Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

В практичній роботі ми не раз стикалися з цієї проблемою. До набрання чинності новим ЦК (2003 р.) проблема ця ви­рішувалася просто, оскільки було два установчих документи товариства з обмеженою відповідальністю. Тому розмір ста­тутного капіталу та часток учасників визначали в статуті, а вклади описували в установчому договорі. Таке розмежування

обґрунтовувалося так: кредиторів товариства в принципі не цікавить, за рахунок яких вкладів сформовано статутний капітал, тому в статуті, який є зовнішнім документом, фіксували лише результат — розмір статутного капіталу. Крім того, у більшості випадків зазначали й частки учасників. Водночас законодав­ством допускалося фіксування цих даних лише в установчому договорі. Натомість дані про вклади учасників — це їх "внут­рішня" домовленість, тому ці відомості традиційно зазначалися в установчому договорі. Бувало таке, що внеском учасника було обладнання, опис якого містився на 10 аркушах. Навіщо цими даними завантажувати статут?

За новим ЦК ситуація змінилася. Договір про заснування вже не вимагається. Оскільки ні в ч. 1 ст. 88, яка встановлює загальні вимоги до статуту юридичних осіб, ні в ч. 1 ст. 143 ЦК, яка встановлює спеціальні вимоги до статуту товариства з обмеженою відповідальністю (до речі, вичерпні, без "тощо" або "інші відомості, передбачені законом"), не містяться вимоги про фіксацію в статуті відомостей про вклади учасників або порядок формування статутного капіталу, можна дійти висновку, що ці дані в статуті можуть бути відсутні. Якщо до того ж учасники не бажають укладати договір про заснування товарист­ва (примусити їх це зробити не можна), то жодного документа, де зафіксована їх домовленість про вклади, не буде.

Не спростовує цей висновок і ст. 51 Закону "Про господар­ські товариства". У ній зазначено, що установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити відо­мості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Але слід мати на увазі, що ця норма конкурує з нормою ч. 1 ст. 143 ЦК і їй "програє" за часом прийняття закону. Діє загальне правило: новий закон (тобто ЦК) скасовує попередній (тобто Закон "Про господар­ські товариства"). В частині вимог до статуту товариства з обме­женою відповідальністю ст. 51 Закону суперечить ст. 143 ЦК, тому слід застосувати ЦК. Ще раз підкреслимо, що ст. 143 є "самодостатньою" і не відсилає до інших законів, яким міг би бути Закон "Про господарські товариства". Отже, якщо тлума­чити чинне законодавство так, як воно написане, то відомості про вклади учасників можна не фіксувати взагалі. Але чи є сенс учасникам користатися цією прогалиною? Гадаю, що ні. Учасники найбільше заінтересовані у чіткій фіксації зобов'язань щодо внесення вкладів. Це, як мінімум, усуває майбутні спори між ними, зумовлені неоднаковим розумінням сказаних слів.

Вважаю, що домовленість учасників щодо вкладів може фіксуватися в статуті товариства або в договорі про заснування товариства. Проте другий варіант може викликати заперечення (незаконні) у реєстратора, який і надалі думає, що ст. 51 Закону "Про господарські товариства" ще діє.

Внесок учасників може складатися з різних предметів, тобто бути комбінованим. Наприклад, учасник може передати това­риству у власність нерухоме майно і частину внеску сплатити грошима. На практиці потреба у комбінованому внеску часом виникала з огляду на ч. 2 ст. 52 Закону "Про господарські товариства" (в редакції до 21 вересня 2000 р.), яка вимагала, щоб початкові внески учасників товариства з обмеженою від­повідальністю підтверджувалися документами, виданими бан­ківською установою. Окремі реєстраційні органи тлумачили цю норму так, що початковий внесок повинен бути зроблений виключно грошима, адже в іншому випадку банківські установи не могли б видати документ, що підтверджує сплату внеску. Щоб обійти цю проблему, учасникам пропонувалося під час створення товариства частину внеску в розмірі, не меншому 30%, сплатити грошима, щоб без проблем одержати довідку банку, а внесок іншим майном робити після реєстрації то­вариства.

