Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Якщо загальні збори не встановили умов оплати праці посадо­вих осіб органів управління, товариство не вправі здійснювати оплату їх праці, оскільки відсутня відповідна правова підстава. За таких умов слід виходити з того, що вони працюють на громадських засадах.

Визначення умов оплати праці посадових осіб не належить до виключної компетенції загальних зборів. Однак делегувати вирішення цього питання іншим органам видається недоціль­ним. Якщо делегувати його наглядовій раді, виникає ситуація, коли наглядова рада визначає умови оплати праці сама собі. У цій ситуації можливі зловживання. Якщо делегувати виконав­чому органу, складається ситуація, коли підконтрольний орган визначає умови оплати праці органу-контролеру. Це теж не­нормально.

Члени органів управління юридичної особи можуть працю­вати на громадських засадах, тобто без оплати. В такому випадку ці особи повинні звернутися до товариства з відповідною заявою, в якій висловити згоду працювати безоплатно.

Враховуючи майновий стан юридичної особи, загальні збори теж можуть встановити, що члени органів управління обира­ються на громадських засадах. Таке рішення доцільно прийма­ти до того часу, як сформується склад органу управління, адже не всі кандидати погодяться працювати безоплатно.

Безоплатність виконання обов'язків не звільняє особу від відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання.

До обраних членів виконавчого органу застосовуються гаран­тії, передбачені ст. 118 КЗпП: працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попе­редня робота (посада), а за її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Способи припинення повноважень органу управління. Спо­собами припинення повноважень органів управління юридич­них осіб є:

—  відставка;

—  переобрання;

—  відкликання.

Відставка — це процедура припинення повноважень ви­конавчого або наглядового органу управління з ініціативи цього органу. Мотиви відставки можуть бути різними: незгода з полі­тикою вищого органу управління, страх покарання, виконання вимог третіх осіб, несумісність посади зі статусом народного депутата або державного службовця тощо.

Відставка здійснюється шляхом подання відповідної особис­тої заяви члена органу управління або колективної заяви всіх членів органу управління. Заява подається на ім'я того органу, до компетенції якого входить питання про обрання та відкли­кання органу управління. Як правило, це загальні збори.

За своїм правовим характером заява про відставку — це заява про звільнення за власним бажанням. При цьому особа продовжує виконувати свої повноваження до вирішення питан­ня про відставку в установленому порядку.

Переобрання — це спосіб припинення повноважень виконав­чого або наглядового органу управління у зв'язку з обранням нового складу цього органу. Повноваження переобраної особи припиняються одночасно з виникненням таких повноважень у новообраної, якщо інший строк не встановлено рішенням ви­щого органу.

Відкликання — це процедура припинення повноважень вико­навчого або наглядового органу управління за рішенням вищого органу управління у зв'язку із невиконанням (неналежним виконанням) цим органом покладених на нього обов'язків. Від­кликання — це форма корпоративної відповідальності членів органів управління перед вищим органом.

Термін "відкликання" вживається у пунктах "в", "г" ст. 41 Закону "Про господарські товариства" щодо членів ради акціо­нерного товариства (спостережної ради), членів виконавчого органу та ревізійної комісії та ст. 159 ЦК.

Усунення. У ст. 99 ЦК вживається термін "усунення". Від­повідно до ч. З цієї статті члени виконавчого органу можуть бути в будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

Такими підставами, зокрема, можуть бути вчинення членом виконавчого органу дій, що завдають шкоди товариству, не­належне ставлення до своїх обов'язків, вчинення злочину, вимога третіх осіб (прокурора, органу державного управління, проф­спілкового комітету) тощо.

Слова "у будь-який час" слід тлумачити так, що усунення допускається до спливу строку повноважень виконавчого ор­гану. "У будь-який час" не означає, що усунення відбувається негайно. Повинна бути дотримана процедура усунення, передба­чена законом або установчими документами.

Наведена норма не передбачає підстав для усунення, тому/ вони можуть бути будь-якими. З позиції учасника наведена норма йому на користь, оскільки не зобов'язує "шукати" та обґрунтовувати наявність підстав для усунення. Членам вико­навчого органу вона, навпаки, невигідна, оскільки припускає можливість навіть безпричинного усунення від виконання обов'язків.

В ст. 99 ЦК не зазначено, хто саме вирішує питання про усунення членів виконавчих органів. Однак системний аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що це право належить лише вищому органу — загальним зборам. Разом з тим, ос­кільки закон не забороняє цього, усунення від посади може здійснюватися також за рішенням іншого органу, якщо це передбачено установчими документами (наприклад, спостереж­ною радою або головою виконавчого органу), або законом.

Усунення члена виконавчого органу від посади можливе лише на певний час і не призводить до припинення трудових відно­син, що є істотним для розмежування усунення і відкликання. Звільнення члена виконавчого органу, якого усунули від посади, здійснюється відповідно до трудового законодавства.

Акцентую на важливому:

—   усунення допускається лише щодо членів виконавчого органу, а не виконавчого органу в цілому;

—   усунення допускається як щодо одного, так і щодо всіх членів виконавчого органу;

—   усунення можливе у будь-який час;

—   підстави для усунення мають значення лише тоді, коли вони передбачені установчими документами;

—   усунення відбувається в порядку, передбаченому уста­новчими документами.

Враховуючи наведене, терміни "відкликання" і "усунення" — нерівнозначні.

Загальні збори акціонерів

Поняття та види загальних зборів. Згідно зі ст. 159 ЦК,

ст. 41 Закону "Про господарські товариства" загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства. Саме через нього власники акцій можуть реалізовувати своє право на участь в управлінні справами товариства.

Залежно від періодичності проведення загальні збори по­діляються на чергові та позачергові. Чергові (річні) загальні збори скликаються не рідше, ніж це передбачено законом або установчим документом. Наприклад, загальні збори акціонер­ного товариства скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства (ч. 1 ст. 43 Закону "Про господарські товариства"). Диспозитивний характер цієї норми дозволяє встановити в статуті іншу періодичність (наприклад, 2 рази на рік). Однак враховуючи складність про­цедури скликання зборів і витрати, пов'язані з цим, передбача­ти більшу періодичність чергових зборів недоцільно. В цьому випадку товариство зобов'язане буде їх проводити. Якщо ви­никне потреба збиратися частіше, ніж один раз на рік, можна скликати позачергові збори.

Ініціатором чергових зборів в акціонерному товаристві є виконавчий орган.

Позачергові збори скликаються в разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, вказаних в статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вима­гають інтереси товариства в цілому.

Законодавець називає лише одну підставу для скликання позачергових зборів — неплатоспроможність. Усі інші підстави визначаються товариством в статуті або учасниками, які ініці­юють збори. Фактично позачергові збори можна скликати у будь-який час, обгрунтувавши, що цього вимагають інтереси товариства. Перевірити, так це чи ні, — неможливо.

Ініціаторами позачергових зборів можуть бути:

—   виконавчий орган;

—   рада (спостережна рада);

—   ревізійна комісія;

—   учасники, що володіють в сукупності більш як 10% голо­сів (ч. 4 ст. 98 ЦК. Слід мати на увазі, що ця норма стосується усіх товариств. Тому норму ч. 4 ст. 61 Закону "Про господар­ські товариства", яка надає таке право лише учасникам, які мають понад 20% голосів, слід вважати такою, шо не діє).

Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний про­тягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти

рішення про скликання зборів. Строк проведення зборів вста­новлюється правлінням. На мій погляд, доцільною була б норма, яка б зобов'язувала правління скликати збори у строк, який вимагає ініціатор. На даний час правління, не порушуючи зако­ну, може призначити збори, наприклад, через 10 місяців. Формально вимогу скликати збори воно виконало, а визначення дати проведення зборів — це право правління.

Слід зауважити, що законом не передбачено відповідаль­ності правління за невиконання обов'язку скликати збори.

У вимозі про скликання позачергових зборів повинні бути зазначені:

—  прізвище, ім'я, по батькові учасників (найменування юри­дичної особи — учасника), які ініціюють позачергові збори;

—  кількість та категорія (тип) акцій, які належать акціонерам, або розмір частки учасника;

—  мотиви, з яких ініціюється скликання позачергових зборів;

—  строки проведення зборів;

—              питання, котрі пропонується внести до порядку денного.
Вимога підписується особою (особами), які її вносять.
Виконавчі органи не вправі вносити зміни у формулювання

питань порядку денного позачергових загальних зборів, які скликаються на вимогу зазначених вище осіб.

Законодавець не визначив підстав для відмови правління скликати позачергові загальні збори учасників за вимогою ви-щеперерахованих осіб. Однак такі підстави можна виявити "між рядків":

—   не дотримано порядку пред'явлення вимоги про скликан­ня зборів;

—   акціонери (учасники), які вимагають скликання зборів, не є володільцями більш як 10% голосів;

—   якщо жодне з питань, які винесені до порядку денного, не належить до компетенції загальних зборів учасників.

Законом не визначено, чи може рішення правління про від­мову скликати позачергові збори бути оскаржене в суді. Вва­жаю, що не може. Якщо відмовлено акціонерам, що мають 10%, то вони можуть захистити своє право шляхом скликання зборів самостійно. Тобто існує спеціальний спосіб захисту цього права. Якщо ж відмовлено раді чи ревізійній комісії — то вони не можуть оскаржити це рішення з причини відсутності в цих органів процесуальної правосуб'єктності.

У випадку невиконання правлінням протягом 20 днів вимог акціонерів про скликання зборів, вони мають право скликати збори самостійно. Виходячи з того, що ця норма міститься у

ч. 4 ст. 45 Закону "Про господарські товариства", вважаю, що ревізійна комісія чи наглядова рада акціонерного товариства такого права не мають. У такому випадку керівники цих органів повинні звертатися до акціонерів, які володіють в сукупності більш як 10%, і скликати збори через них.

У товаристві з обмеженою відповідальністю вимога про скли­кання позачергових зборів адресується голові товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, учасники вправі самі скликати збори учасників.

Згідно з п. 9.7 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60, реєстроутримувач на вимогу і за рахунок акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, зобов'язаний направити повідомлення власникам іменних акцій про скликання позачергових зборів АТ.

В одній зі своїх робіт я зазначив, що реально загальні збори акціонерів можуть бути скликані не більше ніж 6 разів на рік. Виходив з простого розрахунку: орієнтовно 2 місяці на під­готовку і проведення одних зборів, з урахуванням того, що публікація в пресі повинна бути не менш як за 45 днів до зборів.

Несподівано для себе виявив один принциповий момент, на який я раніше не звернув увагу, — це відсутність норми, яка б забороняла скликати наступні збори до проведення поперед­ніх. Наприклад, 10 лютого 2005 р. правління скликає загальні збори на 6 травня 2005 р., 1 березня 2005 р. — на 1 червня 2005 р., 1 квітня — на 1 липня 2005 р. Чи це можливо? Чинне законодавство таких заборон не містить.

Форми проведення зборів. Існує дві форми проведення збо­рів учасників: спільна присутність і заочне голосування. Спільна присутність — це вирішення питань шляхом їх обговорення між учасниками, які перебувають в одному приміщенні, з наступним голосуванням.

Заочне голосування — це форма прийняття рішень зборами учасників, коли учасники висловлюються щодо свого рішення окремо від інших учасників.

Процедура заочного голосування допускається лише в това­риствах з обмеженою і товариствах з додатковою відповідаль­ністю. Відповідно до ст. 60 Закону "Про господарські товари­ства" у випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. В цьому разі проект

рішення або питання для голосування надсилається учасни­кам, які повинні в письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідом­лення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.