Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Апреля 2012 в 23:09, научная работа
У роботі з практичної точки зору прокоментовано основні положення законодавства та судової практики з питань корпоративних відносин, висвітлені найважливіші проблеми сучасного корпоративного права України. Видання зацікавить насамперед адвокатів, нотаріусів, суддів, юрисконсультів, а також керівників господарських товариств, акціонерів, викладачів та студентів.
Триланкова система органів характерна для товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю, її відмінність від системи органів акціонерного товариства полягає у тому, що 1) не передбачено ради (спостережної ради) товариства; 2) виконавчий орган може бути як колегіальний — дирекція, так і одноосібний — директор. Таким чином, для цього виду товариств обов'язковим є створення щонайменше трьох органів:
Ця структура органів управління є найбільш універсальною і може застосовуватися в багатьох юридичних особах різних видів.
Дволанкова система управління застосовується в юридичних особах, заснованих іншими організаціями. Наприклад, в державних, комунальних, дочірніх підприємствах. Вищим органом таких юридичних осіб є їх засновник (інша юридична особа), а виконавчим — директор.
В
приватних підприємствах
Відповідно до ст. 68 Закону "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Відповідно до ст. 122 ЦК кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.
Це дає підстави вважати, що вищим органом повного товариства є збори учасників, на яких ця згода і досягається.
Оскільки повні і командитні товариства діють в цивільному обороті через своїх учасників, окремі автори вважають, що юридичні особи цього виду не мають органів1. З урахуванням положень нового ЦК з цим висновком можна погодитися. Відповідно до ст. 92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Таким чином, загальним правилом є набуття цивільних прав через органи, а винятком — через учасників.
Для повних та командитних товариств контрольних органів не передбачено. Пояснюється це тим, що виконавчі органи формуються з числа засновників (учасників), а основною функцією контрольних органів є контроль діяльності виконавчих органів від імені вищого органу, який, в свою чергу, складається із засновників.
Для установ характерною є дволанкова система органів управління: вищий орган і виконавчий.
Компетенція органів визначається законом та установчими документами. У другій половині XX ст. виникла тенденція до чіткого закріплення об'єму компетенції кожного органу в законодавчому порядку. Насамперед чітко обумовлюється коло питань, які належать до виключної компетенції вищого органу. Ці норми є імперативними і не можуть бути змінені установчими документами.
Щодо повноважень виконавчих органів поширений принцип, за яким вони вправі вчиняти будь-які дії, не віднесені до компетенції вищого органу. Типовою є норма французького закону: "У відносинах з третіми особами управляючий наділяється най-
ширшими повноваженнями, з тим, щоб у будь-якій обстановці діяти від імені товариства, використовуючи усі права, які закон прямо визнає за учасниками"1. Особливо це простежується в акціонерних товариствах — ч. 2 § 119 Акціонерного закону ФРН взагалі передбачає, що загальні збори можуть приймати рішення з питань, пов'язаних з веденням справ, лише на вимогу правління. Стосовно товариств з обмеженою відповідальністю допускається, що загальні збори можуть залишити за собою прийняття рішень з питань, віднесених до відання інших органів товариства, як, наприклад в Чехії, (ст. 125).
Статтями 47, 62 Закону "Про господарські товариства" також усі питання, не віднесені до компетенції інших органів, законодавець відносить до компетенції виконавчих.
Орган юридичної особи є її складовою частиною, і всі дії, вчинені ним в межах компетенції, розглядаються як дії самої юридичної особи і породжують для останньої відповідні права та обов'язки.
Необхідно виділяти два види перевищення повноважень. Перший полягає у перевищенні органом повноважень, передбачених законом для юридичних осіб певного виду. Наприклад, коли правління акціонерного товариства приймає рішення про створення дочірнього підприємства, воно порушує не лише положення статуту, але й ст. 41 Закону "Про господарські товариства" в частині виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
Другий вид перевищення повноважень відбувається, коли орган вчиняє дії, які він за законом може вчиняти, але не вправі цього робити в силу обмежень, передбачених установчими документами юридичної особи.
Отже у першому випадку йдеться про порушення повноважень, визначених законом, в другому — повноважень, визначених установчими документами. Правові наслідки мають бути різними.
У першому випадку угода, укладена органом юридичної особи з порушенням повноважень, визначених законом, є недійсною, оскільки не відповідає вимогам закону. Інші наслідки настають у разі перевищення повноважень, обмежених установчими документами.
Відповідно до п. 9.3 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.
В цьому ж напрямі рухається судова практика Російської Федерації. Вирішуючи питання про те, чи відомо стороні угоди про статутні обмеження повноважень того чи іншого органу управління іншої сторони, арбітражні суди виходять з того, що якщо в договорі зафіксовано, що орган управління, наприклад генеральний директор, діє на підставі статуту, а в ньому містяться обмеження, то контрагент, який підписує таку угоду, вважається повідомленим про такі обмеження, оскільки виходячи зі здорового глузду, повинен був ознайомитися зі статутом1. Таким чином, саме лише посилання в договорі на статут як джерело повноважень органів юридичних осіб дає підстави вважати, що сторонам його зміст відомий.
