Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

  1) критерій інкорпорації (поширений  у країнах англо-аме-риканського права). Його суть полягає у тому, що особистий

 

  

статус  організації визначається законом  країни, в якій ця організація створена (зареєстрована);

2. критерій місця знаходження адміністративного центру юридичної особи або критерій осілості (поширений у країнах континентального права: Німеччині, Франції, Австрії). За цим критерієм національність юридичної особи визначається за законом держави, в якій знаходяться органи управління цією юридичною особою;
3. критерій місця діяльності або центру експлуатації (застосовується в Італії). Національність визначається законом країни, де юридична особа здійснює свою господарську діяльність;
4. критерій контролю, який визначає національність юридичної особи за національністю капіталу¹.

  У зв'язку із поступовою уніфікацією  корпоративного законодавства різних країн виникає потреба у перенесенні компанії з однієї країну в іншу. Така операція називається перенесенням доміцилію. Перенесення доміцилію юридичної особи — це переведення компанії за межі юрисдикції держави, відповідно до законодавства якої вона набула статусу юридичної особи, без необхідності її ліквідації в цій юрисдикції.

  Досліджуючи цю проблему, С.М. Хєда дійшла висновку, що перенесення доміцилію може мати місце лише за наявності двох передумов:

1. законодавство попередньої юрисдикції передбачає або (в деяких випадках) прямо не забороняє можливість такого перенесення без необхідності попередньої ліквідації юридичної особи;
2. законодавство нової юрисдикції повинне визнавати збереження прав "переведеної" юридичної особи та продовження застосування до питань, пов'язаних з правовим статусом компанії, права попередньої юрисдикції, включаючи вимогу, щоб суди приймаючої держави визнавали "переведену" компанію юридичною особою, а повноваження її посадових осіб визнавалися в новій юрисдикції.

  При запровадженні в Україні інституту  перенесення доміцилію юридичної особи пропонується запозичити таку правову модель, згідно з якою "переведена" компанія буде вважатися суб'єктом права одночасно двох юрисдикцій: право попередньої юрисдикції регулюватиме всі питання, пов'язані з правовим статусом юридичної особи, а всі аспекти фінансово-господар-

 

  

ської діяльності "переведеної" компанії в новій юрисдикції входитимуть  до сфери правового регулювання  цієї нової юрисдикції¹.

  Міжнародна  правоздатність юридичної особи. Національність "прив'язує" юридичну особу до права конкретної держави. Однак юридичні особи можуть мати наднаціональну мету, а отже, потребують наднаціонального, міжнародного правового статусу. Поява таких організацій зумовлена об'єктивними економічними законами та глобалізацією суспільства.

  Практично усі організації, які створені на підставі міжнародного договору, мають міжнародну правосуб'єктність, тобто визнаються правом усіх країн. Наведу кілька прикладів. Відповідно до ст. 12 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписаної 14 липня 1967 р., організація користується на території кожної держави — члена у відповідності із законами цієї держави правоздатністю, яка необхідна для досягнення цілей організації та здійснення її функції. Організація укладає угоди про штаб-квартиру з Швейцарською Конфедерацією та з будь-якою іншою державою, в якій в подальшому може бути розташована штаб-квартира.

  Аналогічна  норма міститься у ст. 66 статуту  Всесвітньої організації охорони здоров'я, у якій зазначено, що на території кожного зі своїх членів організація користується такою правоздатністю, яка може стати необхідною для досягнення її мети та виконання її функцій. Крім того, у ст. 68 зазначено, що правоздатність, привілеї та імунітети встановлюються особливою угодою, яка повинна бути вироблена організацією за згодою Генерального секретаря ООН та укладена між членами.

  Європейський  банк реконструкції та розвитку володіє  повною правосуб'єктністю і, зокрема, повною правоздатністю: 1) на укладення договорів; 2) на придбання та розпорядження нерухомим та рухомим майном, і 3) на порушення процесуальних дій (див. Угоду про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку від 29 травня 1990 р.).

  У статуті Організації Об'єднаних Націй зазначено, що вона користується на території кожного з своїх членів такою правоздатністю, яка може бути необхідною для виконання її функцій та досягнення її цілей.

 

  

  Такі  організації, які виникають та набувають  правоздатності на підставі міжнародного договору, називаються міжнародними юридичними особами. Ж.І. Сєдова відзначає такі особливі ознаки міжнародної юридичної особи, характерні для міжурядової організації: 1) метод створення; 2) наявність імунітетів, зокрема податкових; 3) спосіб наділення юридичною особистістю; 4) підкорення власному праву; 5) суміщення приватноправового статусу із статусом міжнародної організації; 6) заснування міжнародної юридичної особи в уніфікованій (універсальній або регіональній) організаційно-правовій формі, що не відома національному праву¹.

  Разом з тим, можливе її заснування і  в національній організаційно-правовій формі, якщо в міжнародному договорі є вказівка на країну інкорпорації та підкорення з питань діяльності та внутрішніх відносин її праву.

  Вважаю, що найбільш істотними ознаками міжнародної юридичної особи, що визначають її правовий статус, є такі:

1. створюється на підставі міжнародного договору;
2. має міждержавну (міжнародну) мету;
3. має спеціальну правоздатність;
4. не потребує державної реєстрації;
5. має привілеї та імунітети, необхідні для реалізації своєї мети;
6. може вільно змінювати місцезнаходження на території держав-засновників.

  Ж.І. Сєдова відзначає, що під поняття  міжнародної юридичної особи підпадають:

1. міжурядові організації як суб'єкти невладних відносин цивілістичного характеру;
2. юридичні особи, котрі набули своєї юридичної особистості за наявності міжнародного договору та володіють певною державною приналежністю (національністю);
3. юридичні особи, що одержали свою юридичну особистість лише в силу встановлення міжнародного договору і не мають національності².

  Фактично, міжнародна юридична особа має подвійний  правовий статус. З одного боку, вона створена міжнародними нормами права, одержала правосуб'єктність в силу приписів міжнарод-

 

  

ного договору та має на меті задоволення публічного інтересу, в тому числі комерційного. З іншого боку, така юридична особа повинна мати можливість діяти в межах національних правових систем. Національна правова система диктує міжнародній юридичній особі свої правила поведінки, нав'язуючи застарілий юридичний механізм, а саме можливість здійснення господарської (комерційної) діяльності на території відповідної держави в тій чи іншій організаційно-правовій формі юридичної особи¹.

  Особливий правовий статус таких організацій зумовлює необхідність спеціального правового регулювання, яке, на думку дослідників цього правового явища, повинно включати: визначення поняття міжнародної юридичної особи; його визнання поза тією правовою системою, на базі якої вона виникла; визначення закону, що застосовується до її юридичного статусу; можливість застосування цим суб'єктом міжнародних імунітетів та привілеїв.

  Місцезнаходження  юридичної особи. Місцезнаходження має важливе значення для здійснення юридичною особою своїх цивільних прав та виконання обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

  З цього визначення можна вичленити  такі ознаки місцезнаходження:

  1) місцезнаходження юридичної особи  визначається, як правило, місцезнаходженням  постійно діючого виконавчого  органу. Враховуючи "віртуальний" характер юридичної особи, законодавець "прив'язує" її до місцезнаходження чогось реального, постійно діючого виконавчого органу юридичної особи. Такий підхід є традиційним: у ст. ЗО ЦК 1963 р. місце знаходження юридичної особи теж визнавалося місцезнаходженням її постійно діючого органу.

  Вважаю, що постійно діючий орган юридичної  особи може бути лише одноособовим, оскільки колегіальний орган функціонує лише час від часу у формі зборів або засідання. Таким постійно діючим виконавчим органом є голова правління (а не правління), директор (а не дирекція). Саме їх місцезнаходження, з точки зору ст. 1 Закону "Про державну реєстрацію юридичних

 

  

осіб  та фізичних осіб — підприємців", вважається місцезнаходженням юридичної особи.

  Практичне застосування такого підходу породжує багато запитань, на які складно однозначно відповісти. По-перше, що вважати місцезнаходженням постійно діючого виконавчого органу? Адже місцезнаходження буває постійне і тимчасове, зареєстроване і незареєстроване. Чи допустимо реєструвати юридичну особу за тимчасовим місцем проживання директора, наприклад, у гуртожитку чи готелі?

  По-друге, як співвідносяться поняття місце  проживання фізичної особи і місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу? Якщо постійно діючим виконавчим органом є фізична особа, то її місцезнаходження є одночасно її місцем проживання. Відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК фізична особа може мати кілька місць проживання. Отже, виходить, що і юридична особа може потенційно мати кілька місцезнаходжень?

  По-третє, як визначити місцезнаходження новостворюваної  юридичної особи, яка до державної реєстрації ще не сформувала виконавчих органів? Жоден закон не вимагає, що б органи юридичної особи формувалися до її державної реєстрації. Отже, засновники не зобов'язані призначати директора одночасно із підписанням установчих документів юридичної особи.

  По-четверте, як бути, якщо постійне місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу знаходиться за кордоном? Юридична особа, яка створюється за законами України, повинна мати місцезнаходження в Україні. Це означає, що її постійно діючий виконавчий орган повинен мати українську адресу.

  По-п'яте, як підтвердити справжність адреси, зазначеної як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу? Чинний Закон "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб—підприємців" на відміну від Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740, не передбачає подання документів, які б підтверджували місцезнаходження. Реєстратор повинен вірити засновникам "на слово". Гіпотетично може виникнути ситуація, коли юридична особа буде зареєстрована за адресою, до якої вона не має жодного відношення.

  У разі відсутності постійно діючого  виконавчого органу місцезнаходження юридичної особи визначається місцезнаходженням іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності. Важливо, що ця норма застосовується лише тоді, коли виконавчий орган відсутній. Тут,

 

  

очевидно, мається на увазі ситуація, коли виконавчий орган взагалі не формується, оскільки він не передбачений законом для даної організаційно-правової форми юридичної особи.

і Іншим органом  чи особою, уповноваженою діяти від  імені юри-

■ дичної особи  без довіреності є, зокрема, учасники повних і

_; командитних товариств.

  Закон не вимагає, щоб органи юридичної  особи фактично перебували за її місцезнаходженням. Тому допускається ситуація, коли за однією адресою зареєстровано одночасно кілька суб'єктів. Правда, проти цього часто заперечує податкова

, міліція;

2. місцезнаходження — це адреса. Адреса складається з назви країни, поштового індексу, області, назви міста, вулиці, будинку, квартири (кімнати). Адреса повинна бути вичерпною і повністю виключати необхідність в уточненні даних під час пересилання поштового відправлення (поштового переказу). В адресі не повинно бути скорочених найменувань чи будь-яких знаків, що не стосуються адреси. Тому в установчих документах адресу доцільно зазначати повністю і без скорочень, наприклад: 79008, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 12, квартира 8;
3. місцезнаходження визначається засновниками (учасниками). При обранні місцезнаходження юридичної особи рекомендую враховувати такі важливі фактори: