Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Для реалізації можливості передачі як вкладу до статутного фонду (капіталу) господарського товариства, права на об'єкти промислової власності мають відповідати певним умовам — критеріям оборотоздатності: виключності, корисності, відчужу­ваності, можливості їх грошової оцінки, інвестиційній приваб­ливості1.

Найбільш витребуваними об'єктами інтелектуальної влас­ності, права щодо яких можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, є об'єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки. Подекуди юридичні особи створюються саме заради реалізації тих чи інших винаходів. Для того, щоб максимально захистити товариство від можливих недобросовісних дій власника прав на об'єкт промислової власності, товариству вигідно одержати ці права у повному обсязі (виключну ліцензію) як вклад до статутного капіталу. Це може бути вигідно і для автора ви­находу, оскільки він вкладає лише "інтелект", у той час як інші — гроші. Грошова оцінка винаходів може бути дуже висо­кою. Слід також враховувати, що однакових винаходів не буває, тому порівнювати оцінку винаходу немає з чим. Це може бути використано недобросовісними учасниками, які малоефектив­ний винахід оцінюють невиправдано високо.

Щодо оцінки об'єктів інтелектуальної власності, які переда­ються до статутного капіталу, конструктивні ідеї містить лист Держпідприємництва від 15 листопада 2002 р. № 4-451-2030/ 6118. Документом, що може підтверджувати наявність вкладу

засновника (учасника) господарського товариства до статутного фонду, внесеного ним у вигляді права на використання "ноу-хау", може бути акт оцінки майнових прав, ліцензійний договір на використання "ноу-хау", договір купівлі-продажу "ноу-хау". Цікавими є й інші ідеї, викладені у цьому листі:

—              право на використання "ноу-хау" може виступати як внесок
до статутного фонду товариства;

—  чинним законодавством не передбачено, який саме до­кумент повинен подаватися до органу реєстрації як підтверд­ження внеску учасниками (засновниками) товариства вкладів до статутного фонду та його оцінка, в разі якщо вкладами є майнові права на інтелектуальну власність, крім випадків, коли внеском є державна або комунальна частка майна;

—  для оцінки рекомендовано керуватися нормами Закону України від 12 липня 2001 р. "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", в ст. 12 якого визначено, що документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, є акт оцінки майна;

—  способи експертної оцінки вартості нематеріальних активів, що є об'єктами права власності, наведені в розділі III Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затв. наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97 (див. лист Держпідприємництва від 15 листопада 2002 р. № 4-451-2030/ 6118)1.

Ускладнює внесення до статутного капіталу вкладу у вигляді об'єктів інтелектуальної власності передбачена законом спеціаль­на форма розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1107 ЦК це може бути зроблено виключно за письмовим договором (з винятками, прямо пе­редбаченими законом). У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності такий договір є нікчемним. Згідно з листом Міністерства освіти і науки України від ЗО жовтня 2002 р. № 16-07/3483 "Щодо "ноу-хау" у статутному фонді товариства" внесок "ноу-хау" до статутного фонду товариства повинен бути оформлений ліцензійним договором на використання "ноу-хау" або договором про передачу прав на "ноу-хау". Оцінка вартості "ноу-хау" має проводитися з дотриманням норм Закону "Про

оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяль­ність в Україні"1. Висловлюється думка, що знання та досвід можуть стати вкладом до статутного капіталу лише за умови їх формалізації, тобто об'єктивування у вигляді інформації. Ті ж нематеріальні об'єкти, що не одержали відокремлення від їхнього суб'єкта-носія, виконують функцію індивідуалізації самого володільця — роблять неповторною його особистість2.

Отже, для передачі прав інтелектуальної власності доведеться не лише передбачити такий вклад в установчому документі, а й згодом, після реєстрації товариства, укласти відповідний дого­вір. За таких умов зобов'язання учасника внести вклад матиме характер попереднього, тобто обіцянки.

