Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Апреля 2012 в 23:09, научная работа
У роботі з практичної точки зору прокоментовано основні положення законодавства та судової практики з питань корпоративних відносин, висвітлені найважливіші проблеми сучасного корпоративного права України. Видання зацікавить насамперед адвокатів, нотаріусів, суддів, юрисконсультів, а також керівників господарських товариств, акціонерів, викладачів та студентів.
Уповноважений орган управління товариства — орган акціонерного товариства, до компетенції якого вищим органом акціонерного товариства передано питання стосовно надання пропозицій щодо розподілу прибутку товариства.
Правила виплати дивідендів. Затвердження порядку розподілу прибутку, строку і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), питання про затвердження розміру дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства. Виплата нарахованих дивідендів відповідно до прийнятого рішення є обов'язком виконавчого органу акціонерного товариства перед його акціонерами.
Дивіденди за акціями сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Не здійснюються нарахування та
виплата проміжних дивідендів за підсумками кварталу чи півріччя. Виплата дивідендів акціонерам може проводитись одноразово в повному обсязі в строк, установлений вищим органом товариства та статутом товариства.
Рішення про виплату дивідендів не може прийматися у разі введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна в ході провадження у справах про банкрутство товариства.
Рішення про виплату дивідендів може прийматись лише у випадках, якщо вищим органом акціонерного товариства прийнято рішення про затвердження річних результатів діяльності товариства.
Рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, який може містити дані про:
— розмір дивідендів, що припадає на одну акцію;
— дату початку та закінчення виплати дивідендів (у разі виплати дивідендів грошима) або термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди на направлення нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру статутного фонду (у разі виплати дивідендів акціями);
— спосіб виплати дивідендів;
— порядок виплати дивідендів.
З метою визначення переліку інвесторів (акціонерів), які мають право на отримання дивідендів, акціонерне товариство на початок терміну виплати дивідендів повинно забезпечити складання: при документарній формі випуску іменних акцій — реєстру власників іменних акцій, складеному реєстроутримува-чем на дату початку виплати дивідендів; при бездокументарній формі випуску акцій — зведеного облікового реєстру рахунків власників цінних паперів, складеного депозитарієм на дату початку виплати дивідендів.
Виплата дивідендів за акціями на пред'явника здійснюється емітентом за умови пред'явлення акціонером акцій (сертифіката акцій).
Виплата дивідендів за іменними акціями та за акціями, випущеними в бездокументарній формі, здійснюється відповідно до реєстру власників цінних паперів. Акціонер, включений до зазначеного реєстру, має право отримати дивіденди незалежно від терміну, протягом якого він був власником акцій.
Дивіденди не нараховуються та не виплачуються:
— за акціями, які не оплачено повністю. До речі, на анало
гічне питання щодо товариства з обмеженою відповідальністю,
Вищий арбітражний суд України відповісти не зміг. На його
думку, питання про виплату дивідендів засновнику, який не повністю сплатив свій внесок до статутного фонду, повинно вирішуватись з урахуванням установчих документів та зібраних у справі доказів (див. п. 5 листа Вищого арбітражного суду України від 21 червня 1999 р. № 01-8/292 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства");
— за акціями власного випуску, які викупило товариство в акціонерів та які перебувають на балансі товариства, з урахуванням ст. 32 Закону "Про господарські товариства".
У разі випуску привілейованих акцій у статуті акціонерного товариства обов'язково повинно бути визначено порядок здійснення їх власниками переважного права на одержання дивідендів.
При виплаті дивідендів за простими акціями забороняється встановлювати черговість виплат за ознаками акціонерів (виду особи, розміру пакета акцій тощо).
Вважаю, що з метою захисту прав дрібних акціонерів слід було б закріпити положення, за яким певна частина прибутку товариства, наприклад 50%, спрямовується на виплату дивідендів обов'язково за результатами звітного року. За рішенням зборів частина прибутку, що виплачується акціонерам, може бути змінена тільки у бік збільшення. Це б сприяло також підвищенню інтересу населення як потенційних інвесторів до ринку цінних паперів.
Наведені вище правила регулюють виплату дивідендів в акціонерних товариствах і не поширюються на інших юридичних осіб. Порядок виплати дивідендів в інших товариствах визначається їх установчими документами та рішеннями вищих органів управління.
