язані зі зменшенням статут­ного капіталу. Тому слід застосовувати загальну норму, наведену в ч. 2 ст. 7 Закону "Про господарські товариства": товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Після реєстрації змін до установчого документа про змен­шення статутного капіталу товариство розпочинає виконувати це рішення;

3) повідомлення кредиторів. Зменшення статутного капіталу може зачіпати інтереси його кредиторів, особливо якщо внас­лідок цього вилучатиметься частина майна товариства. Тому законодавець встановлює охоронні заходи забезпечення їх інтересів, надаючи їм спеціальні права. Найперше з них — право на одержання інформації, якому кореспондує обов'язок повідомити їх про зменшення статутного капіталу.

Для зручності ще раз нагадаю норму ч. 5 ст. 144 ЦК: зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою від­повідальністю допускається після повідомлення в порядку, вста­новленому законом, усіх його кредиторів.

З цієї норми не можна однозначно зрозуміти, хто повинен повідомляти кредиторів. Ще більше ускладнюють тлумачення слова "в порядку, встановленому законом". Можна припустити, що цей обов'язок покладається на товариство. Аргументи на користь такого тлумачення такі. По-перше, товариство заінтере­соване у зменшенні статутного капіталу, тому воно й повинно повідомляти своїх кредиторів. По-друге, повідомляти треба "усіх його кредиторів", тобто мається на увазі кредиторів товариства. А хто інший, як не товариство, знає усіх своїх кредиторів? Інша особа навряд чи могла б виконати цю вимогу закону.

Існує лише один закон, який регулює порядок повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу — Закон "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — під­приємців". Відповідно до ст. 22 цього Закону інформація про зменшення статутного фонду юридичної особи підлягає обов'яз­ковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Повідомлення про зменшення статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи має містити відомості про: найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; розмір, на який зменшено статутний фонд (статутний або складений капітал), а також розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу) після зменшення; місце та дату проведення державної реєстрації змін до установ­чих документів, зокрема щодо зменшення статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи. Таке повідомлення робить сам реєстратор. Такого висновку можна дійти з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 29 вказаного Закону у разі внесення змін до статуту, які пов'язані із змен­шенням статутного капіталу, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за публікацію в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідом­лення, а не саме це повідомлення.

Зазначене дозволяє тлумачити ч. 5 ст. 144 ЦК так, що по­відомлення кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", тобто товариство оплачує публікацію ого­лошення, а державний реєстратор публікує його в спеціалізова­ному друкованому засобі масової інформації. На користь такого тлумачення свідчить й те, що в ньому використано "порядок, встановлений законом", який згадується в нормі.

Слабким у цій аргументації є ототожнення повідомлення, передбаченого ч. 5 ст. 144 ЦК, з повідомленням, передбаченим ст. 22 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців". Вони, як видається, мають різне призначення. Повідомлення, про яке йдеться у ч. 5 ст. 144 ЦК, має адресатом кредиторів товариства, саме кредиторів (а не всіх контрагентів) і саме цього товариства. Мета такого повідомлення — інформувати кредиторів (всіх і кожного) про зменшення статутного капіталу з тим, щоб він зміг реалізувати права, які закон надає йому на цей випадок. Натомість пові­домлення, передбачене ст. 22 вказаного Закону, здійснюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб з Єдиного державного реєстру. Публікації підлягають най­більш важливі відомості Єдиного державного реєстру про за­реєстровану особу. Це повідомлення адресується усім заінтере­сованим особам, а не лише кредиторам. Воно має в основному юридичний характер. Його призначення — забезпечити дію презумпції достовірності та загальновідомості опублікованих відомостей. При цьому в дійсності не має правового значення, чи прочитав хтось це повідомлення. Не сприяє поширенню

цієї інформації недоступність спеціалізованого засобу масової інформації для більшості підприємців. Заради справедливості зазначимо, що навіть за доступності цього видання мало кого з підприємців воно б дійсно цікавило, а ще менше осіб його б регулярно читали.

Як бачимо, ч. 5 ст. 144 ЦК допускає різне граматичне і логічне тлумачення як суб'єкта, так і порядку повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу. Тому доводиться застосовувати інші способи тлумачення, зокрема цільове.

Причиною, яка зумовила появу цієї норми, було намагання захистити кредитора. Тому правильним буде таке тлумачення, яке найбільш відповідає цій меті. З цих міркувань вважаю, що обов'язок повідомляти усіх своїх кредиторів про зменшення статутного капіталу несе товариство. Отже, буде два пові­домлення: 1) загальне (публічне), шляхом публікації реєстра­тором у спеціальному друкованому засобі масової інформації; 2) персональне.