Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Компетенція загальних зборів. Компетенція загальних зборів визначена на законодавчому рівні. Однак перелік повноважень, зазначених у ч. 5 ст. 41 Закону "Про господарські товариства", не є вичерпним. Допускається встановлення додаткових повно­важень у статуті товариства.

Слід відзначити, що компетенція загальних зборів як вищого органу дозволяє вирішити будь-яке питання, що стосується діяльності товариства, навіть тоді, коли воно належить до компе­тенції іншого органу. Відповідно до ст. 98 ЦК загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

До речі, по-іншому аналогічне питання вирішено акціонер­ним законодавством Російської Федерації, яке визначає, що: "загальні збори акціонерів не вправі розглядати і приймати рішення з питань, не віднесених до їх компетенції чинним Федеральним законом" (ч. З ст. 48 Федерального закону "Про акціонерні товариства").

Усі питання, які належать до компетенції загальних зборів, поділяються на дві групи. Першу групу становлять питання, які належать до виключної компетенції. їх вирішення не може бути передане (делеговане) іншим органам товариства. Від­повідно до ст. 41 Закону "Про господарські товариства" та­кими є:

—              внесення змін до статуту товариства, в тому числі зміна
його статутного капіталу (п. "б" ст. 41, п. 1 ч. 2 ст. 159 ЦК).
Статут відіграє важливе значення в діяльності товариства. Цей
документ має вищу, порівняно з усіма іншими корпоративними
актами, юридичну силу. Якщо наступні рішення загальних зборів
акціонерів чи інших органів управління будуть суперечити ста­
туту, вони можуть бути визнані недійсними з цієї підстави.

Статут затверджується установчими зборами. Коригування будь-яких його положень в майбутньому можливе лише за рішенням загальних зборів акціонерів шляхом внесення змін (доповнень). Зміни до статуту підписуються головою правління і підлягають обов'язковій державній реєстрації;

—              затвердження річних результатів діяльності АТ, в тому
числі його дочірніх підприємств, затвердження звітів і виснов-

357

ків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення по­рядку покриття збитків (п. "д" ст. 41). Розгляд цього питання має інформаційну та контрольну функції. В такий спосіб акціо­нери одержують інформацію про результати діяльності то­вариства за попередній рік, визначають ефективність діяль­ності товариства, його посадових осіб, в процесі обговорення одержують відповіді на свої запитання.

Вважаю, що це питання повинне вноситися до порядку денного кожних чергових загальних зборів.

У формулюванні п. "д" ст. 41 Закону є певна неточність. Результати діяльності — це об'єктивне явище, яке не можна затвердити чи не затвердити. їх можна лише обговорювати. А затверджувати потрібно звіт голови правління про результати діяльності товариства у такому-то році;

— створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підпри­ємств, філій, представництв, затвердження їх статутів та поло­жень (п. "є" ст. 41). Створення цих організацій пов'язано з передачею частини майна товариства у фактичне користування (а щодо дочірніх підприємств — у власність) іншим організа­ціям. Прийняття такого рішення іншими органами, наприклад, правлінням, не допускається навіть за умови, якщо загальні збори делегували йому це повноваження. Наступне затверд­ження таких рішень правління загальними зборами не має право­вого значення.

Так, у справі ТОВ "ЛП" до ВАТ "К." судом задоволено позовні вимоги про визнання недійсними рішення загальних зборів ВАТ "К.", акціонером якого є ТОВ, та скасування державної реєстрації Дочірнього виробничо-комерційного підприємства "Ж." з тих підстав, що загальні збори відпові­дача доручили правлінню ВАТ заснувати ДВКП "Ж.", роз­робити і затвердити його статут, штатний розклад, призначити директора та створити інші дочірні та спільні підприємства, а це суперечить ч. 5 ст. 41 Закону "Про господарські това­риства", згідно з якою повноваження загальних зборів щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень належать до виключної компетенції загальних зборів акціо­нерів та їх не може бути передано іншим органам. Звертаю увагу, що не належить до виключної компетенції зборів питання про участь товариства в інших юридичних особах (наприклад, товариствах з обмеженою відповідальністю). Цією прогалиною можуть скористатися виконавчі органи і без уз-

