Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

тами  норм, не породжує правових наслідків. Недодержання вимог правових норм, які регулюють прийняття акта, тобто установчого договору Асоціації, є підставою для визнання його недійсним також на підставі ст. 48 ЦК, оскільки установчі договори за своєю правовою природою є угодами.

  Зважаючи  на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом м. Києва дана неправильна юридична оцінка обставинам справи. Рішення господарського суду не відповідає чинному законодавству України та матеріалам справи і підлягає скасуванню.

На підставі викладеного Вищий господарський  суд України постановив касаційну скаргу Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України задовольнити.  Рішення господарського суду м. Києва від 24 грудня 2001 р. у справі скасувати. Позов задовольнити. Визнати недійсним рішення (протокол № 1) зборів засновників Асоціації міжнародних о>-;       автомобільних перевізників України від 25 жовтня 2001 р. про виключення зі складу засновників юридичних осіб, що пору--»!•       шують положення установчих документів та змінили організа-Ііі.        ційно-правову форму, прийняття нових засновників і продов-_г*ї        ження діяльності Асоціації з дня його прийняття. Визнати «:,       недійсною нову редакцію установчого договору Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, яка прийнята на зборах засновників Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України 25 жовтня 2001 р. та зареєстрована Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 29 жовтня 2001 р., реєстраційний № 29721, з дня її прийняття'. Членами вищих органів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (вони діють через представників). Цей орган може бути як колегіальним, так і одноособовим, залежно від організаційно-правової форми юридичної особи. Одноособовий вищий орган існує в юридичних особах, які засновані одним засновником (унітарні юридичні особи). Якщо засновників декілька, то кожен з них входить до складу вищого органу, а тому цей орган є колегіальним. Основне призначення (функція) вищого органу полягає у формуванні волі юридичної особи та вирішенні основних питань її діяльності. Компетенція вищого органу залежить, насамперед, від організаційно-правової форми юридичної особи.

  Порядок роботи вищих органів законом  регламентовано найбільш докладно. Встановлюється порядок їх скликання, формування питань, що мають розглядатися (порядку денного), визначення кворуму і прийняття рішень. Певне коло питань складає, як правило, виключну компетенцію вищого органу. Серед них визначення програми діяльності, формування виконавчих органів, заслуховування і затвердження їх звітів, затвердження змін до установчих документів, припинення діяльності та інші.

  Виключна  компетенція органу юридичної особи  полягає у тому, що лише він, і  ніхто інший, не вправі прийняти рішення  з певного питання. Практика показує, що це не завжди враховується судами.

  Так, громадянин А. пред'явив позов до громадянина  Д. 
про поділ майна товариства з обмеженою відповідальністю 
"Ринок". Громадянин Д. звернувся з зустрічним позовом про 
виключення громадянина А. з товариства. Рішенням Уж 
городського міського суду в позові про поділ майна відмов 
лено і задоволено зустрічний позов. Справа переглядалася 
судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду Укра- 
"' їни, яка у задоволенні зустрічного позову відмовила, оскільки

відповідно  до ст. 59 Закону "Про господарські товариства" виключення учасника з товариства належить до виключної компетенції зборів учасників'. Рішенням підкреслюється, що ніхто, крім зборів учасників, не вправі приймати рішення щодо виключення учасника, а тому такі вимоги судам не підвідомчі.

  В іншій справі громадянин П. звернувся зі скаргою на рішення загальних зборів братства "Філадельфія" про виключення його з членів братства.

  Він вважав, що колишній голова братства, який мав печатку, сфальсифікував протокол засідань братства, згідно з яким П. був виключений, звільнений з посади заступника голови за те, що він не брав участі в роботі братства, не виконував доручень, ухилявся від оформлення документів, його поведінка не сумісна з християнством і суперечить статуту братства. Згодом вимоги доповнив і просив визнати його повноправним членом братства і його головою. Рішенням Богупського районного суду Житомирської області позов задоволено. Протокол визнано незаконним. Визнано також, що на день винесення рішення П. є повноправним членом братства і його головою.

  Постановою  президії Житомирського обласного  суду судове рішення в частині визнання П. повноправним членом братства та його головою скасовано і справу провадженням в цій частині закрито внаслідок непідвідомчості, в іншій частині судове рішення залишено без змін.