На сьогодні ця проблема знята. Відповідно до чинної редакції ч. 2 ст. 52 Закону "Про господарські товариства" внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, вида­ними банківською установою. З процесуальної позиції це означає, що лише така довідка банку є єдиним допустимим засобом доказування початкового грошового внеску. Отже, якщо предметом внеску є не гроші, а інше майно, внесення внеску може підтверджуватися й іншими документами.

Спеціалісти пропонують передбачити у законодавстві по­чатковий внесок лише (виключно) у грошовій формі для усіх комерційних організацій з метою створення матеріальної бази, збільшення ліквідності активів підприємства, з огляду на не­можливість передачі натуральних внесків до реєстрації1. Це, дійсно, могло б уніфікувати процес створення усіх товариств, але й обмежило б свободу учасників. Інколи для них справді важливо, щоб капітал формувався не грошима. Тому вважаю, що така норма була б економічно недоцільною.

Зміна предмета внеску. Неоднозначним є питання про зміну предмета внеску. Мається на увазі ситуація, коли учасник зобов'язався, наприклад, передати товариству у власність не­рухоме майно, а потім "передумав".

Розв'язання цієї проблеми залежить від позиції інших учас­ників. Якщо учасники згодні на заміну внеску, вони повинні внести зміни до засновницького договору, а якщо він не офор­млявся письмово, то це рішення доцільно зафіксувати про­токолом. На мою думку, таке рішення можна прийняти лише одноголосно, оскільки йдеться про внесення змін до договору між учасниками. Важливо підкреслити, що це не рішення загаль­них зборів учасників — вищого органу товариства, а рішення учасників як сторін засновницького договору. Якщо інші учасники не згодні на заміну внеску, вони вправі вимагати виконання зобов'язання в натурі.

Строк сплати вкладу. На третьому етапі учасники повинні домовитися про строки сплати (передачі) вкладів. Загальної вимоги щодо строку формування статутного капіталу закон не містить. Але якщо проаналізувати норми ст.ст. 33, 52 Закону "Про господарські товариства", ч. З ст. 144, ч. 2 ст. 165 ЦК, то можна дійти висновку, що законодавець "орієнтує" засновників на повну сплату внеску в межах одного року з дня створення юридичної особи. Цей строк може бути скорочений учасни­ками. Допускається й дострокове виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. З ст. 144 ЦК до моменту державної реєст­рації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів. Ця вимога означає, що кожен учасник повинен сплатити не менше половини свого вкладу. Якщо всі учасники сплатили вклади повністю, а один — не сплатив половини, вимога закону не буде вважатися виконаною, хоча сумарно статутний капітал буде сформований більше ніж на 50%.

Відповідно до ст. ЗО Закону "Про господарські товариства" до дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновника­ми, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій (ст. 31).

Відповідальність за прострочення або несплату вкладу. Не­належне виконання обов'язку з формування статутного капіталу суперечить інтересам товариства, кредиторів, сумлінних учас­ників, тому є цивільним (корпоративним) правопорушенням і

підставою для відповідальності. Вона може бути різною. Основ­ними санкціями можуть бути:

1)   сплата відсотків річних. У ст. 33 Закону "Про господар­ські товариства" передбачено, що у разі несплати у встановлений строк, акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочення 10% річних від суми простроче­ного платежу. Аналогічна норма діє щодо учасників товариств з обмеженою відповідальністю. Гадаю, що закріплена в законі санкція є невдалою, оскільки вона не має ні карального, ні компенсаційного характеру. Це призвело до існування багатьох господарських товариств з недосплаченими капіталами. За те­перішньої економічної ситуації учасникам може бути навіть вигідніше сплачувати 10% річних, ніж сплатити вклад. Тож учасники, які заінтересовані у своєчасній сплаті вкладів, мають подбати про встановлення більш дієвих засобів забезпечення виконання цих зобов'язань. Річні відсотки сплачуються на користь товариства. Якщо у товаристві кілька учасників, то їх відповідальність набуває номінального характеру, оскільки товариство за захистом своїх порушених прав не звертається. Нещодавно з'явилися випадки, коли податковий орган донара-ховує товариству податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток з цих самих 10% від недовнесеного вкладу учасника, вважаючи суму цієї санкції прибутком підприємства;

2)   зменшення обсягу корпоративних прав. У ст. 33 Закону "Про господарські товариства" зазначено, що при несплаті про­тягом трьох місяців після встановленого строку платежу акціо­нерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства. Фактично це означає, що товариство відмовляється від продажу неоплачених акцій учас­нику, який прострочив їх оплату, а отже, кількість належних йому акцій зменшується до фактично оплачених. Аналогічні правила слід було б закріпити і щодо інших господарських товариств;

3)   солідарна відповідальність за зобов'язаннями товариства. Відповідно до ч. 2 ст. 140 ЦК учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників;

4)   припинення корпоративних відносин з учасником. Відпо­відно до п. 2 ч. 1 ст. 117 ЦК одним із обов'язків учасників господарських товариств є обов'язок виконувати свої зобов'язан­ня перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

У ст. 64 Закону "Про господарські товариства" передбачено, що учасник може бути виключений з товариства, зокрема, якщо він систематично не виконує або неналежним чином виконує свої обов'язки. Отже, за несплату вкладу учасник також може бути виключений.

Відповідальність за прострочення сплати вкладу може бути встановлена самими учасниками в установчому документі. Пе­редбачати санкції в інших корпоративних актах було б непра­вомірним. Закон дозволяє учасникам "встановлювати інше", ніж 10% річних з недовнесеної суми. Це "інше" може бути більшим або меншим, ніж "законні" 10%. Установчим доку­ментом можуть передбачатися зовсім інші за своєю правовою природою санкції і засоби забезпечення виконання зобов'язань зі сплати вкладів. Допускається й взагалі повна відмова учас­ників від будь-яких санкцій на цей випадок.

Своєчасна сплата статутного капіталу важлива не тільки для окремих учасників, а й для товариства в цілому. Так, відповід­но до ч. З ст. 144 ЦК, якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встанов­леному порядку або прийняти рішення про ліквідацію това­риства. А відповідно до ч. 5 цієї статті зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допуска­ється після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Сплата вкладу — це основний майновий обов'язок учасника підприємницького товариства. Виконання цього обов'язку еко­номічно зумовлює набуття учасником корпоративних прав. Вод­ночас наведені вище санкції, що можуть бути вжиті до учасника, не можуть вважатися адекватними, оскільки на обсяг корпора­тивних прав вони мало впливають. Подолання цього недоліку можливе шляхом встановлення заходів обмеження учасника-боржника у правах, як це пропонує О. Янкова. На її думку, статус засновника (учасника) повинен надавати право брати участь із правом вирішального голосу в установчих, загальних зборах як вищому органі управління лише за умови виконання ним обов'язку з формування статутного капіталу підприємства1.

Врахуйте, що це лише пропозиції до законодавства, а не його тлумачення.

Захист права товариства на одержання вкладу. Якщо учасник не сплачує свого вкладу, постає питання про примусове виконан­ня цього обов'язку. Такі справи не належать до поширених, тому що у більшості випадків усунути порушення вдається вжиттям корпоративних заходів впливу. Проте якщо вони ви­явилися неефективними, справа може бути розглянута судом.

Основним способом захисту прав товариства є примусове виконання обов'язку зі сплати вкладу учасника в натурі. Тут виникає проблема процесуального характеру: кому саме належить право на такий позов — іншим учасникам чи самій юридичній особі? Вважаю, що заявляти такі вимоги може як будь-хто з інших учасників, так і сама юридична особа. Зобов'язання, які беруть на себе учасники для створення юридичної особи, є зобов'язаннями на користь третьої особи. Відповідно до ст. 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на ко­ристь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у до­говорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановле­но договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вирішуючи спори про спонукання до виконання зобов'язання в натурі, суди повинні виходити з того, що одностороння від­мова від виконання зобов'язань не допускається. Це загальний принцип. Кількість голосів, які належать кожному з учасни­ків, тут не враховується, оскільки усі сторони засновницького договору є рівними між собою.

Під час розгляду таких позовів слід мати на увазі, що це спір між учасниками, тому до справи слід залучати їх усіх як третіх осіб. Показовою в цьому плані є справа за позовом кооперативного підприємства "Міжрайонна оптово-торговельна база", третя особа: ТОВ виробничо-торговельний комплекс "Полтаваагропром", до спільного підприємства "Полтавська міжрайонна оптово-торговельна база Полтавської облспожив-спілки", третя особа: Полтавська обласна спілка споживчих това­риств, про спонукання до виконання зобов'язань установчого договору про передачу до статутного фонду майна.