Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

1)              інституційна. Без формування статутного капіталу не­
можливе створення окремих юридичних осіб. Наприклад, для
створення товариства з обмеженою відповідальністю учасники
повинні сформувати мінімальний статутний капітал у розмірі
100 мінімальних заробітних плат. Якщо статутний капітал не
буде сформовано, орган, що здійснює державну реєстрацію юри­
дичних осіб, відмовить у реєстрації і товариство як юридична
особа не виникне. Інституційна функція статутного капіталу
характерна для всіх юридичних осіб, щодо яких законом пере­
дбачено вимогу про формування певного статутного капіталу;

2)  інформаційна. Відомості про статутний капітал, насамперед про його розмір, розподіл між учасниками, предмет внесків, порядок формування, мають важливе інформаційне значення. Розмір статутного капіталу та розподіл часток між учасниками дозволяє оцінити обсяг ризику учасників та кожного з них зокрема, розподіл голосів між ними та вплив на діяльність товариства. Ця функція статутного капіталу не залежить від його розміру;

3)  економічна. Статутний капітал є одним із джерел форму­вання майна юридичної особи. За рахунок внесків засновників (учасників) може фінансуватися діяльність організації. Слід зазначити, що законодавець встановлює спеціальні правила для таких внесків. Зокрема внески учасників до статутного капіталу не є об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість, в той час як інші внески (не до статутного капіталу) оподатковуються на загальних засадах.

Економічна функція виявляється і в тому, що внесками до статутного капіталу, як правило, обмежується ризик економічних втрат учасників. Вони ризикують втратити лише те, що пере­дали як внесок до статутного капіталу. їх персональна майнова відповідальність за зобов'язаннями створеної юридичної особи допускається лише в окремих випадках, прямо передбачених законом. Тому можна стверджувати, що статутний капітал потрібний насамперед самим учасникам, щоб наперед показати контрагентам межі своєї відповідальності.

Різновидом економічної є стартова функція статутного ка­піталу. Вона полягає в тому, що майно, передане до статутного капіталу, використовується для початку (старту) господарської діяльності;

4) гарантійна. Розмір статутного капіталу свідчить про міні­мальну вартість чистих активів товариства. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Закон встановлює взаємозв'язок між статутним капіталом і вартістю чистих активів товариства. Вартість чистих активів — це різниця між вартістю активів і сумою зобов'язань това­риства. В бухгалтерському обліку вартість чистих активів збі­гається з власним капіталом (розділ II пасиву балансу). Відпо­відно до ч. 4 ст. 144 ЦК, якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року (збігається з календарним) вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідаль­ністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Аналогічне правило закріплено щодо статутного капіталу акціонерного то­вариства (ч. З ст. 155 ЦК). Щодо інших юридичних осіб такої вимоги закон не містить.

Гарантійна функція статутного капіталу особливо яскраво проявляється в товариствах, які займаються банківською та фінансовою діяльністю. Значення цієї функції посилюється додатковими вимогами щодо розміру та порядку формування статутного капіталу цих юридичних осіб, необхідністю дотри­мання економічних нормативів та постійним контролем за цим Національного банку України та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Гарантійна функція пов'язана з економічною, оскільки обидві характеризують майнові аспекти правового статусу організації. Однак якщо економічна функція розкриває значення статутно­го капіталу для самої юридичної особи, то гарантійна — для третіх осіб, насамперед кредиторів.

Зазначені функції є узагальненими і мають неоднакове значення для всіх юридичних осіб. Якщо порівнювати, то най­важливіше значення мають економічна та інформаційна функції статутного капіталу.

Розмір статутного капіталу. Питання про обов'язковість статутного капіталу безпосередньо пов'язане з питанням про розмір такого капіталу. Адже зрозуміло, що вимога про не­обхідність формування капіталу сама по собі не має практичного сенсу без встановлення вимог щодо його мінімального розміру.

Закріплюючи розмір статутного капіталу, законодавцеві слід виходити із чотирьох критеріїв:

1)   організаційно-правової форми юридичної особи;

2)   кількості учасників;

3)   державної належності учасників;

4)   сфери діяльності юридичної особи.

О. Янкова пропонує в нормативному закріпленні мінімаль­них розмірів статутних фондів враховувати:

1) значимість втрати вкладених коштів для засновників;

2) достатність для здійснення підприємництва в обраній галузі господарювання;

3) доступність для вітчизняних інвесторів'.

Частково ці критерії відповідають запропонованим.

Організаційно-правова форма дозволяє враховувати особ­ливості відповідальності учасників за зобов'язаннями створю­ваної юридичної особи. Так, для товариств, в яких учасники ризикують лише в межах внесків і особистої відповідальності не несуть, слід встановлювати високий рівень мінімального статутного капіталу. Водночас, якщо учасники товариства від­повідатимуть не лише тим, що передали товариству, а й осо­бистим майном, вимоги до мінімального капіталу можуть бути більш м'якими.

За цим критерієм встановлено мінімальні розміри статутних капіталів для двох видів господарських товариств:

•              для акціонерного товариства — не менше суми, еквіва­
лентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки
мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення ак­
ціонерного товариства (ч. 4 ст. 24 Закону "Про господарські
товариства");

•              для товариства з обмеженою відповідальністю — не менше
суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, вихо­
дячи із ставки мінімальної заробітної плати, яка діє на момент
створення товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 52
Закону "Про господарські товариства"). Ця ж вимога застосо-

вується до товариств з додатковою відповідальністю (ст. 65 Закону "Про господарські товариства").

Для повного і командитного товариства мінімальний розмір статутного капіталу не встановлено. Законодавець залишає це питання на розсуд учасників. Тому в цих товариствах розмір статутного капіталу може бути будь-яким, починаючи з 1 копійки.

Кількість учасників як критерій визначення розміру статут­ного капіталу чинним законодавством не враховується. Немає різниці між мінімальним капіталом товариства, в якому два учасники, і товариства, в якому таких п'ятдесят. Велика кількість учасників, з одного боку, мінімізує їх початкові витрати, ос­кільки сума, необхідна для створення товариства, розподіля­ється на усіх. Якщо існуючий на теперішній час мінімальний статутний фонд (31 тис. грн.) поділити на максимальну кількість учасників такого товариства (за проектом — 50 осіб), то витрати кожного інвестора становитимуть 620 грн. Це робить участь у товариствах доступною для багатьох осіб, зокрема малозабез­печених. Щоправда, постає інше питання: навіщо їм потрібні інвестиції, якщо жити немає за що? Але це вже не сфера корпо­ративного права.

З іншого боку, невелика сума можливих втрат від невдалої інвестиції може зробити учасника байдужим до долі створеного ним товариства. Справді, для чого витрачати 1 тис. грн., щоб врятувати 620? Крім того, з економічної точки зору дрібні інвестиції дорого обслуговувати, адже витрати, пов'язані із здій­сненням прав учасника, можуть перевищувати вартість інвес­тиції. З огляду на це доцільно було б встановити мінімальний розмір не тільки статутного капіталу, а й внеску кожного учас­ника, наприклад, 5 тис. грн. Це б сприяло створенню това­риств, в яких усі учасники заінтересовані економічно і дійсно ризикують щось втратити. З цього приводу слід погодитися з думкою О. Янкової: значимість втрати вкладених коштів для засновників зумовить їх відповідальне ставлення до створення підприємства1.

Врахування державної належності засновників, встановлення для них підвищених вимог до мінімального статутного капіталу сприятиме залученню додаткових іноземних інвестицій, може бути одним із засобів протекціоністської політики держави щодо вітчизняних підприємців. Вважаю, що для створення товариств,

в яких іноземні учасники мають частку більшу, ніж 50%, міні­мальний статутний капітал повинен бути в 5 разів вищий, ніж капітал аналогічного товариства, створеного резидентами.

Економічна діяльність юридичних осіб має неоднакове значення для інших учасників цивільного обороту. Наслідки, викликані, наприклад, банкрутством банку "Україна", набагато перевищують негативні наслідки, викликані банкрутством міс­цевого приватного підприємства, яке мало станцію технічного обслуговування автомобілів. Для мінімізації негативних наслід­ків, що можуть мати місце через неефективну господарську діяльність важливих, стратегічних з точки зору суспільних інтересів та інтересів держави організацій, до них повинні встановлюватися підвищені вимоги, зокрема щодо статутного капіталу. Ця теза не є новою і вже давно знайшла відображен­ня у вітчизняному законодавстві. Підвищені розміри мінімальних статутних капіталів встановлені для комерційних банків:

1)   для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;

2)   для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області — 3 млн євро;

3)   для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України — 5 млн євро (ст. 31 Закону "Про банки і банків­ську діяльність").

Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених ст. 31 Закону "Про банки і банківську діяльність". Крім того, ст. 32 вказаного Закону встановлює й особливий порядок формування статутного капі­талу — виключно шляхом грошових внесків. Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 30 та п. З Прикінцевих поло­жень Закону України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страху­вання іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається стра­хуванням життя — 1,5 млн євро за обмінним курсом валюти України.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" фондову біржу може бути створено не менш як 20 зас­новниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На сьогодні одиницями виміру мінімального розміру статут­ного капіталу є мінімальна заробітна плата (Закон "Про госпо­дарські товариства"), неоподатковуваний мінімум (ст. 33 Закону "Про цінні папери і фондову біржу"), іноземна валюта (ст. 31 Закону "Про банки і банківську діяльність). Цей мультипідхід викликає справедливі нарікання. Вихід із цієї ситуації О. Янкова вбачає у наданні переваги підходу, вживаному в банківському праві: розмір статутних фондів є еквівалентним встановленій кількості євро й залежить від національної належності учас­ників1.

Гадаю, що ні мінімальна заробітна плата, ні неоподаткову­ваний мінімум не можуть бути одиницями виміру мінімальних розмірів статутних капіталів. Ці поняття мають насамперед соціальне навантаження. їх розмір залежить не стільки від еко­номічної ситуації (хоч вона є головною передумовою їх зміни), скільки від рішення Верховної Ради України. Мінімальний роз­мір статутного капіталу повинен визначатися у грошах, тому що гроші — це головний економічний інструмент.

В законодавстві практично ніколи мінімальний розмір статут­ного капіталу не встановлюється у гривнях. Можна згадати хіба що довірчі товариства, статутний фонд яких повинен стано­вити не менше 1 млн. українських карбованців (див. Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства")2. Але нині таких товариств дуже мало. Сучасний законодавець надає перевагу іноземній валюті — євро.

Принципової економічної різниці — визначати капітал у національній чи іноземній валюті — немає, все одно йдеться про гроші. Але політична і психологічна різниця є. Свою валюту держава повинна утверджувати на всіх рівнях. Якщо поверну­тися до мінімального розміру статутних капіталів, то вважаю, що їх одиницею виміру повинна бути лише гривня.

Мінімальний розмір статутного капіталу — це мінімальна сума, необхідна для створення товариства. Але яким цей мінімум повинен бути? Вважаю, що мінімальний статутний капітал повинен визначатися як баланс двох принципів: доступності створення товариства (тому мінімальний капітал не повинен бути надто великим) і достатності для забезпечення початку господарської діяльності (тому мінімальний капітал не повинен бути замалим). Мало чи багато — ці поняття є оцінювальними,

тому вивести точний розмір капіталу, обгрунтований матема­тичними розрахунками, неможливо.

Виходячи з нинішньої економічної ситуації, вважаю, що мінімальний статутний капітал товариства з обмеженою від­повідальністю повинен становити 50 тис. грн., акціонерного товариства — 500 тис. грн., повного, командитного товариства, виробничого кооперативу — 25 тис. грн. Для унітарних підпри­ємств, зокрема приватних, мінімальна сума статутного капіталу повинна бути не меншою 5 тис. грн.

Мінімальний статутний капітал визначається на день створен­ня юридичної особи. Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Трап­ляються випадки, коли на момент затвердження (підписання) установчих документів статутний капітал відповідає встанов­леним вимогам, а на момент реєстрації — ні (наприклад, у зв'язку із збільшенням мінімальної заробітної плати). В такій ситуації реєстратор вправі відмовити у реєстрації.