За протестом  заступника голови Верховного суду України  судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України усі рішення скасовано, а провадження у справі закрито за непідвідомчістю. За ст. 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) судам не підвідомчі скарги на акти і дії об'єднань громадян, які належать до їх внутрішньорга-нізаційної діяльності або внутрішньої компетенції. Оскільки статутом братства "Філадельфія" питання членства і обрання керівного складу віднесено до виключної компетенції загальних зборів братства, скарга П. щодо неправильності його виключення з членів братства і звільнення з посади голови, а відтак і визнання недійсним протоколу, яким оформлені вказані дії загальних зборів, судам не підвідомчі¹. На мою думку, суд неправильно витлумачив закон і неправомірно позбавив громадянина права на судовий захист від неправомірного рішення органу управління юридичної особи. Суд не вправі вирішувати питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів (таким є членство і формування керівних органів), але даний спір виник не через те, що оспорювалася компетенція зборів, а у зв'язку з порушенням встановленого порядку їх проведення, що призвело до порушення прав громадян. Встановивши, що рішення прийняте з порушенням встановленого порядку, суд повинен був скасувати його. При цьому він не вправі визначати, яке саме рішення повинно бути прийняте зборами при наступному розгляді спірного питання. Виконавчі органи (управляючі, правління, рада директорів, рада управляючих, адміністративна рада та ін.) формуються (призначаються або обираються) вищими органами, що характерно для законодавства більшості країн. Європейська практика не виробила єдиного підходу до питання про те, хто може бути призначений управляючим. Так, відповідно до ст. 49 Закону Франції від 24 червня 1966 р. № 66-537 товариство з обмеженою відповідальністю управляється одним або декількома фізичними особами, які можуть бути обрані і не з числа учасників². Інший принцип діє стосовно акціонерних товариств. їх адміністрато-

ром може бути також юридична особа, яка  зобов'язана визначити постійного представника, який несе таку саму відповідальність, що й адміністратор у власному розумінні, незалежно від солідарної відповідальності юридичної особи, яку він представляє'.

  Параграф 197 Закону Угорщини про господарські товариства від 1988 р. визначає, що управління товариством з обмеженою відповідальністю здійснюється одним або декількома управляючими, які обираються на певний строк з учасників або юридичних осіб поза товариством. А в товариствах однієї особи, якщо засновник є юридичною особою, установчим документом може бути передбачено, що засновник є управляючим. Додаткові вимоги передбачені у ст. 200 — управляючий без згоди загальних зборів не може:

   1) від власного імені здійснювати господарську діяльність у сфері діяльності товариства;

2. бути учасником іншого товариства, яке здійснює аналогічну діяльність;
3. бути керівним службовцем іншого господарського товариства, яке здійснює аналогічну діяльність². Але у § 285 цього ж закону стосовно акціонерних товариств зазначено лише, що як директора, крім акціонера, може бути обрано й іншу особу³. Чи можна це тлумачити так, що і юридична особа може бути директором акціонерного товариства?

  Закон про товариство з обмеженою відповідальністю ФРН взагалі не визначає, хто може бути управляючим товариства з обмеженою відповідальністю (§ 35), але чітко визначає, що членами правління акціонерного товариства можуть бути лише фізичні особи, необмежені у правоздатності⁴.

  Не  має чіткого визначення і в ст. 141 Торгового закону Болгарії 1991 р., але в силу того, що підпис управляючого підлягає нотаріальному засвідченню, можна дійти висновку, що управляючий — особа фізична. Цей самий висновок випливає також з того, що якщо єдиним власником статутного капіталу товариства є юридична особа, то товариством управляє її керівник або уповноважена ним особа⁵. Членом ради акціонерного товариства може бути дієздатна фізична особа. Але, подібно до Франції, ст. 234 передбачена можливість призначення членом

ради  також юридичної особи, яка призначає  свого представника, якщо це передбачено статутом товариства¹.

  Відповідно  до ч. 2 ст. 40 Закону Російської Федерації "Про товариства з обмеженою відповідальністю" як одноосібний виконавчий орган товариства може виступати лише фізична особа. Але ст. 42 передбачає можливість надання повноважень одноосібного виконавчого органу управляючому за договором, якщо це прямо передбачено статутом товариства. Таким може бути і юридична особа.

  Наведені  приклади свідчать, що в законодавстві європейських країн склалося декілька способів формування виконавчих органів управління. Вони зводяться до двох. За першим з них, членом виконавчого органу може бути лише дієздатна фізична особа (ФРН, Російська Федерація). Цієї позиції дотримується і вітчизняний законодавець (ст. 23 Закону "Про господарські товариства"). Другий спосіб передбачає, крім того, можливість формування виконавчих органів окремих видів товариств (насамперед, акціонерних) і з юридичних осіб, від імені яких, в свою чергу, діють їх керівники або уповноважені ними особи (Франція, Болгарія). При цьому безумовною перевагою другого варіанту є відповідальність такої юридичної особи за неналежне виконання обов'язків виконавчого органу, а в окремих випадках також і її представника (Франція). Це відповідає інтересам кредиторів товариства.

  Функція виконавчого органу полягає у  реалізації рішень вищого органу та керівництві поточною діяльністю організації. Саме через виконавчі органи юридична особа набуває права та обов'язки за угодами. Ці органи лише виконують, виражають волю вищого органу шляхом безпосереднього вчинення юридичних дій від імені юридичної особи.

  Контрольні  органи (спостережна рада, рада, ревізійна  комісія, ревізор, контрольна комісія тощо) формуються вищим органом з числа учасників (членів) юридичної особи або, навіть, зі сторонніх осіб, як у Франції². Вони не формують і не виражають волю юридичної особи. їх основна функція полягає у здійсненні від імені вищого органу контролю за діяльністю виконавчого органу. Це виявляється зокрема у тому, що члени ревізійних органів обираються з числа членів вищого органу, а в організаціях, де виконавчі органи повинні складатися з учасників,

контрольних органів не передбачено (повні, командитні товариства).

  Особливий статус серед контрольних органів має спостережна рада, що може, а інколи повинна створюватися в акціонерних товариствах. Відповідно до ст. 46 Закону "Про господарські товариства" на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. В цих випадках рада має функції, делеговані вищим органом. На мою думку, це не змінює її суті. Так само особа, якій голова правління видав доручення на представництво акціонерного товариства, не стає виконавчим органом. Враховуючи таку природу і призначення цих органів, слід погодитися з точкою зору тих дослідників, які не вважають ревізійні комісії, спостережні ради, контрольні комісії органами юридичної особи¹. їх повноваження мають внутрішній, а не представницький характер.

  Система органів юридичної особи, інакше кажучи структура управління конкретної юридичної особи, формується під  впливом двох чинників:

1. організаційно-правової форми юридичної особи. Вона визначається законом і містить як імперативні, так і диспозитивні норми. Так, відповідно до ст. 46 Закону "Про господарські товариства" в акціонерних товариствах, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб, повинна створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада). Крім того, Закон чітко визначає систему інших органів — загальні збори акціонерів та правління на чолі з його головою. Засновники не вправі змінити закріплену Законом структуру управління. Вони лише можуть коригувати її у дозволених законом межах;
2. установчих документів. Засновники можуть самостійно регулювати деякі питання управління в частині, дозволеній законом. Закон допускає як розширення, так і обмеження компетенції різних органів. Так, відповідно до ст. 41 названого вище Закону, до компетенції загальних зборів акціонерів можуть бути віднесені й інші питання, не передбачені цією статтею. Тому, в кінцевому рахунку, компетенція цього органу буде визначатися установчими документами. Органи юридичної особи та їх повноваження (компетенція) обов'язково визначаються установчими документами.
 

  Аналіз  законодавства України дозволяє визначити декілька типових структур управління. Кожна з них визначається за мінімально необхідною за законом кількістю органів та взаємозв'язком між ними. Найскладніша вона в акціонерних товариствах. Система органів містить щонайменше 4 ланки:

1. вищий орган — загальні збори акціонерів,
2. колегіальний виконавчий орган — правління,
3. одноосібний виконавчий орган — голова правління,
4. контрольний — ревізійну комісію.

  Крім  того, як вже було зазначено вище, у деяких випадках створюється рада акціонерного товариства. В імперативному порядку Законом визначено найменування органів та загальні засади їх діяльності. В силу цього в акціонерних товариствах не може не бути, наприклад, правління.

  За  чотириланковою моделлю створюються об'єднання громадян. Принагідно зазначимо, що Закон "Про об'єднання громадян" не визначає структури органів управління взагалі, що дає можливість самим об'єднанням визначатися і з назвою органів, і з їх компетенцією залежно від характеру об'єднання.