Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Акціонерне товариство відповідно до внутрішніх документів товариства визначає перелік документів, які надаються акціо­нерам та іншим заінтересованим особам безоплатно.

Для надання документів або видачі їх копій перевіряється факт володіння корпоративними правами акціонерного това­риства особою, що звернулася.

Список документів і матеріалів, що надаються акціонерам для з'ясування питань, що виносяться на річні загальні збори акціонерів, щорічно затверджується наглядовою радою акціонер­ного товариства. В цьому списку обов'язково мають бути:

—   річний звіт товариства про його діяльність;

—   річна бухгалтерська звітність, у тому числі баланс, звіт про прибутки (збитки);

—   рекомендації наглядової ради щодо розподілу прибутку товариства, у тому числі з виплати дивідендів (з обгрунтуван­ням кожної такої рекомендації);

—   висновок ревізійної комісії товариства;

—   висновок аудиторської організації (аудитора) товариства за результатами річної перевірки фінансово-господарської діяль­ності товариства;

—   інформація про кандидатів до складу наглядової ради та ревізійної комісії товариства, про кандидатуру першої особи товариства;

—              інформація про аудиторів товариства (у разі їх заміни).
Якщо до порядку денного річних загальних зборів акціонерів

включено питання про реорганізацію товариства, крім до­кументів, передбачених законодавством, акціонерам надаються такі документи:

—              обґрунтування причин реорганізації товариства;

—              річні звіти та річні бухгалтерські баланси всіх організацій,
що беруть участь у реорганізації, за 3 останні фінансові роки.

Річний звіт та пояснювальна записка до нього підписуються першою особою товариства, її головним бухгалтером, після чого зазначені документи розглядаються наглядовою радою та склада­ється висновок-пропозиція щодо діяльності акціонерного това­риства за звітний період для розгляду його на загальних зборах акціонерів. У разі якщо має місце незгода з висновком-про-позицією окремих членів наглядової ради, то вони (він) повинні письмово викласти свої заперечення (надати особливу думку). Особлива думка надається акціонерам товариства разом з річним звітом.

Інформація, що складає комерційну чи службову таємницю. Акціонерне товариство в особі усіх органів управління товарист­вом повинно вживати вичерпних заходів щодо захисту комерцій­ної і службової інформації, забезпечувати конфіденційність і режим роботи з такою інформацією, встановлювати перелік такої інформації, дотримуючись розумного балансу між відкри­тістю товариства і прагненням не завдати шкоди його інтересам.

До трудового договору з посадовими особами і працівниками акціонерного товариства в обов'язковому порядку включаються умови про нерозголошення конфіденційної інформації.

Перелік інформації, що складає комерційну чи службову таємницю для акціонерного товариства, встановлюється від­повідно до чинного законодавства статутом товариства, внут­рішнім положенням товариства про комерційну чи службову таємницю.

Використання інсайдерської інформації. Інсайдерською інфор­мацією вважається будь-яка конкретна неоприлюднена інфор­мація про емітента, його цінні папери або договори щодо них, яка є істотною, тобто у разі оприлюднення може значно впли­нути на ринкову вартість цінних паперів.

Ознаками такої інформації є:

—   безпосереднє відношення її до акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, цінних паперів, а також перспек­тив бізнесу;

—   конкретний і точний її характер;

—   не є загальнодоступною;

—   у разі опублікування вплине на курс чи вартість цінних паперів акціонерного товариства.

Носіями інсайдерської інформації (інсайдерами) є діючі або колишні члени наглядової ради, перша особа правління та чле­ни правління акціонерного товариства, керівники і працівники

підрозділів акціонерного товариства, що володіють відповідно до покладених на них обов'язків неоприлюдненою інформацією, документами і фактичними даними, які при опублікуванні або розкритті такої інформації можуть істотно вплинути на діяль­ність та/чи вартість цінних паперів акціонерного товариства.

Інсайдерам забороняється розголошувати доступну їм інсай-дерську інформацію та здійснювати операції з використанням інсайдерської та конфіденційної інформації.

Перелік інсайдерської інформації для акціонерного товариства встановлюється відповідно до внутрішнього положення това­риства. Порядок роботи з інсайдерською інформацією та її використання встановлюється наглядовою радою, що є невід'єм­ною частиною трудових контрактів з посадовими особами акціонерного товариства, які мають доступ до інсайдерської інформації.

У разі порушення права на інформацію учасник вправі звер­нутися до суду.

Так, задовольняючи позов Д. до ТОВ "Вежа" про зо­бов'язання надати інформацію, місцевий Бродівський район­ний суд Львівської області виходив з того, що Д., як один з двох учасників ТОВ, має право на одержання інформації з таких питань господарської діяльності товариства, як укла­дення конкретних господарських договорів, що спричинили збитки товариству, щодо витрат товариства, пов'язаних із за­кордонним відрядженням другого учасника — директора това­риства К. тощо. При цьому суд зазначив, що інформація, яку вимагає позивач для ознайомлення, безпосередньо пов'язана з діяльністю товариства і він, як його учасник, має на це право, а діючим законодавством не передбачено обмежень у цьому. Дане рішення залишено без змін ухвалою колегії суд­дів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львів­ської області від 8 липня 2002 р., а ухвалою колегії судців судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 листопада 2002 р. в задоволенні касаційної скарги ТОВ на рішення судів відмовлено. Інший приклад.

У грудні 2003 р. Компанія "ВЕЬУЕВЕКЕ 8.А." звернулась до господарського суду з позовом до ТОВ "Гетьман Кс" про витребування корпоративних документів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31 грудня 2003 р. позивачеві було відмовлено в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 62 ГПК. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2004 р. ухвала місцевого господарського суду залишена без змін.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду м. Києва від 31 грудня 2003 р. та постановою від 20 квітня 2004 р. пози­вач подав касаційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та передати позовну заяву до господарського суду на розгляд по суті.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обгово­ривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцін­ку обставин справи, дослідивши правильність застосування норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга під­лягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31 грудня 2003 р. повернено позовну заяву Компанії "ВЕЬУЕОЕК.Е 8.А." (Франція) на підставі п. 1 ст. 62 ГПК. Суд зазначив про невід­повідність спору вимогам ст. 12 ГПК.

Судами встановлено, що позивач звернувся до суду, вва­жаючи, що відповідачем порушено його право, як учасника товариства-відповідача, на отримання інформації на підста­ві ст. 10 Закону "Про господарські товариства", оскільки він не отримав відповіді на запит щодо надання інформації.

Суд першої інстанції, виклавши в ухвалі зміст ст.ст. 1, 12 ГПК та частково зміст ст. 10 Закону "Про господарські то­вариства" без їх аналізу та будь-яких мотивів, дійшов виснов­ку, що позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скар­гу на вищезазначену ухвалу, самоусунувся від перевірки правомірності висновків суду першої інстанції і дійшов висновку, що в даному випадку має місце оскарження дій фізичної (посадової) особи, а дані спори господарським судам не підвідомчі.

Але з такими висновками судів погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, Компанія "ВЕЬУЕО-ЕК.Е 8.А." (Франція) звернулась до ТОВ "Гетьман К°" з по­зовними вимогами про витребування корпоративних доку­ментів, а саме: копії чинних установчих документів та копії всіх балансів, фінансових звітів, інвентаризаційних описів і протоколів зборів учасників Товариства.

Судова колегія вважає, що частина вимог позивача сто­сується установчих документів, які мають бути в позивача як в одного із засновників, та суто господарської діяльності підприємства. Але вимоги в частині фінансових результатів діяльності підприємства зачіпають матеріальні права та охо-ронювані законом інтереси позивача як засновника і підля­гають захисту в суді згідно зі ст.ст. 2, 12 ГПК.