Відчуження права на одержання дивідендів. У разі відчуження корпоративних прав до набувача переходить право на одержання частини прибутку, який ще не виплачено, якщо інше не передбачено договором. Разом з тим право на одержання частини прибутку, пропорційне до розміру частки, саме по собі може бути предметом договору.
Так, 9 жовтня 2002 р. між гр. Я. та ТОВ "Петроліум" укладено договір відступлення майнових прав у вигляді частки у ТОВ ВКФ "Вектор", за умовами якого гр. Я. уступив за плату ТОВ "Петроліум" свою частку у статутному фонді в розмірі 60%. Сторони договору при уступці корпоративного права включили п. 7.4, за умовами якого продавець (гр. Я.)
володіє правом на отримання дивідендів від прибутку ТОВ ВКФ "Вектор" пропорційно його частці у статутному фонді товариства за третій квартал 2002 р. на підставі даних бухгалтерського обліку за третій квартал.
Право вимоги частини прибутку, що виникло на підставі договору від 9 жовтня 2002 р., Я. уступив приватному підприємцю Д. на підставі договору уступки вимоги, який, заявляючи про свої права нового кредитора, заявив вимогу про повернення йому коштів, які утримує ТОВ ВКФ "Вектор", а не отримавши відповіді, звернувся з позовом до суду.
Позовні вимоги грунтувались на п. 7.4 договору відступлен-ня корпоративних прав, яким вирішено долю прибутку, отриманого попередніми власниками, який є результатом фінансово-господарської діяльності товариства і за законом належить власникам.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 30 грудня 2003 р. позовні вимоги ПП Д. задоволені. Рішення оскаржили відповідачі.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що в силу вимог ст.ст. 4, 151 ЦК 1963 р. випадкова умова договору відступлення частки в статутному фонді, за якою власнику корпоративного права, що уступається, належить право на частину прибутку, отриманого юридичною особою за три квартали звітного періоду, не суперечить чинному законодавству, не порушує майнові права учасників договору, а гр. Я. на підставі п. 7.4 договору від 9 жовтня 2002 р. є власником частини прибутку ТОВ ВКФ "Вектор", що утворилась протягом трьох кварталів 2002 р., і наділений правом вимоги вказаної суми.
Вказана умова договору позбавляє в подальшому визначати розмір та порядок встановлення і виплати цих коштів набувачів корпоративних прав, оскільки вже перебуває поза межами їх компетенції. А тому господарським судом вірно не прийнято до уваги Протокол зборів засновників ТОВ ВКФ "Вектор" від 25 червня 2003 р., оскільки співзасновники прийняли рішення щодо коштів, які з моменту реалізації договору вже не належать до активів цього товариства, а належать попереднім співзасновникам і повинні бути виплачені таким в силу договору при розподілі прибутку товариства.
З укладенням договору відступлення частки у статутному фонді між колишніми співзасновниками та товариством виникли правовідносини цивільно-правового характеру, тобто корпоративні відносини між позивачем та ТОВ ВКФ "Вектор" припинились.
При з'ясуванні доказів у справі господарським судом було
встановлено, що за три квартали 2002 р. товариство отримало
чистий прибуток у розмірі 513 тис. грн., а тому гр. Я., який
уступив ТОВ ВКФ "Вектор" 60% участі у статутному фонді,
належить 307 тис. 200 грн., що підставно стягнуто на користь
відповідача.
у Не може бути прийнятий до уваги протокол зборів
засновників ТОВ ВКФ "Вектор" від 29 січня 2004 р., за яким співзасновники товариства приймають рішення, що стосується коштів, які з моменту реалізації договору вже не належать до активів цього товариства, а належать попереднім співзасновникам в силу договору. Відповідно до ст. 4 ЦК 1963 р. цей протокол вказує на можливу поведінку учасників товариства "Вектор" при розподілі прибутку товариства, однак без врахування тих сум, які в силу договору належать і повинні бути виплачені попереднім учасникам та які не належать до активів товариства.
