Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Відповідно до ст. 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено зако­нодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України.

Статтею 14 ЦК встановлено, що особа не може бути при­мушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Чинним законодавством не передбачено обов'язку акціо­нера господарського товариства щодо забезпечення обрання належного складу виконавчого органу товариства, а також не передбачено обов'язку брати участь в управлінні справа­ми, що є лише правом. Тому в задоволенні позовних вимог до Фонду державного майна України має бути відмовлено.

Ураховуючи, що позивач у червні 2004 р. придбав акції ВАТ "У." (договір купівлі-продажу № 9), суд вважає, що строк позовної давності не сплинув.

Відповідно до ст. 218 ЦПК суд може допустити негайне виконання рішення у випадку, коли від затримання вико­нання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення.

Ураховуючи, що на 20 липня 2004 р. призначені загальні збори акціонерів ВАТ "У.", а набрання судовим рішенням, постановленим за даним позовом, у загальному порядку за­конної сили, тобто після проведення зборів, ускладнить або зробить неможливим його виконання, може завдати значних збитків товариству, його акціонерам через дії посадових осіб товариства, їх представників, суд вважає, що є підстави для негайного виконання рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15, 15-1, ЗО, 62, 172, 202, 202-1, 203, 218 ЦПК, суд вирішив позов задовольни­ти частково. Визнати недійсними:

рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "У." від 14—30 листопада 2000 р. у частині обрання головою правління то­вариства X. і доручення голові правління сформувати склад правління та представити його на розгляд спостережної ради та президента товариства;

рішення спостережної ради ВАТ "У." від 6 червня 2001 р. у частині затвердження складу членів правління товариства В., IX, І.;

наказ голови правління ВАТ "У." X. від 26 жовтня 2001 р. про переведення В. на посаду заступника голови правління — фінансового директора, про переведення П. на посаду заступника голови правління з лізингових операцій, про призначення К. на посаду першого заступника голови прав-I ління;

рішення спостережної ради ВАТ "У." від 9 листопада 2001 р. у частині затвердження складу правління ВАТ "У.", а , саме: щодо призначення К. на посаду першого заступника . голови правління, Б. — на посаду заступника голови прав­ління;

наказ голови правління ВАТ "У." X. від 11 липня 2002 р. про переведення Т. на посаду заступника голови правління — фінансового директора.

Заборонити ВАТ "У" здійснювати будь-які дії та право-чини через правління в складі голови правління, першого заступника голови правління, заступників голови правління, членів правління, заступників членів правління, зокрема, через X., К., В., П., Б., І., М., Т., призначених, обраних або затверджених на посади у період до 16 червня 2004 р., а також через представників, які діють на підставі актів, довіреностей чи доручень, виданих цими посадовими особами через будь-яких інших посадових осіб ВАТ "У.", призначених, обраних або затверджених на посади правлінням або спостережною радою товариства у складі, який діяв до 16 червня 2004 р., та особами, які у період до 16 червня 2004 р. обіймали посади голови правління, першого заступника голови правління, заступників голови правління, членів правління, заступни­ків членів правління, зокрема, X., К., В., П., Б., І., М., Т., а також через представників, котрі діють на підставі актів, до­віреностей чи доручень, виданих цими посадовими особами ВАТ "У.". Рішення суду підлягає негайному виконанню. У задоволенні інших позовних вимог відмовити1. З метою забезпечення інтересів кредиторів та ринку в цілому недоцільно визнавати недійсними дії, вчинені посадовими осо­бами товариства до визнання їх обрання недійсним.

Посадовою особою може бути лише фізична особа. Натомість органом юридичної особи може бути інша юридична особа.

Вимоги до діяльності посадових осіб. Відповідно до ч. З ст. 92 ЦК орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Можна виділити такі загальні вимоги до дій посадових осіб:

—    діяти добросовісно (див. Принципи корпоративного уп­равління);

—    діяти розумно (див. Принципи корпоративного управ­ління);

—    діяти в інтересах товариства (див. Принципи корпора­тивного управління);.

—    діяти в межах наданих повноважень. Здійснюючи свої функції, посадові особи органів товариства зобов'язані діяти тільки в межах наданих їм повноважень та, представляючи

товариство перед третіми особами, поводитися так, щоб не зашкодити власній діловій репутації, діловій репутації інших посадових осіб та товариства в цілому;

—   повідомляти про конфлікт інтересів. Посадові особи ор­ганів товариства повинні розкривати інформацію про наяв­ність у них конфлікту інтересів стосовно будь-якого рішення (угоди) товариства. Конфлікт інтересів — це розбіжність осо­бистих інтересів посадової особи або пов'язаних з нею осіб з її посадовими (професійними) обов'язками діяти у найкращих інтересах товариства. Конфлікт інтересів може, зокрема, виника­ти, якщо посадова особа чи пов'язана з нею особа є стороною угоди з товариством, бере участь в угоді як представник або посередник, отримує винагороду від товариства або від особи, яка є стороною угоди, тощо;

—   не використовувати у власних інтересах ділові можливості товариства. Під можливостями товариства маються на увазі будь-які ділові зв'язки товариства, всі належні товариству майно­ві та немайнові права, ділові пропозиції товариству від третіх осіб. Прикладом такого порушення є використання посадовою особою у власних інтересах ділової пропозиції, яка признача­лася товариству, про яку посадовій особі стало відомо завдяки її службовому становищу;

—   не конкурувати з товариством. Протягом перебування на посаді посадові особи товариства не повинні засновувати або брати участі у підприємствах (бути власниками або співвлас­никами), які конкурують з товариством, або будь-яким іншим чином конкурувати з товариством. Члени виконавчого органу не повинні поєднувати роботу в товаристві з будь-якою іншою підприємницькою діяльністю, крім випадків схвалення такої діяльності спостережною радою або зборами;

—   зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інфор­мацію.

Додаткові вимоги можуть бути встановлені установчими документами товариства.

Відповідальність посадових осіб органів управління. Однією з найменш досліджених у корпоративному праві України зали­шається проблема майнової відповідальності посадових осіб за шкоду, заподіяну товариству неналежним виконанням своїх обов'язків. Разом з тим актуальність порушеного питання над­звичайна з практичної і теоретичної точки зору.

Слід відзначити, що судових справ за позовами до керівників про відшкодування шкоди в опублікованих та електронних

джерелах мені відшукати не вдалося. Однак відсутність таких справ свідчить не про відсутність проблеми, а про недоскона­лість законодавства, що регулює ці відносини.

Законодавство багатьох країн вже регулює такі правовідно­сини, хоч і по-різному. Відповідно до § 43 Закону ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю управляючі у веденні справ товариства повинні виявляти розсудливість звичайного комерсанта.

Управляючі, які порушили свої зобов'язання, відповідають перед товариством за заподіяні збитки як солідарні божники. Строк позовної давності за такими вимогами становить 5 років. В силу § 44 Закону ті самі правила поширюються і на заступ­ників управляючих. Тобто німецьке законодавство передбачає тільки можливість регресного позову товариства до управ­ляючих.

Так само товариство відповідає перед третіми особами за шкоду, завдану діями управляючих і за ст. 207 Закону Угор­щини про господарські товариства 1988 р.

Відповідно до французького законодавства управляючі несуть індивідуальну або солідарну відповідальність перед третіми особами у випадку порушення ними законодавчих або регламен­тних положень, які стосуються товариств з обмеженою відпо­відальністю, або за порушення статуту, або за помилки у своїй діяльності. Крім позову про відшкодування збитків, понесених особисто, учасники можуть в індивідуальному порядку або об'єднавшись подати до управляючих позов про відповідаль­ність перед товариством, вимагаючи повного відшкодування завданої товариству шкоди. Жодне з рішень зборів не може бути спрямоване на відмову від права на позов про відповідаль­ність управляючих у випадку неправильного здійснення ними своїх повноважень. Позовна давність за такими вимогами ста­новить З роки з моменту вчинення дії, яка завдала шкоди, а за діями, які визнані злочинами, — 10 років1.

На цих самих принципах базується відповідальність адмі­ністраторів акціонерного товариства перед товариством і його акціонерами (ст.ст. 243, 244 Закону). Отже, у Франції збитки, завдані діями управляючих третім особам, відшкодовуються їм безпосередньо управляючими. Товариство, від імені якого діяли такі управляючі, до відповідальності за їх неправомірні дії не притягується.