Висновок апеляційної інстанції щодо оскарження дій фізичної особи є помилковим, оскільки суперечить змісту і вимогам, які зазначені в позовній заяві. В даному випадку юридична особа — Компанія "ВЕЬУЕОЕКЕ 8.А." звернулась з позовом до юридичної особи — ТОВ "Гетьман К°" за захис­том своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до змісту ст. 34 ГПК належними є докази, які мають значення для справи, а відповідно до ст. 38 цього Кодексу, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати документи і ма­теріали, необхідні для вирішення спору.

За наведених обставин оскаржувана ухвала господарського суду м. Києва від 31 грудня 2003 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2004 р. не є законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню, а позовна заява — направленню на розгляд до місцевого госпо­дарського суду.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд поста­новив касаційну скаргу задовольнити. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2004 р. та ухвалу господарського суду м. Києва від 31 грудня 2003 р. ска­сувати1. Право на отримання частини прибутку. Це право мають лише учасники підприємницьких товариств. Відповідно до п. "б" ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Дивіденд — це частина прибутку акціонерного товариства, що підлягає розподілу між акціонерами, яка припадає на одну акцію.

Проаналізувавши висловлені в літературі точки зору з при­воду співвідношення виникнення в акціонера права на диві­денди та можливості реалізації цього права, О. В. Щербина дійшла висновку, що право акціонера на отримання дивідендів є основним безумовним правом, яке не залежить від наявності прибутку товариства або прийняття загальними зборами това-

риства рішення про спрямування частини прибутку на виплату дивідендів, проте за певних умов акціонер набуває додаткове право — право вимагати виплати оголошених дивідендів1.

І. В. Спасибо-Фатєєва відзначає подвійність юридичної природи права на дивіденди, що, на її думку, слід враховувати при заявленні вимог про захист відповідного права. Якщо від­сутнє рішення про нарахування дивідендів через несвоєчасне скликання загальних зборів або невключення цього питання до порядку денного, акціонер, який вважає, що його права порушені цією обставиною, має право звернутися до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органів, які суперечать його інте­ресам, і вимагати в суді проведення в установлені строки загаль­них зборів для вирішення цього питання. Якщо ж виникли зобов'язальні правовідносини, тобто рішення загальними збо­рами про виплату дивідендів було прийняте, акціонер може вимагати їх стягнення2.

Судова практика дотримується позиції, що право на одер­жання дивідендів виникає з моменту прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів.

Відповідно до рекомендацій, наведених у Принципах корпо­ративного управління, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2003 р. № 571, у товаристві повинна бути розроблена прозора дивідендна по­літика, спрямована на оптимізацію доходів акціонерів та роз­виток товариства. Дивідендна політика товариства повинна сприяти реалізації права акціонера на отримання дивідендів.

Разом з тим дивідендна політика товариства повинна передба­чати випадки, коли виплата дивідендів не дозволяється, зокрема, в разі неповної оплати акцій, або якщо виплата дивідендів може призвести до неплатоспроможності товариства. Дивідендна політика товариства має також враховувати потреби та доціль­ність у спрямуванні частини прибутку (дивідендів) на розвиток товариства.

Виплата дивідендів за акціями має здійснюватися тільки у грошовій формі. Дивіденди повинні бути виплачені товариством протягом трьох місяців з моменту прийняття загальними зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів.

Порядок виплати дивідендів визначено у Положенні про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпо­ративними правами в акціонерних товариствах, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 грудня 2001 р. № 386.

Право на отримання дивідендів мають власники простих і привілейованих акцій. На кожну просту акцію акціонерного товариства нараховується однаковий розмір дивідендів. Диві­денди за простими акціями можуть виплачуватись тільки у тому разі, якщо акціонерне товариство за підсумками діяль­ності за рік, за який мають сплачуватись дивіденди, отримало прибуток.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться у розмірі, встановленому відповідно до умов їх випуску та зазначеному в акції (сертифікаті акції), незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейова­ними акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Розподіл та використання прибутку акціонерного товариства здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, що регулює діяльність акціонерних товариств та питання оподатку­вання, а також статутом товариства. Пропозиції щодо розподілу прибутку готуються уповноваженим органом управління това­риства та підлягають затвердженню вищим органом акціонер­ного товариства.