Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Крім того, щодо вартості основних фондів, отриманих плат­ником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством (у тому числі внесків до статутного фонду), існує окрема спеціальна норма Закону "Про оподатку­вання прибутку підприємств". Зокрема абз. 5 підпункту 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 цього Закону встановлено, що вартість основних фондів, отриманих за рішенням органів центральної виконавчої

влади, до яких належить Кабінет Міністрів України, прийма­ється на баланс за балансовою вартістю.

Оцінка внесків належить до виключної компетенції учасни­ків, тому, на мою думку, їх рішення не може бути оскаржене в судовому порядку. Не ґрунтуються на законі також вимоги учасника про переоцінку внеску в зв'язку з його несправедливою, на його думку, початковою оцінкою.

Згода з оцінкою вкладів вимагає певної фіксації. Під час створення товариства учасники вправі домовитися про оцінку негрошових внесків і закріпити її в протоколі установчих зборів або в засновницькому договорі (статуті). Це має бути одного­лосне рішення. Якщо питання про оцінку внесків виникає в процесі діяльності товариства, то його доцільно вирішувати на загальних зборах учасників. Однак щоб не виникло супереч­ностей із ч. 2 ст. 115 ЦК, доцільно в установчих документах товариства віднести це питання до компетенції загальних зборів учасників.

У листі від 14 вересня 2004 р. № 6279 Держпідприємництво України висловив думку, що у випадку, коли засновники гос­подарських товариств самі оцінюють майно або майнові права та визначають критерії оцінки своїх вкладів (договірна ціна) до статутного фонду господарського товариства — це повинно оформлятися відповідним актом оцінки та прийняття-передачі до статутного фонду.

У випадках, передбачених законом, грошова оцінка вкладу підлягає незалежній експертній перевірці. Застосування слова "перевірка" дає підстави вважати, що експертна перевірка здій­снюється після оцінки вкладу самими учасниками. Вона здій­снюється з метою підтвердження справедливості оцінки, зробле­ної учасниками. Відповідно до ст. 7 Закону "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки вкладу є обов'язковим, зокрема у випадках визначення вартості внесків учасників та засновників госпо­дарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учас­ника або засновника зі складу такого товариства.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про режим іноземного інвесту­вання" іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оціню­ються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній

валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Якщо іноземна інвестиція здійснюється у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності, їх вартість у конвертованій валюті підтверджується згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на те­риторії України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо (ст. 2 Закону "Про режим іноземного інвестування").

Оцінка вкладу проводиться на час його внесення. Після цього переоцінка вкладу учасника не допускається. Вартість майна, яке було предметом внеску, може змінитися, але на вклад учасника ця обставина жодним чином не впливає. Від­повідно до ч. 2 ст. 51 Закону "Про господарські товариства" зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Формування статутного капіталу. Статутний капітал форму­ється в кілька етапів. На першому етапі учасники визначаються з розміром статутного капіталу та розміром внеску кожного. При вирішенні цього питання можна враховувати об'єктивний, суб'єктивний або формальний підхід.

Об'єктивний підхід передбачає формування статутного ка- : піталу в розмірі, необхідному для досягнення певної мети. Наприклад, учасникам відомо, що для будівництва бази відпо- , чинку в місті Яремча потрібно 900 тис. грн. З урахуванням цієї суми кожен з них дає скільки може: Іван — 100 тис. грн., Петро — 200 тис. грн., Данило — 150 тис. грн. Усі ці кошти підуть на будівництво, однак учасники розуміють, що їх не вистачить. Коли постає питання про розмір статутного капіталу, учасники враховують, чи будуть вони ще вкладати гроші, чи залучатимуть кошти із зовнішніх джерел. Якщо їх інвестиції обмежаться першими внесками, то статутний капітал станови­тиме 450 тис. грн.

Якщо, наприклад, Данило буде вносити ще 100 тис. грн., але пізніше (в межах 1 року), його повний внесок становитиме 250 тис. грн., а розмір статутного капіталу — 550 тис. грн.

Об'єктивний підхід до визначення розміру статутного ка­піталу застосовується і тоді, коли необхідно акумулювати максимальний капітал. Наприклад, учасники створюють това­риство, яке буде займатися гуртовою торгівлею будівельними матеріалами. Усі розуміють, що чим більші будуть обігові кошти, тим ефективнішою буде діяльність. Кожен вносить скільки може, і, відповідно, визначаються частки в капіталі.

При об'єктивному підході розмір статутного капіталу, як правило, є високим, а частки відображають реальні майнові інвестиції учасників. їх особисте значення відступає на другий план. Може статися так, що учасник-ініціатор, на котрому, як кажуть, "усе тримається", залишається з невеликою часткою через те, що не має достатнього капіталу. Тому, як правило, об'єктивний підхід характерний для визначення розміру статут­ного капіталу так званих товариств капіталів.

Суб'єктивний підхід — це формування статутного капіталу в розмірі, що забезпечує наперед узгоджений розподіл часток між учасниками. Тут до уваги береться насамперед не те, яка сума коштів потрібна для досягнення цілей юридичної особи та здійснення ефективної господарської діяльності, а те, яка структура капіталу влаштовує учасників. Адже від цього згодом залежатиме розподіл прибутків, і головне — голосів у зборах, тобто міра контролю. Розмір внеску кожного учасника тут "під-лаштовується" так, щоб кожен одержав "свої" голоси.

Часто для учасників важливіше, щоб було по 50% голосів у кожного або 49% на 51%, ніж розмір внеску. Мали місце й випадки, коли сторони домовлялися наперед про співвідно­шення часток української та іноземної сторони, навіть не визна­чаючись, скільки саме осіб-засновників буде представлено на кожній стороні.

Суб'єктивний підхід до розміру та розподілу статутного ка­піталу дозволяє врахувати не лише, і навіть не стільки майно­вий внесок учасника, скільки персональне значення того чи іншого учасника в досягненні мети створюваної організації. Буває й так, що фактор особистості превалює над фактором капіталу. Так, в одному з товариств "багаті" учасники сплатили внесок за себе й за "бідного" учасника, оскільки лише він один володів технологією, яку товариство мало намір використову­вати у виробництві.

Звичайно, що під час створення юридичної особи та визначен­ня необхідного капіталу учасники можуть і повинні враховувати обидва фактори. Важливими є джерела фінансування майбутньої діяльності, зокрема внески учасників, але не менш важливою є

міра впливу кожного учасника на рішення товариства. Тому оптимальним видається врахування як об'єктивних, так і суб'єк­тивних моментів.

Для окремих юридичних осіб статутний капітал відіграє суто формальне значення: учасників не цікавить розподіл голосів і не цікавить розмір статутного капіталу та внесків. Справді, яке це має значення для учасника, який, наприклад, сам створює товариство? Так само це не важливо для товариства, створеного членами однієї сім'ї, наприклад, батьком і сином: все одно, гроші йдуть з однієї сім'ї і до однієї сім'ї повертаються. Але вимоги сформувати статутний капітал і тут не обійти. Учасники зобов'язані передбачити розмір капіталу і сформувати його, бо без цього не будуть виконані вимоги щодо створення юридич­ної особи, а отже, її не зареєструють. Тому учасники створюють статутний капітал, сприймаючи це як формальну необхідність, їм принципово все одно, який буде розподіл капіталу, але з метою мінімізації витрат на створення юридичної особи вони, як правило, формують капітал у розмірі, що дорівнює міні­мальному. Цей порядок визначення розміру статутного капіталу можна назвати формальним.

О. Янкова пропонує розрізняти загальний та спеціальний (особливий) порядок формування статутного фонду комерційної організації. Спеціальний (особливий) порядок формування влас­тивий для організацій фінансової та кредитної сфер економіки, які мають виняткову правосуб'єктність1. Загальний — для усієї решти комерційних організацій.

Предмет внеску. На другому етапі, коли визначилися з роз­міром і розподілом капіталу, учасники визначаються з предметом внеску та його оцінкою. Предмет внеску — це те майно, яке учасник передасть товариству до статутного капіталу в обмін на корпоративні права. Предмет внеску визначається за згодою всіх учасників, адже всім їм однаково важливо, щоб це майно могло бути використане в майбутній діяльності юридичної особи.

Майно, що є предметом внеску, має відповідати таким ви­могам:

1)  бути власністю учасника;

2)  мати грошову оцінку;

3)  бути відчужуваним;

4)  належати до майна, яке може використовуватися для фор­мування статутного капіталу створюваної юридичної особи.

Треба враховувати також спеціальні вимоги до формування статутного капіталу окремих юридичних осіб, зумовлені сферою їх діяльності. До таких належать страхові компанії, банки, інші фінансові установи, торговці цінними паперами та ін. Наприк­лад, відповідно до Закону "Про страхування" при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номіналь­ною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповнова­женим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для форму­вання статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вно­сити нематеріальні активи.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 15 березня 2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Розмір почат­кового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестицій­ного фонду не може бути меншим від розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.

Збільшення статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок гро­шових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій.

Видається, що основним предметом внеску є гроші в на­ціональній валюті України. Якщо предметом внеску є інше майно, то можливість його внесення повинна бути погоджена усіма іншими учасниками. Проблема тут навіть не в оцінці внеску, а в його потрібності. Чи зможе юридична особа ви­користати це майно для досягнення задуманих засновниками цілей — ось основне питання. Формування статутного капіталу — це не привід позбавитися непотрібу.

Якщо статутний капітал створюється з формальних міркувань, то внеском учасника може бути будь-яке майно. Учасникам все одно, адже вони не вбачають внески джерелом фінансування діяльності створюваної організації.

Домовленість учасників щодо формування статутного капіталу є центральним питанням для створення підприємницьких товариств. Якщо учасники вирішили зафіксувати свою домовле­ність письмово, то саме цим питанням слід приділити най­більше уваги в засновницькому договорі. В договорі зокрема слід чітко описати майно, що є предметом внеску, та його оцінку. Індивідуально визначені речі мають описуватися так, щоб їх згодом можна було ідентифікувати, тобто із зазначенням адреси, номерів, виробника, розмірів та інших даних. Для того, щоб зменшити ймовірність відсудження речей, переданих до статутного капіталу, доцільно зазначати, на підставі яких право-встановлювальних документів те чи інше майно належить учас­никам.

Якщо внески робляться майном, яке визначається родовими ознаками (наприклад, цегла, комплект меблів "Президент"), слід зазначити найменування цього майна, його кількісну, якісну характеристику та оцінку. Неприпустимо зазначати, наприклад, що внеском є товарно-матеріальні цінності на суму 100 тис. грн.

Аналіз ст. 88 ЦК дозволяє дійти висновку, що відомості про умови передання товариству майна учасників обов'язково фіксуються лише в засновницькому договорі. Цей договір є установчим документом лише для повних і командитних то­вариств. Необхідність зазначення в засновницькому договорі повного товариства відомостей про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки вне­сення ними вкладів прямо закріплені в ст. 120 ЦК. Аналогічні відомості мають бути наведені в засновницькому договорі командитного товариства згідно зі ст. 134 ЦК.

Водночас щодо товариств з обмеженою відповідальністю ст. 143 ЦК вимагає фіксації в статуті лише розміру статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника. Цими ж відо­мостями обмежуються вимоги до змісту договору про засну­вання товариства з обмеженою відповідальністю у ст. 142 ЦК. Постає запитання: в якому документі фіксувати відомості про предмет вкладу кожного учасника?