Відповідно до ст. 92 ЦК якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Така відповідальність має цивільно-правовий характер і настає в силу прямої вказівки закону, незалежно від домовленості сторін (товариства і посадової особи). Відмова від застосування від­повідальності теж недійсна, оскільки відповідальність передба­чена імперативною нормою.

Порушенням обов'язків щодо представництва може бути пере­вищення повноважень або зловживання ними, недотримання порядку прийняття рішень, недотримання обмежень, встанов­лених вищим органом, вчинення дій всупереч рішенням вищого органу та ін. Найбільш поширеними формами зловживання повноваженнями посадових осіб органів є:

—  купівля-продаж майна за завідомо заниженими цінами з наступним одержанням різниці в ціні, винагороди або іншого розрахунку від другого учасника угоди;

—  вчинення директором завідомо невигідних для очолюваної організації дій в інтересах власної фірми, фірми його родичів або в інших випадках, де передбачені інтереси самого директора;

—  видача банком кредиту з ознаками неповерненості з наступ­ним одержанням винагороди за надану послугу;

—  укладення підрядних договорів з фірмами на пільгових для них умовах з наступним одержанням винагороди;

—  підписання актів виконаних робіт із завідомо завищеними обсягами з наступним перерахуванням будівельною організа­цією різниці в ціні на рахунок директора фірми-замовника;

—  заснування директором спільно з очолюваною організа­цією (без відома власників) господарського товариства та пере­рахування грошових коштів від організації до статутного капі­талу новоствореного товариства з наступним невідображенням цієї операції в бухгалтерській звітності очолюваної організації, одержанням повноважень від організації на управління створе­ним товариством, а в перспективі — з повним переоформленням на себе;

—  придбання від організації дорогих транспортних засобів, об'єктів нерухомості на приватних осіб (як правило, родичів) буцім-то з метою економії податкових платежів, гарантованого збереження майна від можливої конфіскації тощо з наступним невідображенням цих операцій в бухгалтерській звітності та привласненням майна;

— надання пільгових позик своїм знайомим, родичам і т. ін.'.

При визначенні підстав та розміру відповідальності членів правління повинні бути взяті до уваги звичайні умови ділово­го обігу та інші обставини, які мають значення для справи.

Загальні умови майнової відповідальності посадових осіб такі:

1)              наявність елементів корпоративного правопорушення:

•    порушення норми закону, статуту чи рішення органу управ­ління;

•    вина;

•    причинний зв'язок;

•              настання негативних наслідків. Якщо майнова шкода у
товариства не настала, винні дії посадових осіб можуть бути
підставою для відставки, але не для майнової відповідальності;

2)              прийняття рішення належним органом товариства про
притягнення посадової особи до майнової відповідальності.

Шкода може настати внаслідок помилкових дій посадових осіб (з необережності) або внаслідок їх умисних дій всупереч інтересам товариства. Оцінка дій членів органів управління — дуже відносне поняття, оскільки вона здійснюється, як правило, ретроспективно, після настання негативних наслідків. Юридичне значення помилок може бути різним. Лише окремі помилки можуть бути підставою для майнової відповідальності, зокрема ті, яким можна було запобігти при належному виконанні поса­дових обов'язків.

Особливого значення набуває проблема ризику в діяльності менеджера. Відповідно до п. 3.3.1 проекту принципів корпора­тивного управління України, схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 3 березня 2003 р. № 242, при з'ясуванні кожного спірного випадку това­риству потрібно враховувати правило нормального підприєм­ницького ризику при прийнятті відповідальних рішень. З метою уникнення надмірної перестороги з боку посадових осіб органів товариства вчиняти відповідальні дії, товариству доцільно роз­глянути можливість страхування відповідальності посадових осіб.

Не вирішено питання про відповідальність осіб, які голосу­вали проти рішення (утрималися від голосування або не голо­сували через неявку), що завдало шкоди. Оскільки винятку немає, то вони теж несуть солідарну відповідальність, однак

оцінка дій кожного відбудеться під час розгляду регресних позовів. У такий спосіб законодавець намагається захистити інтереси товариства. В зразковому положенні про правління передбачено, що не несуть відповідальності члени правління, які голосували проти рішення, яке призвело до збитків това­риства, або не брали участі в голосуванні. Нагадаю, що цей акт має рекомендаційний характер.