і садження зі зборами передати активи товариства до статутного фонду інших господарських товариств (об'єднань). Щоб цього не сталося, до статуту товариства потрібно включати норму, що прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквіда­цію дочірніх підприємств, філій, представництв, а також участь у заснуванні або вступ в інші господарські товариства або об'єд­нання підприємств є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів;

—              прийняття рішень про припинення діяльності товариства,
призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного
балансу (п. "и" ст. 41). Припинення діяльності товариства
призводить до припинення корпоративних відносин. Таке рі­
шення можуть прийняти лише акціонери, а у випадках, прямо
передбачених законом — суд. Закон не передбачає підстав, з
яких може бути прийняте таке рішення. Однак це не означає,
що рішення про припинення не потребує мотивації. Акціонери,
які ініціювали розгляд такого питання, повинні довести при­
чини, наслідки та всі істотні умови припинення товариства.
Одночасно з прийняттям рішення про припинення діяльності
товариства збори вирішують питання про призначення лікві­
даційної комісії. Проведення ліквідації може бути покладено
на виконавчий орган.

Питання про затвердження ліквідаційного балансу розгля­дається після виявлення кредиторів та боржників, проведення роботи по стягненню боргів, після складення цього балансу і його підтвердження аудитором. Для цього скликаються поза­чергові збори акціонерів;

—              обрання членів наглядової ради, а також утворення і від­
кликання виконавчого та інших органів товариства (п. 2 ч. 2
ст. 159 ЦК). Закон "Про господарські товариства" відносить
це питання до питань загальної компетенції (п. "в", "г" ст. 41
Закону). Через здійснення цієї функції реалізується найваж­
ливіший принцип діяльності загальних зборів акціонерів —
принцип демократизму. Власники акцій самостійно, за власною
ініціативою висувають кандидатів, здійснюючи таким чином
своє право на участь в управлінні товариством.

При виявленні порушень у діяльності посадових осіб чи при невиконанні або неналежному виконанні ними своїх функ­цій, акціонери шляхом прийняття відповідних рішень можуть з метою захисту власних інтересів відкликати таких осіб.

До другої групи належать питання загальної компетенції. Загальні збори акціонерів можуть делегувати ці повноваження

спостережній раді або правлінню товариства шляхом прийняття відповідних рішень. До повноважень цієї групи належать:

—              визначення основних напрямів діяльності акціонерного
товариства і затвердження його планів та звітів про їх вико­
нання (п. "а" ст. 41). Законодавець не дає критеріїв розмежу­
вання основних і неосновних напрямів, тому ця норма має
декларативний характер. Однак у такий спосіб підкреслюється,
що саме загальні збори акціонерів, і ніхто інший, визначають
стратегію розвитку товариства, його основні (головні, найваж­
ливіші) напрями діяльності.

Потребує конкретизації змісту словосполучення "напрями діяльності". Воно може ототожнюватися зі сферами господарю­вання товариства, наприклад: торгівля, будівництво, вироб­ництво. Напрями діяльності можна розглядати також в організа­ційному значенні, як напрями роботи посадових осіб та праців­ників товариства, тобто що треба зробити. Однак, на мій погляд, збори вирішують глобальні питання, визначають мету діяль­ності, а не способи її досягнення. Тому з позиції системного тлумачення п. "а" ст. 41 Закону основні напрями діяльності товариства потрібно тлумачити як сфери діяльності товариства.

Отже, до основних напрямів діяльності товариства належать питання про обрання сфери господарювання, обговорення нових інвестиційних проектів, їх зупинення, планів розвитку това­риства, напрямів інвестиційної діяльності та інших питань, що визначають напрями використання акціонерного капіталу. Під час розгляду цього питання акціонери повинні вирішити, куди інвестувати капітал товариства.

Рішення загальних зборів акціонерів можуть визначати ос­новні напрями діяльності лише цього товариства, а не інших юридичних осіб. Навіть якщо товариство має найбільшу частку в статутному фонді іншої юридичної особи, воно не може прий­мати рішень, обов'язкових для такого товариства. У нього є свій вищий орган управління, який має свою компетенцію. Якщо ж таке рішення буде прийняте, воно є нікчемним, тобто не породжує правових наслідків для залежного товариства. Однак збори вправі давати вказівки виконавчим органам, які пред­ставлятимуть товариство в органах управління залежних юри­дичних осіб;

—              винесення рішень про притягнення до майнової відпові­
дальності посадових осіб органів управління товариства (п. "є"
ст. 41 Закону). Відповідно до ст. 23 Закону посадовими особа­
ми органів управління товариства визнаються голова та члени
виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а в товариствах,

де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради). Посадові особи від­повідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України. Рішення про притягнення посадових осіб до майнової відповідальності є передумовою звернення товариства до суду з відповідним позовом;

—              затвердження правил процедури та інших внутрішніх доку­
ментів товариства, визначення організаційної структури това­
риства (п. "ж" ст. 41 Закону). Товариство може мати складну
організаційну структуру. Чим складнішою вона є, тим відчут­
ніша потреба у впорядкованості внутрішніх відносин у межах
цієї структури. Для цього в товаристві можуть прийматися
внутрішні організаційні документи: регламенти, порядки, пра­
вила, процедури та ін. Проекти цих документів розробляються
під управлінням виконавчих органів і подаються на затверд­
ження загальних зборів.

Визначення організаційної структури передбачає поділ то­вариства на підрозділи, визначення взаємозв'язків між ними, чисельності штату;

—              вирішення питання про придбання акціонерним това­
риством акцій, що випускаються ним (п. "з" ст. 41 Закону).
Це питання делегується виконавчим органам найчастіше;

—              визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного
товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв
(п. "и" ст. 41 Закону). Закон відносить це повноваження до
таких, що можуть бути делеговані. На мій погляд, це непра­
вильно Незалежно від того, якому органу делеговане таке повно­
важення (спостережній раді чи правлінню), він призначає
заробітну плату сам собі;

—              затвердження договорів (угод), укладених на суму, що
перевищує вказану в статуті товариства (п. "і" ст. 41 Закону).
Застосування цього повноваження породжує багато проблем.
Вони пов'язані з тим, що законом не визначено правові наслідки
затвердження чи незатвердження договорів. Немає однознач­
ності і в питанні, коли таке затвердження потрібне: до укладення
угоди чи після. Якщо до — то це незатвердження договору
(його ще немає), а фактично — попередній дозвіл загальних
зборів на його укладення. Якщо після — то договір уже укладе­
ний, діє і рішення загальних зборів не впливає на його дійсність.
Підстави, з яких договір може бути визнаний недійсним, пе­
редбачені в законі. Такої підстави, як незатвердження договору
загальними зборами, немає.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" саме лише недодер­жання встановленого установчими документами порядку, згідно з яким потрібне затвердження договору за умови його підпи­сання органами без порушення даних йому повноважень, не може бути підставою для визнання договору недійсним, ос­кільки цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження.

Якщо в статуті не визначено максимальної суми договорів, які потребують затвердження, голова правління вправі укладати від імені АТ будь-які договори.

Делегування повноважень. Сутність делегування полягає в передачі питань, які за статутом належать до компетенції одного органу, на вирішення іншого органу управління. Делегування може бути строковим або безстроковим.

Вважаю, що правовою підставою для делегування може бути лише власне рішення відповідного органу управління, наприк­лад, загальних зборів акціонерів. Делегування власних повно­важень вимагає волевиявлення відповідного органу. Саме цей юридичний факт є підставою для передачі повноважень. Поло­ження статуту можуть бути лише передумовою для делегування. Однак їх недостатньо для переходу повноважень.

Аналогічне розуміння висловлює і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У п. З Принципів корпоративного управління зазначається, що рішення про делегування повно­важень повинні фіксуватись у протоколі відповідного органу з визначенням органу, якому делегуються повноваження, пере­ліку повноважень, що делегуються, та строку делегування.

Не підлягають делегуванню лише питання виключної ком­петенції зборів, а саме:

1)  внесення змін до статуту товариства, в тому числі зміна розміру його статутного капіталу;