Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

•      ринкової вартості основних засобів господарського това­риства з метою одержання додаткової інформації для прийняття відповідних управлінських рішень.

Для проведення експертної оцінки активів товариства можуть застосовуватися такі концепції вартості:

ринкова вартість — щодо всіх видів власних активів госпо­дарського товариства і державних корпоративних прав;

дійсна вартість — щодо активів, необхідних для основної (виробничої) діяльності господарського товариства;

інвестиційна вартість — щодо активів, які пропонується інвестувати в товариство або які необхідні для виконання визна­ченого інвестиційного проекту;

ліквідаційна вартість — щодо активів, утримання яких при­зводить до заподіяння господарському товариству збитків та які неможливо продати як окремо визначене майно або таких, що реалізуються на відкритому ринку в обумовлений термін.

Оцінка вартості власного капіталу проводиться на підставі даних стандартних форм бухгалтерської звітності господарсь­кого товариства — № 1 "Баланс підприємства" та № 2 "Звіт про фінансові результати" (далі — форма № 1 та форма № 2) двома способами.

Перший спосіб — визначення книжкової (бухгалтерської) вартості власного капіталу, яка дорівнює вартості зазначеного у першому розділі пасиву балансу на останню звітну дату, що передує даті оцінки.

Другий спосіб — визначення вартості власного капіталу як вартості діючого підприємства за формулою:

ВВК = [(Пр - ППр + Ам) х 4/ ІЧкв]/ Ккап - ЗДБ,       (1)

де ВВК — вартість власного капіталу, тис. гривень;

Пр — прибуток господарського товариства за останній облі­ковий період з початку поточного року, що передує даті прове­дення оцінки (визначається на підставі даних форми № 2, код рядка 100), тис. гривень;

ППр — податок на прибуток (визначається на підставі даних форми № 2, код рядка 105), тис. гривень;

Ам — сума нарахованої амортизації (визначається на підставі даних форми № 2, код рядка 330), тис. гривень;

г>[кв — кількість кварталів в останньому обліковому періоді з початку поточного року;

Ккап — коефіцієнт прямої капіталізації, який визначається за результатами проведеного моніторингу шляхом визначення коефіцієнта рентабельності товариства і залежить від харак­теристики фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства;

ЗДБ — залишок довгострокового боргу (визначається на підставі даних форми № 1, сума другого розділу пасиву балансу на кінець звітного періоду), тис. гривень.

Коефіцієнт рентабельності господарського товариства визна­чається за формулою:

КРент = Пр / ЗВ,              (2)

де ЗВ — затрати на виробництво товарів (послуг) (визнача­ються на підставі даних форми № 2, код рядка 040, графа 4 плюс код рядка 085, графа 4), тис. гривень.

Другий спосіб оцінки вартості власного капіталу не застосову­ється для господарських товариств, які не одержували позитив­ного фінансового результату від своєї основної діяльності, тобто не мали прибутку від реалізації основних видів продукції (послуг).

Книжкова вартість державних корпоративних прав визнача­ється за формулою:

КнВ = ВВК х Д,              (3)

де КнВ — книжкова вартість державних корпоративних прав;

ВВК — вартість власного капіталу господарського товариства (сума першого розділу пасиву балансу товариства);

Д — розмір частки державних корпоративних прав у статут­ному фонді господарського товариства у відсотках статутного фонду.

Книжкова вартість державних корпоративних прав, визна­чена за формулою (3), може бути скоригована, якщо:

•      дані бухгалтерського обліку неправильно відображені у балансі, на що вказано в аудиторському висновку. В цьому разі книжкова вартість прав може коригуватися на підставі ауди­торського висновку;

•      вартість активів, відображена в балансі (з урахуванням результатів індексації вартості основних засобів, незавершено­го капітального будівництва, а також результатів переоцінки товарно-матеріальних цінностей), істотно відрізняється від їх ринкової вартості. В цьому разі книжкова вартість прав може

коригуватися за результатами експертної оцінки власних акти­вів господарського товариства.

Гарантії реалізації корпоративних прав. Для того, щоб корпо­ративні права повною мірою могли бути реалізовані, необхідна їх конкретизація в поточному законодавстві, встановлення правових форм їх реалізації, охорони та захисту.

Реальність, здійсненність тих чи інших прав залежить, насам­перед, від системи існуючих гарантій. Гарантії — це система соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів та способів, що забезпечують їх фактичну реаліза­цію, охорону та захист1.

Основними юридичними гарантіями реалізації корпоратив­них прав є:

—   чітка фіксація змісту корпоративних прав у законі;

—   обов'язок товариства інформувати учасників про свою діяльність;

—   встановлення процедур реалізації корпоративних прав;

—   державний контроль за законністю створення, зміни і припинення статусу юридичної особи, а також за здійсненням операцій на ринку цінних паперів;

—   можливість судового оскарження рішень, дій або бездіяль­ності органів управління юридичних осіб.

Законом можуть бути передбачені спеціальні гарантії реалі­зації прав меншості:

1.   Встановлення рішень, які вимагають кваліфікованої біль­шості. Якщо акціонер має понад 25% голосів, то він може блокувати рішення, що потребують 3/4 присутніх, зокрема, про внесення змін до статуту; про відчуження майна, вартість якого перевищує 50% вартості майна товариства; про припинення юридичної особи.

2.   Надання права скликати загальні збори. Наприклад, акціо­нери, які мають понад 10% голосів, вправі вимагати скликання загальних зборів з будь-якого приводу і в будь-який час.

3.   Прийняття рішень обмеженим числом акціонерів. Важливим законодавчим інструментом захисту прав дрібних акціонерів від несумлінних дій великих акціонерів є правила про схвалення угод, у здійсненні яких є зацікавленість. Так, відповідно до Закону Російської Федерації "Про акціонерні товариства" якщо предметом угоди, у здійсненні якої є зацікавленість, є майно, вартість якого складає 2% і більше активів товариства, рішення

про її схвалення приймається загальними зборами акціонерів товариства більшістю голосів акціонерів, незацікавлених у здій­сненні угоди.

Безумовно, встановлення вимог до схвалення угод, у вчиненні яких є зацікавленість посадових осіб товариства, є ефективним інструментом захисту прав акціонерів. Це дозволяє боротися з діями посадових осіб товариства, котрі здійснюються не в інте­ресах товариства, а винятково у власних інтересах.

Однак цей же інститут використовується і для захисту дрібних акціонерів від спроб великих акціонерів діяти у своїх власних інтересах на шкоду інтересам усього товариства. Угода товариства, укладена з великим акціонером, може бути свідомо збитковою для товариства. Від імені товариства стороною такої угоди буде виступати голова правління, призначений тим самим мажоритарним акціонером.

4. Обов'язковий викуп акцій. Відповідно до п. 2.1.6 Принципів корпоративного управління право вимагати викупу товарист­вом належних акціонеру акцій спрямоване в першу чергу на захист прав дрібного акціонера, який не голосував "за" або голосував "проти" певних рішень загальних зборів, які об­межують його права.

Право акціонера вимагати викупу товариством належних йому акцій може виникати у разі прийняття загальними збора­ми акціонерів особливо важливих рішень, зокрема, рішення про укладення товариством значних угод, про реорганізацію товариства тощо. Перелік таких рішень доцільно встановити у внутрішніх документах товариства, якщо це не передбачено чинним законодавством.

Ціна, за якою товариство здійснює обов'язковий викуп влас­них акцій, повинна бути справедливою, тобто такою, що до­рівнює їх ринковій вартості: викуп акцій, що котируються на біржах чи в торговельно-інформаційних системах, повинен здій­снюватись за ціною, що склалась на ринку на момент викупу, але не меншою від середньозваженої ціни, за якою відбувалося придбання акцій товариства на ринку за останні два місяці; у товариствах, акції яких не знаходяться в обігу на організованому ринку, ринкова вартість акцій, що підлягають викупу, повинна визначатись незалежним оцінювачем за рахунок товариства.

Товариство разом з повідомленням про проведення загаль­них зборів акціонерів зобов'язане інформувати акціонерів про право вимагати обов'язкового викупу акцій, що їм належать, якщо рішення, прийняте на загальних зборах акціонерів, може стати підставою для виникнення в акціонерів права вимагати

викупу акцій. Повідомлення повинно містити інформацію про ціну, за якою товариством буде здійснюватися викуп акцій. Товариство повинно забезпечити інформування акціонерів про наявність у них права вимагати обов'язкового викупу акцій та порядок його реалізації перед проведенням голосування з від­повідного питання порядку денного.

За законом товариство зобов'язане здійснити обов'язковий викуп акцій:

—  у випадку реорганізації акціонерного товариства, на ви­могу акціонерів, у випадку, коли ці акціонери не голосували за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію і звернулись до товариства з письмовою заявою. Викуп акцій здійснюється за ціною, що визначається за домовленістю сторін, але не нижчою за номінальну вартість акцій (п. 1.7 Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від ЗО грудня 1998 р. № 221);

—  у випадку, коли акціонери ВАТ, створеного в процесі приватизації та корпоратизації, голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення угод або кількох взаємопов'язаних угод щодо відчуження майна (необоротних активів) підприємства та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 ЕІЖ за курсом, встановленим Національним банком України, або пе­ревищує 10% підсумку балансу ВАТ у порядку, встановленому Фондом. Оцінка активів товариства здійснюється, виходячи з балансової вартості (п. 144 Державної програми приватизації на 2000—2002 роки, затвердженої Законом України від 18 травня 2000 р.);

—  у разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів щодо реструктуризації або реорганізації ВАТ (п. 145 Державної програми приватизації на 2000—2002 роки).

5. Кумулятивне голосування. Ця гарантія дозволяє дрібним акціонерам провести свого кандидата до складу наглядової ради. В українському законодавстві ця гарантія відсутня.

Обов'язки учасників. Відповідно до ст. 117 ЦК учасники господарського товариства зобов'язані:

—              дотримуватися установчого документа товариства та
виконувати рішення загальних зборів. Учасник зобов'язаний
дотримуватися установчого документа товариства, тобто ви­
конувати норми, що в ньому закріплені, а також виконувати

рішення загальних зборів. Рішення зборів учасників — це рі­
шення самої юридичної особи. Тому учасник повинен підкоря­
тися і виконувати рішення зборів, навіть якщо він з ним не
згодний. Разом з тим учасник має право оскаржити рішення
зборів учасників, якщо вважає, що воно порушує його права ■,
чи інтереси.              І

Крім того, відповідно до ст. 11 Закону "Про господарські | товариства" учасник повинен виконувати рішення інших орга- ■■ нів управління, які прийняті в межах їх компетенції;

—   виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом. Зобов'язання перед то­вариством виникають на підставі установчого документа або внаслідок інших договорів, укладених з товариством. Основним обов'язком учасника є сплата вкладу (оплата акцій) відповідно > до умов, викладених в установчому документі;

—   не розголошувати комерційну таємницю та конфіденцій­ну інформацію про діяльність товариства. Відповідно до ст. 36 ГК відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлін­ням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завда­ти шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" комерційну таємницю не становлять:

—   установчі документи;

—   документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

—   інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

—   дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати подат­ків та інших обов'язкових платежів;

—   відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заро­бітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

—   документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

—   інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

—   документи про платоспроможність;

—  відомості про участь посадових осіб підприємства в коопе­ративах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;