Відповідно до ст. 174 ЦК Російської Федерації у разі укладення угоди з перевищенням меж, передбачених установчими документами, порівняно з тим, як вони визначені в законі, угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої були встановлені обмеження (такою може бути сама юридична особа), у випадках, коли буде доведено, що інша сторона в угоді знала або повинна була знати про вказані обмеження. Для звернення з таким позовом застосовуються скорочені строки позовної давності. Пленум Вищого арбітражного суду Російської Федерації постановою від 14 травня 1998 р. № 9 роз'яснив, що ст. 174 ЦК РФ не застосовується у випадках, коли орган юридичної особи діяв з перевищенням повноважень, встановлених законом. В таких випадках укладена угода визнається недійсною.
Позиція Президії Вищого арбітражного суду України, щонайменше, дискусійна. Законодавство України виходить з презумпції дійсності угод, складовою якої є припущення достатнього обсягу
дієздатності учасників угоди, а тому не зобов'язує сторону договору ознайомлюватися з установчими документами контрагентів. Застосування зазначеного вище роз'яснення може бути використане недобросовісними підприємцями, які навмисно встановлюватимуть спеціальні обмеження повноважень органів та представників з тим, щоб потім мати законну підставу для визнання угоди недійсною і уникнення відповідальності за її невиконання.
Слід погодитися з тим, що угоди, укладені внаслідок перевищень обмежень, передбачених установчими документами, дійсні для юридичної особи, якщо контрагент не знав і не повинен був знати про такі обмеження. Іншими словами, негативні наслідки для третьої особи настають у випадку, коли вона сама діяла недобросовісно: знала про обмеження повноважень органу юридичної особи, але уклала угоду з ним, незважаючи на перевищення повноважень. Правий С.В. Сарбаш: внутрішні норми юридичних осіб не можуть і не повинні за своєю природою мати значний вплив на осіб, які не мають відношення до членства в корпорації1. Така позиція найбільш відображає потреби практики в забезпеченні стабільності правовідносин і повинна знайти закріплення в законодавстві. В першу чергу, виконавчий орган повинен знати свої повноваження, а не контрагент юридичної особи.
Інші особи, уповноважені представляти юридичну особу в силу закону. Дії, спрямовані на набуття прав та обов'язків, можуть вчиняти лише відповідні органи. Однак здійснення (реалізація) прав та обов'язків юридичної особи відбувається силами всього колективу її працівників. У зв'язку з цим відповідні дії будь-якого працівника, вчинені ним на виконання своїх трудових обов'язків, визнаються діями самої юридичної особи та тягнуть правові наслідки для останньої.
У випадках, прямо передбачених законом, юридичну особу можуть представляти не лише її органи, але й інші особи.
Ліквідаційна комісія. Відповідно до ч. З ст. 105 ЦК з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Повноваження виконавчого органу припиняються.
Ліквідатор. Відповідно до ст. 25 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.
Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи-банкрута.
Недієздатність юридичної особи. За законодавством України дієздатність юридичної особи виникає одночасно з правоздатністю в момент державної реєстрації. Це правило діяло і за ЦК 1963 р., тому воно вважається традиційним. Але не всі країни застосовують цей принцип. Наприклад, відповідно до ст. 54 Швейцарського ЦК юридичні особи дієздатні з моменту утворення необхідних за законом чи статутом органів1. Тому, якщо ці органи не сформовані або з певних причин не можуть виконувати свої функції, юридична особа де-факто є недієздатною.
В Україні проблема недієздатності юридичної особи не досліджувалася і в тих джерелах, які мені вдалося опрацювати, вона не зустрічалася. Проте це не означає, що такої проблеми немає. Так, до виконавчого комітету Харківської міської ради звернулися працівники приватної фірми за сприянням у вирішенні питання про їх звільнення. Власник підприємства (він же директор) раптово помер. Підприємство фактично припинило свою діяльність, спадкоємці не бажають продовжувати справу померлого власника. Працівники залишилися без роботи, звільнення не вбачається за можливе. Така ж ситуація може виникнути у разі, коли власник приватного підприємства (він же директор) не бажає з різних причин продовжувати справу і залишає територію України або виїжджає в іншу місцевість разом з документами і печаткою2. У чинному законодавстві ці питання, на жаль, не вирішені.
Недієздатність юридичної особи — це фактичний стан, що виникає у зв'язку із неможливістю здійснення виконавчим органом юридичної особи своїх статутних повноважень.
Стан недієздатності виникає, зокрема, внаслідок таких обставин: