Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Так, у січні 2003 р. позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача про спону­кання останнього виконати установчий договір від 13 лютого 2001 р. та зобов'язати його передати позивачу майно — основні

фонди у розмірі 5408 тис. 342 грн. до статутного фонду. При цьому позивач посилається на те, що відповідач не виконує умови договору. Рішенням господарського суду Полтавської області від 13—21 березня 2003 р. в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 червня 2003 р. рішення господарського суду Пол­тавської області скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить постанову апеля­ційної інстанції скасувати як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених у ній фактич­них обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржу­ваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог п. З ч. 2 ст. 111-10 ГПК порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляцій­ного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема статуту та установчого договору позивача, у справі кооперативного під­приємства "Міжрайонна оптово-торговельна база" спір з від­повідачем — спільним підприємством "Полтавська між­районна оптово-торговельна база Полтавської облспожив-спілки" — засновником підприємства виник з підстав форму­вання статутного фонду новоствореного підприємства.

При цьому засновниками кооперативного підприємства "Міжрайонної оптово-торговельної бази" є три юридичні і дві фізичні особи, з яких СП "Полтавська міжрайонна оптово-торговельна база Полтавської облспоживспілки" є відповіда­чем у справі та ТОВ виробничо-торговельний комплекс "Полтавагропром" — третьою особою. Інші засновники під­приємства — ЗАТ "Комерційний торговельний центр "Пушка-рівський" та фізичні особи.

Л і К до участі в справі не залучались, хоч вирішення спору по суті стосується їх прав та охоронюваних законом інтересів. Тому розгляд справи та прийняття постанови за їх відсутності визнати законним і обґрунтованим не можна, оскільки вказані порушення є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Хар­ківського апеляційного господарського суду від 13 червня 2003 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 21 березня 2003 р. скасовано, а справа передана на новий роз­гляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду1. Документальне оформлення сплати вкладу. Відповідно до ч. 4 ст. 52 Закону "Про господарські товариства" учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства. Для інших юри­дичних осіб видачі документів, які підтверджують сплату вкладу, не передбачено.

Свідоцтво про внесення вкладу — це документ довільної форми, в якому слід зазначити найменування товариства, пріз­вище, ім'я та по батькові учасника, якому воно видане, суму вкладу, розмір частки в статутному капіталі, дату повної сплати. Свідоцтво підписується головою товариства і скріплюється печаткою товариства. Переважна більшість товариств таких свідоцтв учасникам не видає, оскільки потреби в ньому майже не виникає. Один із випадків, коли таке свідоцтво може знадо­битися учаснику, — під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі.

Іншими документами, які засвідчують сплату вкладу, можуть бути платіжні документи, прибуткові касові ордери, акти прий-мання-передачі майна. На думку Держпідприємництва, у випад­ку перетворення дочірнього підприємства на товариство з обмеженою відповідальністю документом про підтвердження формування статутного капіталу цього товариства може бути передаточний баланс, оформлений відповідно до чинного законодавства (див лист Держпідприємництва від 17 жовтня 2002 р. № 4-421-293/5572 "Про підтвердження формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю у випадку його створення шляхом перетворення дочірнього під­приємства")2.

Збільшення розміру статутного капіталу. Статутний капітал юридичної особи може бути змінений як у бік збільшення, так і в бік зменшення. Більш поширеною є операція зі збільшення статутного капіталу. Найпопулярнішими причинами збільшення капіталу є такі:

•     збільшення обігових коштів юридичної особи;

•     прийняття нових учасників;

•     одержання контролю над товариством через зміну струк­тури капіталу (співвідношення часток між учасниками);

•     необхідність виконання спеціальних вимог до капіталу та економічних нормативів (наприклад, для комерційних банків);

•     злиття та приєднання інших юридичних осіб;

•     оптимізація оподаткування (внески до статутного капіталу не оподатковуються).

Відповідно до ст. 16 Закону "Про господарські товариства" збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Ця норма, як видається, покликана захистити інших учасників цивіль­ного обороту від створення "дутих" товариств, капітал яких не підтверджений відповідними активами.

Умова про повну сплату вкладів має бути виконана на день прийняття рішення про збільшення статутного капіталу. Це може мати важливе значення з огляду на строки, необхідні для скликання загальних зборів. Отже, якщо на день, коли було скликано збори, учасники мають заборгованість за вкладами, але на день проведення зборів заборгованість погашена, збори вправі приймати рішення про збільшення капіталу.

Іноді виникає потреба у збільшенні капіталу в товариствах, де попередній статутний капітал не може бути сплачений пов­ністю з певних причин. В такому випадку варіантів є декілька:

—  попередньо зменшити статутний фонд до фактично оплаче­ного. Цей варіант ускладнюється тим, що вимагає повідомлення всіх кредиторів, державної реєстрації, а рішення вступає в силу не раніше, як через три місяці;

—  змінити предмет внеску. Учасники можуть замість обіця­них грошей, котрих вони на цей час не мають, сплатити вклад іншим майном, наприклад, передавши товариству у власність транспортний засіб, нерухоме майно тощо. Заміна внеску вимагає згоди інших учасників і оформляється рішенням загальних зборів учасників. Якщо предмет внеску був зазначений в уста­новчому документі, необхідно внести відповідні зміни і за­реєструвати їх у встановленому порядку;

—  сплатити вклад за рахунок коштів, залучених зі сторони. Наприклад, учасник може продати частину своєї сплаченої частки, а одержані кошти спрямувати на сплату заборгованості за вкладами.

Документальна фіксація факту сплати попередньо оголоше­ного статутного капіталу здійснюється у балансі. З огляду на це якщо учасники збільшать статутний капітал, не сплативши попередній, можна буде при бажанні і за підтримки головного бухгалтера досформувати статутний капітал, як-то кажуть, "заднім числом". Особливо легко це зробити, якщо внесок здій­снюється у негрошовій формі.

Практичне значення має й те, що ніхто, крім самих учасни­ків, не контролює сплату вкладів. Більше того, для реєстрації змін до установчого документа, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, документи, які б підтверджували сплату попередньо оголошеного статутного капіталу, не подаються. Тобто дотримання вимог ч. 2 ст. 16 Закону "Про господарські товариства" — справа честі і сумління самих учасників. Вони контролюють самі себе.

Неоднозначним залишається питання про правові наслідки недодержання вимог ст. 16 Закону в частині збільшення ста­тутного капіталу. Вважаю, що рішення про збільшення статут­ного капіталу, прийняте з порушенням встановлених вимог, є незаконним, а отже, може бути визнане недійсним за позовом заінтересованої особи. Такими можуть бути зокрема учасники товариства. Якщо ж між учасниками спору немає, то про незаконність рішення зборів взагалі ніхто ніколи може й не дізнатися.

Допускаю, що претензії до такої господарської операції можуть мати податкові органи. На їх місці можна було б спро­бувати визнати рішення про збільшення статутного капіталу недійсним і доводити, що майно, одержане товариством від учасників як додатковий внесок до статутного капіталу у зв'язку з його збільшенням, є насправді безповоротною фінансовою допомогою. Податковий ефект таких домагань полягає в тому, що, на відміну від внесків до статутного капіталу, безповоротна фінансова допомога оподатковується податком на прибуток підприємств. Якщо б таке сталося, товариство могло б захища­тися у світлі ідей, викладених у листі Держпідприємництва від 17 січня 2001 р. № 1-223/194'.

Збільшуючи статутний капітал, учасникам слід пам'ятати про вимоги ч. 4 ст. 144, акціонерам — ч. З ст. 155 ЦК. Ці норми вимагають від товариства, щоб за результатами року вартість його активів не була менша, ніж оголошений статут­ний капітал. Отже, чим вищий буде статутний капітал, тим більше треба мати активів на кінець року.

Порядок збільшення статутного капіталу має три послідовні стадії:

1)              прийняття рішення про збільшення статутного капіталу.
За загальним правилом таке питання належить до компетенції
вищого органу управління юридичної особи (наприклад, п. 2
ч. 4 ст. 145 ЦК). Норма ст. 38 Закону "Про господарські то­
вариства", згідно з якою збільшення статутного фонду акціо­
нерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за
рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом, з
1 січня 2004 р. не застосовується, оскільки вона суперечить
ст. 156 ЦК. Отже, збільшення статутного капіталу — це ком­
петенція загальних зборів акціонерів.

Резолютивна частина рішення повинна містити відомості як мінімум про суму, на яку збільшується статутний капітал, спо­сіб збільшення, строки та порядок сплати додаткових внесків. Водночас слід вирішувати й інші питання, які зумовлюються обраним способом збільшення капіталу;

2)              сплата додаткових вкладів. Сплата вкладів здійснюється
у встановлений зборами строк. Цей строк є присічним, тобто
таким, що не може бути ні поновлений, ні подовжений това­
риством або судом. Якщо протягом встановленого строку вклади
не сплачені, товариство вправі вимагати виконання учасниками
своїх зобов'язань, зокрема в судовому порядку. Про забезпе­
чення виконання зобов'язань із сплати додаткових вкладів слід
подумати під час прийняття рішення про збільшення статут­
ного капіталу.

Після того, як внески оплачені відповідно до визначених товариством умов, товариство зобов'язано затвердити та подати на державну реєстрацію зміни до установчих документів. Оскіль­ки затвердження змін — це компетенція зборів, слід скликати збори. Для того, щоб не скликати збори двічі: перший раз для збільшення розміру статутного капіталу, а другий — для затверд­ження змін до статуту, допускається вирішення обох цих пи­тань на одних зборах учасників. Це можливо лише тоді, коли наперед відомо, як буде збільшена номінальна вартість вкладів усіх учасників;

3)              державна реєстрація змін до установчого документа.
Юристи-практики повинні мати на увазі, що на думку Держ-
підприємництва, орган державної реєстрації проводить реєстра­
цію не факту збільшення розміру статутного фонду товариства,
а рішення товариства про зміни розміру статутного фонду това­
риства, яке після цього набирає юридичної сили (п. 2 листа від
23 березня 2004 р. № 1776). Цей висновок зроблено з посиланням

на ч. З ст. 87 ГК, згідно з якою рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Однак ні ця норма, ні роз'яс­нення Держпідприємництва не вирішують по суті питання, коли ж товариство зобов'язано реєструвати зміни: до сплати додаткових внесків чи після.

У ч. З ст. 87 ГК, так само як і у ч. 4 ст. 16 Закону "Про господарські товариства", йдеться про момент набрання чиннос­ті рішенням зборів, а не про строк реєстрації змін до статуту.

Якщо допустити, що такі зміни реєструються до фактичної сплати додаткових внесків, то слід визнати, що номінальний статутний капітал може збільшитися лише під обіцянку учас­ників внести свої вклади в майбутньому. Проконтролювати, і то умовно, їх можна буде лише через рік, коли виникне не­обхідність порівняти статутний капітал з вартістю чистих активів. За таких умов вважаю, що збільшення статутного капіталу є фіктивним, а сам капітал "дутим".

Крім того, слід мати на увазі, що збільшення капіталу приво­дить до зміни номінальної вартості або розміру часток, чи одного і другого. З моменту реєстрації змін до статуту, пов'язаних із збільшенням капіталу, реально змінюється розподіл часток учас­ників, в той час як реального вкладу товариство не одержує (і невідомо чи одержить). Виходить, що учасники одержують корпоративні права умовно безоплатно. Причому їх корпора­тивні права і права, одержані учасниками, які заплатили реальні вклади, є однаковими. Це прямий шлях до корпоративного шахрайства.

Уявімо собі таку ситуацію. Іван та Петро є учасниками товариства зі статутним капіталом 200 тис. грн. і мають рівні частки. Товариство має у власності будинок, який планується реконструювати. Грошей на це немає. Петро знайшов Степана, який обіцяє сплатити внесок до статутного капіталу у розмірі 1 млн грн. на реконструкцію будинку. При цьому він вимагає частку 61%.