З огляду на можливість набуття права на використання об'єктів інтелектуальної власності в інший спосіб О. Янкова пропонує виключити їх з переліку можливих внесків. Пояс­нюється це тим, що:

—   визнання об'єктом авторського права не гарантує якості та корисності об'єкта;

—   права на об'єкти інтелектуальної власності термінові;

—   не всі об'єкти інтелектуальної власності підлягають дер­жавній реєстрації та не завжди можна перевірити їх передачу;

—   об'єктом передачі в цьому разі є право користування, яке в Україні не є об'єктом права власності, а властиве зобов'язаль­ним відносинам. Фактично відбувається поступка правом ви­моги ще неіснуючому суб'єкту. Проблематичною ця поступка правом є ще тому, що закон вимагає її обов'язкового додаткового оформлення письмовим ліцензійним договором, а у випадку передачі права користування об'єктом промислової власності договір до того ж повинен реєструватися у Державному патент­ному відомстві України3.

Слід погодитися з наведеними аргументами, але не з виснов­ком. Навряд чи варто боротися з недоліками законодавства шляхом заборони учасникам інвестувати до статутного капіталу права інтелектуальної власності.

Заслуговують на увагу міркування Ю. Атаманової, яка запро­понувала надати учасникам можливість робити внески у вигляді прав інтелектуальної власності в частині, що перевищує законо­давчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (тобто

права промислової власності не повинні входити до мінімаль­ного статутного капіталу)'.

Майнові права. Майновими правами вважаються права вимоги, які має кредитор у зобов'язанні. Не можуть бути вкладом до статутного капіталу майнові права, тісно пов'язані з особою кредитора, зокрема зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 515 ЦК).

Під час внесення вкладу майновими правами слід застосо­вувати вимоги ст. 516 ЦК, згідно з якою заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст та обсяг майнових прав визначається зобов'язанням, яке є підставою виникнення цих прав. Якщо зобов'язання немає, то й майнових прав не виникає. Тому учасникам, які мають намір прийняти як вклад до статутного капіталу майнові права, слід ретельно аналізувати зобов'язання, яке є в основі виник­нення майнового права, що пропонується як вклад, з'ясовува­ти, хто є боржником, а хто кредитором. Доцільно вимагати від учасника, який вносить вклад майновими правами, поручатися за боржника, як це передбачено у ст. 519 ЦК. Передача майно­вих прав відбувається шляхом укладення з товариством (після його державної реєстрації) договору про відступлення права вимоги.

Вкладом можуть бути лише майнові права (не обов'язки). Якщо кредитор одночасно має обов'язок, що виник із зо­бов'язання, то цей обов'язок і надалі нестиме ця особа, незва­жаючи на те, що свої майнові права за цим зобов'язанням вона передала.

Практичне застосування такий вид внесків може мати тоді, коли існує потреба об'єднати в межах одного товариства борги певного підприємства для подальшого порушення справи про його банкрутство. Цей спосіб може бути економічно вигідний організаторам, оскільки платою за одержувані права вимоги є корпоративні права новоствореної юридичної особи, а не "живі" гроші.

Різновидом майнових прав є майнові права інтелектуальної власності, права користування майном.

Права користування рухомим і нерухомим майном, природ­ними ресурсами. Вклад у вигляді права користування майном

дозволяє "вбити двох зайців": зробити вклад і не втратити права власності на річ. Оцінка внеску робиться за принципом аналогічної пропозиції. Наприклад, право користування не­рухомим майном коштує стільки, скільки становить плата за користування цим майном протягом строку, на який воно передається у користування товариству. Наприклад, на сьогодні магазин площею 100 кв. м у центрі м. Львова коштує 1 млн грн. Місячна найомна плата за користування цим магазином становить 15 тис. грн. Учасник передає приміщення магазину в користування товариству строком на 10 років (120 місяців). Отже, вартість вкладу становитиме 1,8 млн грн. (15 тис. грн. х 120 міс. = 1,8 млн грн.). Відзначимо, що вартість магазину на цей час менша, ніж сума оренди за 10 років. Парадокс, але цифри свідчать, що учасник більше вкладає, якщо передає товариству право користування майном, а не право власності на нього.

Для учасника буде корисно, що право власності на об'єкт вкладу товариству не передається. Власником залишається учас­ник і він може навіть розпорядитися цим майном. При цьому право користування майном до закінчення строку залишається за товариством. Це може бути використано для:

•     усунення ризику вилучення майна у товариства внаслідок банкрутства, примусового стягнення податкового боргу тощо;

•     усунення ризику недобросовісних дій виконавчих органів товариства;

•     усунення ризику недобросовісних дій партнерів;

•     унеможливлення розпорядження майном без згоди учас­ника;

•     забезпечення впливу на діяльність товариства незалежно від належної учаснику частки.

Недоліком таких вкладів є те, що товариство стає певною мірою залежним від учасника, майно якого воно використовує. Товариству цього бажано уникати.

Внесення вкладу у вигляді права користування майном слід фіксувати окремим договором між учасником і товариством. Самої лише вказівки про це в установчому документі буде недостатньо.

В установчому документі слід зазначити суму компенсації, яку зобов'язується сплатити учасник у разі дострокового при­пинення користування з причин, не залежних від товариства. Ця сума мала б залежати від строку, який залишився невико­ристаним.

Питання про порядок внесення права користування спо­рудою до статутного капіталу та його оцінку розглядалося Держпідприємництвом. Однак у листі від 4 грудня 2002 р. № 2-222/6443, який мав би містити відповідь, є лише описові посилання на Закон "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" і рекомендація користуватися Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554і.

У ч. 1 ст. 13 Закону "Про господарські товариства" прямо зазначене лише одне право користування природними ресур­сами: право користування водою. Однак у Водному кодексі України (ВК), який регулює відносини з водокористування, норм, які б стосувалися передачі права водокористування до статутного капіталу, немає.

Водокористування поділяється на загальне і спеціальне. Загальне водокористування здійснюється громадянами для за­доволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любитель­ське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безоплатно, без закріплення водних об'єктів за ок­ремими особами та без надання відповідних дозволів (ст. 47 ВК). Зрозуміло, що право загального водокористування не має майнового змісту, а отже, не може бути предметом вкладу.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єк­тів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, викорис­тання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин зі зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водо­користування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільсько­господарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (ст. 48 ВК). Спеціальне водокористування здійснюється на під­ставі дозволу. Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуван­ням потреби у воді — погодженим з державними органами водного господарства в разі використання поверхневих вод, державними органами геології — в разі використання підземних

вод та державними органами охорони здоров'я — в разі вико­ристання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Не передбачено можливості інвестування права користуван­ня природними ресурсами до статутного капіталу юридичних осіб також в інших нормативних актах, що регулюють від­носини у сфері використання природних ресурсів. Навпаки, складається враження, що передача права використання при­родних ресурсів третім особам суперечить закону. У більшості випадків правовою підставою таких прав є дозволи, тобто ад­міністративно-правові акти. Передача дозволу, а разом з ним і права користування іншим особам не допускається.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що право користування природними ресурсами реально не може бути вкладом до статут­ного капіталу, оскільки відсутній правовий механізм передачі такого вкладу.

Корпоративні права інших юридичних осіб. Одним із най­більш спірних питань є питання про те, чи можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи частки в статутному капіталі інших юридичних осіб.

Правовий режим цих вкладів залежить від форми існування корпоративних прав. Немає спору щодо тих корпоративних прав, які виражені у формі акцій. Ці цінні папери можуть вільно відчужуватися, як правило, мають курсову вартість, тому можуть бути вкладом до статутного капіталу інших юридичних осіб.

Відповідно до п. 7.16-1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 26 травня 1998 р. № 60, внесення до системи реєстру змін у резуль­таті передачі власником акцій до статутного фонду юридичної особи здійснюється реєстроутримувачем на підставі надання йому таких документів: