Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Кредитором є особа, щодо якої товариство має визнане зо­бов'язання. Коло цих осіб може постійно змінюватися, тому виникає запитання: яких саме кредиторів товариства слід по­відомляти? Гадаю, що повідомляти треба тих осіб, які є кре­диторами товариства на день реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних із зменшенням статутного капіталу. Усі, хто вступив у відносини з товариством після цього, вже мали можливість врахувати новий розмір його статутного капіталу.

Закон не встановлює різниці між кредиторами за сумою їх прав; повідомляти треба всіх, незалежно від суми боргу. Вида­ється, що такий підхід ускладнює і здорожує процедуру по­відомлення, особливо якщо у товариства багато "дрібних" кре­диторів. Такими є зокрема працівники підприємства. Більшість з них ця інформація взагалі не цікавить. Тому пропонується повідомляти персонально лише тих кредиторів, сума основно­го зобов'язання перед якими перевищує встановлений законом розмір, наприклад 10 тис. грн. При цьому обсяг прав "великих" і "дрібних" кредиторів залишається однаковим.

Не треба повідомляти тих осіб, які на момент державної реєстрації змін до статуту були кредиторами, але на день по­відомлення зобов'язання перед ними повністю виконані. Ці особи вже не є кредиторами.

Персональне повідомлення має бути письмовим. За змістом воно може збігатися з повідомленням, яке передбачено ч. 5 ст. 22 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців". У такому повідомленні добре

було б запевнити кредитора про те, що зменшення капіталу не вплине на фінансову стабільність товариства, про неухильне виконання усіх зобов'язань перед кредитором, побажати подаль­шої тривалої співпраці тощо. Повідомлення з описом вкладення надсилається на адресу кредитора.

Закон не містить вказівки на строк повідомлення кредиторів. Очевидно, що затягувати цю процедуру сенсу немає, оскільки без цього товариство не зможе зменшити статутний капітал. Повідомляти кредиторів можна одразу після державної реєстрації відповідних змін до установчих документів;

4) врегулювання претензій кредиторів. Відповідно до ч. 5 ст. 144 ЦК у разі зменшення статутного капіталу кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконан­ня відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Перше, на що слід звернути увагу: кредитори мають право, але не зобов'язані скористатися своїми правами. Після того, як кредитор отримає персональне повідомлення, він вирішує, як буде діяти. Рішення це буде формуватися під впливом таких обставин, як тривалість ділових стосунків з товариством-борж-ником, сума боргу, сума зменшення статутного капіталу, при­чини зменшення капіталу, чи вплине зменшення статутного капіталу на виконання зобов'язань товариства та ін. З урахуван­ням цих та інших чинників кредитор може скористатися своїми правами, відмовитися від своїх прав або взагалі не виявити своєї волі (утриматися).

Невирішеним є питання щодо строку для відповіді кредито­рів. Скільки вони можуть думати, чи скористатися своїми правами? Строк слід було б встановити в законі. Гадаю, що для того, щоб визначитися, кредитору багато часу не потрібно. Тому строк міг би бути короткий, наприклад, 10 днів з дня одержання повідомлення. Правове значення цього строку по­лягало б у тому, що відсутність відповіді у цей строк означає небажання кредитора скористатися своїми правами. Цей строк мав би бути присічним.

Оскільки строк не встановлений законом, його можна вста­новлювати в самому повідомленні. Наприклад, зазначати: "Шановний кредиторе! Якщо Ви впродовж 10 днів з дня одер­жання цього повідомлення не заявите своїх вимог, товариство вважатиме, що Ви проти зменшення статутного капіталу не заперечуєте".

Якщо кредитор бажає скористатися своїми правами, він по­винен заявити про це, надіславши товариству відповідну заяву

(претензію). У ній кредитор повинен зазначити, яким саме правом він бажає скористатися. Він може вимагати: 1) достро­кового припинення зобов'язання або 2) дострокового виконання відповідних зобов'язань товариства або1 3) відшкодування збитків. Перелік цих вимог є вичерпним. Вимоги іншого змісту, наприклад, про додаткове забезпечення виконання зобов'язань, про зміну договору тощо можуть відхилятися товариством як незаконні. Проте такі вимоги можуть бути задоволені лише за згодою сторін.

Заявити вимоги, наведені у ч. 5 ст. 144 ЦК, можуть будь-які кредитори, незалежно від суми. Винятків немає. Але думаю, що мали б бути. Недоцільно, зокрема, надавати таке право кредито­рам, вимоги яких повністю забезпечені заставою. їх майнові інтереси від розміру статутного капіталу не постраждають.

Критика ч. 5 ст. 144 ЦК. В цілому, оцінюючи норму ч. 5 ст. 144 ЦК, вважаю, що це норма низької якості як за змістом, так і за регулятивними функціями. Якщо відійти від аналізу змісту цієї норми і спробувати проаналізувати методи регулю­вання суспільних відносин, які вона закріплює, то й тут не все гаразд.

Спробую відтворити логіку автора цієї норми. Першопри­чина її появи — бажання захистити кредитора. Це ми вже відзначали. Кредитора треба захищати від того, що для нього є або може бути небезпечним. А яка небезпека для кредитора, якщо його контрагент зменшує статутний капітал? Небезпека в тому, що перед ним зобов'язання можуть бути невиконані. Захистити кредитора від цього можна, надавши йому право вимагати дострокового виконання або дострокового припинення зобов'язання. Внаслідок таких міркувань виникла ч. 5 ст. 144 ЦК.

її концептуальна хибність полягає в неправильності тези, що зменшення статутного капіталу призводить або може при­звести до невиконання зобов'язання. Насправді зменшення статутного капіталу не перебуває у причинному зв'язку з вико­нанням (невиконанням) товариством своїх зобов'язань. Змен­шення статутного капіталу навіть не завжди позначається на вартості активів товариства, наприклад, коли причиною змен­шення є анулювання акцій товариства. Зменшення статутного

капіталу і зменшення вартості активів товариства — різні по­няття. Зменшення статутного капіталу — це насамперед змен­шення обсягу або кількості корпоративних прав, емітованих цим товариством. Це кредитора цікавити не повинно. Єдине, що йому не байдуже і що опосередковано може вплинути на його майнові інтереси — це зменшення вартості активів това­риства, їх вартість залежить від ефективності господарської діяльності товариства, кон'юнктури ринку та інших, переважно об'єктивних чинників, а не від розміру статутного капіталу.

ЦК передбачає певну залежність між статутним капіталом і 1 вартістю чистих активів. Активи не повинні бути меншими, ніж капітал, принаймні на початок кожного року. Якщо активи менші, ніж капітал, учасники повинні внести додаткові внески (на суму різниці) або зменшити статутний капітал. Отже, однією з причин зменшення статутного капіталу (але не єдиною) може бути зменшення вартості чистих активів. Тут зменшення ка­піталу є наслідком зменшення активів. Водночас товариство може спочатку прийняти рішення про зменшення капіталу, а потім вилучити з обігу суму, на яку відбулося зменшення, що також призведе до зменшення вартості активів. У цьому випадку зменшення капіталу є причиною зменшення активів. Отже, зменшення статутного капіталу може бути як наслідком, так і причиною зменшення вартості чистих активів товариства, за­лежно від підстав та способу зменшення.

Враховуючи наведене, вважаю, що додаткові права кредитора слід передбачати лише в тих випадках, коли зменшення статут­ного капіталу товариства-боржника є наслідком або призведе до зменшення вартості чистих активів товариства. Якщо ж зміна капіталу не впливає на розмір активів товариства, то повідом­ляти нікого не потрібно, оскільки інтереси кредиторів не пору­шуються. Гадаю, що для захисту кредиторів цього б вистачило. Водночас порівняно з порядком, що нині діє, процедура спрос­тилася б для товариств, які зменшують свій капітал.

Способи зменшення статутного капіталу. Зменшення розміру статутного капіталу може відбуватися в один із таких способів:

1) пропорційне зменшення номінальної вартості вкладів усіх учасників. Цей спосіб полягає в тому, що збори спочатку визна­чають загальну суму, на яку слід зменшити статутний капітал, а потім пропорційно зменшується частка кожного учасника. При цьому розмір частки кожного учасника у відсотках після зменшення капіталу залишається попереднім.

Наприклад, у товаристві є три учасники. Петро має частку вартістю 500 тис. грн., що становить 50%, Іван — 200 тис.

грн., що становить 20%, Данило — 300 тис. грн., що становить 30%. Статутний капітал зменшується на 300 тис. гривень. Ця сума розподіляється між учасниками пропорційно до їх часток: Петро — 150 тис. грн. (300 тис. х 50% = 150 тис), Іван — 60 тис. грн., Данило — 90 тис. грн. На ці суми зменшиться частка кожного з учасників. Після зменшення частки становитимуть: 350 тис. у Петра, 140 тис. у Івана і 210 тис. у Данила, але відсоткове значення часток залишається попереднім: 50, 20 і 30%;

2)   непропорційне зменшення номінальної вартості вкладів усіх учасників. Цей спосіб близький до попереднього, оскільки у зменшенні капіталу беруть участь усі учасники. Різниця у тому, що частка кожного учасника змінюється непропорційно. На­приклад, у наведеній вище ситуації сума, на яку зменшується капітал, розподіляється між учасниками порівну — по 100 тис. В результаті зміниться номінальна вартість частки та її розмір у відсотках;

3)   зменшення номінальної вартості вкладів окремих учасників. Для цього способу характерним є те, що змінюється номіналь­на вартість часток одного чи кількох учасників, у той час як частки інших залишаються попередніми за номіналом. При цьому відсоткове значення їх часток збільшується.

Наприклад, п'ятеро учасників зробили вклади у розмірі 200 тис. грн., що становить 20% статутного капіталу. Один із них бажає забрати частину свого вкладу у розмірі 100 тис. грн. Статутний капітал зменшується з 1 млн до 900 тис. грн. При цьому частки учасників, вклади яких не зменшувалися, зроста­ють з 20% до 22,22% (200 тис. / 900 тис. = 22,22), а частка учасника, який бажає забрати частину вкладу, зменшується з 20% до 11,11% (100 тис. / 900 тис. = 11,11);

4)              зменшення загальної кількості часток. Цей спосіб засто­
совується в разі вибуття учасників, зокрема в разі зменшення
статутного капіталу внаслідок виключення учасника, звернення
стягнення на його частку на вимогу кредиторів, викупу акцій
для анулювання. В цьому разі номінальна вартість часток усіх
учасників залишається попередньою, а їх відсоткове значення
збільшується.

Правові наслідки зменшення статутного капіталу. Таких може бути кілька:

1)  зміна номінальної вартості часток. Цей наслідок має місце, коли статутний капітал зменшується 1, 2 або 3 способами;

2)  зміна відсоткового значення (розміру) частки. Це відбува­ється в разі непропорційного зменшення статутного капіталу (способи 2, 3, 4);

3) вилучення частини майна товариства (зменшення активів товариства). Цей наслідок може мати місце у разі, якщо вартість чистих активів товариства перевищує розмір зменшеного статут­ного фонду. Вилучення майна можливе на суму, на яку зменшу­ється статутний капітал, і після виконання процедури зменшення капіталу, зокрема врегулювання вимог кредиторів.

Вилучення частини майна товариства можливе ще до юридич­ного оформлення зменшення статутного капіталу, наприклад, у разі виплати частки спадкоємцеві померлого учасника, у разі виключення учасника з товариства.

Особливості зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства. Зміна розміру статутного капіталу акціонерного товариства має свої особливості, зумовлені обігом акцій, і регу­люється ст.ст. 156, 157 ЦК, Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства.

Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного това­риства. Відповідно до ст. 156 ЦК акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити ста­тутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

Джерелами збільшення розміру статутного фонду акціонер­ного товариства можуть бути:

а)              додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки,
споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери,
права користування землею, водою та іншими природними
ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші
майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), гро­
шові кошти, у тому числі в іноземній валюті;

б)              реінвестиція дивідендів.

Збільшення статутного капіталу може мати місце одним із двох шляхів (способів):

а)              шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної
вартості;

б)              шляхом збільшення номінальної вартості акцій.
При цьому не допускається:

а)              поєднувати джерела збільшення розміру статутного фонду,
в тому числі за рахунок індексації основних фондів;

б)              поєднувати способи збільшення розміру статутного фонду;

в)              приймати рішення про збільшення розміру статутного
фонду товариства до повної оплати всіх раніше випущених
акцій за ціною, не нижчою номінальної;

г)              приймати рішення про збільшення розміру статутного
фонду товариства до реєстрації всіх попередніх випусків акцій.

Збільшення розміру статутного фонду товариства за рахунок додаткових внесків здійснюється шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.

Збільшення розміру статутного фонду товариства за рахунок реінвестицій здійснюється шляхом збільшення номінальної вар­тості акцій або шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості та їх розміщенням між акціонерами в кіль­кості, пропорційній їх частці в статутному фонді на дату прий­няття рішення про емісію акцій.

Порядок збільшення розміру статутного фонду акціонер­ного товариства за рахунок додаткових внесків включає таку послідовність дій:

1) для відкритого акціонерного товариства:

а)              прийняття рішення про збільшення розміру статутного
фонду акціонерного товариства та оформлення протоколу згідно
з чинним законодавством України;

б)              реєстрація в Державній комісії з цінних паперів та фондо­
вого ринку інформації про емісію акцій;