Більш того, даним рішенням фактично визнано підстав-
ність позовних вимог позивача, оспорюючи лише розмір
таких. Враховуючи наведене, Львівський апеляційний госпо-
*" дарський суд рішення господарського суду Закарпатської об-
ласті від 30 грудня 2003 р. залишив без змін1. Право на одержання частини майна у разі ліквідації. Це право передбачено безпосередньо у понятті корпоративного права і його мають лише учасники підприємницьких товариств.
Відповідно до ст. 21 Закону "Про господарські товариства" грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у 6-місячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.
Логічно було б, щоб активи, котрі залишилися після ліквідації, розподілялися між учасниками пропорційно до їх часток. Однак учасники можуть встановити інші правила. Зробити це потрібно в установчих документах.
Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. Це означає,
що такий учасник не вправі розраховувати на одержання нічого іншого, крім того, що він передав товариству у користування. Разом з тим, якщо активів товариства не вистачає для того, щоб погасити борги перед кредиторами, майно, передане товариству в користування, все одно повертається учаснику.
У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.
В статуті доцільно врегулювати порядок розподілу майна, що залишилося після ліквідації. Можна, наприклад, включити нижченаведені норми:
1. Якщо під час ліквідації учасник відмовився одержати
належну йому частину майна або не з'явився без поважних
причин для одержання майна у встановлений ліквідаційною
комісією строк, майно розподіляється між іншими учасниками
пропорційно належним їм часткам.
2. Якщо майно або окремі речі розподілити між учасниками пропорційно неможливо, воно передається учаснику, який має найбільшу частку, а він зобов'язаний сплатити іншим учасникам грошову компенсацію.
3. Під час розподілу майна в процесі ліквідації враховується залишкова вартість майна за даними балансу, складеного на день прийняття рішення про ліквідацію. У разі якщо балансова вартість не відповідає ринковій вартості майна, на вимогу будь-кого з учасників може здійснюватися експертна оцінка цього майна.
Право на вихід. Право на вільне розпорядження належними учаснику корпоративними правами є невід'ємним. Товариству не дозволяється встановлювати у внутрішніх документах або на практиці будь-які обмеження щодо вільного розпорядження належними акціонеру акціями (наприклад, переважного права інших акціонерів на придбання акцій товариства, необхідності отримання згоди товариства на відчуження акцій тощо). Право на вихід реалізується у встановленому законом порядку та з урахуванням вимог, передбачених установчими документами. Докладніше про це — далі.
Акціонер має право на надійну та ефективну реєстрацію та підтвердження права власності на акції, яке включає такі елементи:
а) процедура реєстрації права власності повинна забезпечувати швидкий, надійний та доступний спосіб реєстрації права власності та отримання належного підтвердження права власності;
б) товариство повинно вжити всіх заходів для того, щоб
запобігти неправомірному втручанню у процедуру реєстрації
прав власності з боку посадових осіб органів товариства та
інших акціонерів;
в) при виборі реєстратора товариство повинно керуватися
виключно критеріями незалежності, професійності та надій
ності реєстратора.
Облік та збереження інформації про власників іменних акцій та належні їм акції здійснюється товариством у депозитарній або реєстраторській системах обліку залежно від форми випуску акцій (бездокументарна, документарна). У разі випуску акцій у документарній формі товариство повинно скористатися послугами незалежного реєстратора з метою забезпечення права акціонерів на надійну та ефективну реєстрацію і підтвердження права власності на акції.
Переважне право на придбання додаткових корпоративних прав. Це право є способом збереження певного обсягу корпоративних прав, а відтак — міри контролю в товаристві.
У разі здійснення додаткового випуску акцій товариство повинно забезпечити рівне переважне право всіх акціонерів придбати додатково випущені акції у кількості, пропорційній їхній існуючій частці у статутному капіталі.
Розмивання частки акціонера у статутному капіталі товариства є грубим порушенням прав акціонера, оскільки спричиняє зменшення частки акціонера у статутному капіталі товариства, в результаті чого зменшується його вплив на прийняття рішень вищим органом товариства. Саме це порушення було в основі заяви ЗАТ "Совтрансавто-Холдинг" проти України, що розглянута Європейським судом з прав людини і вирішена 25 липня 2002 р.1.
Товариство повинно дотримуватися передбаченої чинним законодавством процедури реалізації акціонерами переважного права на придбання додатково випущених акцій шляхом: