Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Вклади до статутного капіталу. Статутний капітал підпри­ємницького товариства формується за рахунок вкладів учасників. Відповідно до ст. 13 Закону "Про господарські товариства" вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України (ЗК), права користування водою та іншими природ­ними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 ЦК вкладом учасника можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові та інші від­чужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не вста­новлено законом. Словосполучення "якщо інше не встановлено законом" стосується не грошової оцінки внеску, а можливих обмежень щодо майна, яке може бути вкладом до статутного капіталу. Зокрема, спеціальні вимоги щодо формування ста­тутного фонду встановлено щодо страхових організацій, бан­ків, інвестиційних компаній. Ця норма міститься в законі, який прийнятий пізніше, тому на сьогодні слід керуватися цією нор­мою. Отже, фактично будь-яке майно може бути предметом внеску за двох умов: 1) воно може бути відчужене; 2) воно має грошову оцінку.

Майно, внесене як вклад до статутного капіталу, переходить у власність цього товариства. Винятком є внески у вигляді права користування. Право власності переходить в момент пе-

редачі речі (сплати грошей), тобто в загальному порядку. В разі відсудженим майна, внесеного учасником як вклад, това­риство або інші його учасники вправі вимагати відшкодування завданих збитків або заміни вкладу.

Вкладом до статутного капіталу може бути лише власне майно учасників.

Так, неправомірним буде внесення майна, яке належить самій цій юридичній особі. Так, у 1999 р. ПП "Яр" придбало з прилюдних торгів виробниче приміщення. На підставі акта про придбання майна нотаріус видав свідоцтво. В 2001 р. ПП "Яр" перетворено на ТзОВ "Яр". Новий учасник вніс 50 тис. грн., а колишній засновник ПП "Яр" — зазначене вище ви­робниче приміщення. Оскільки власником виробничого при­міщення була сама юридична особа — ПП "Яр", то воно не могло бути внеском його засновника. Передача майна до статутного капіталу не є безоплатною, оскільки учасник одержує у власність корпоративні права това­риства на суму свого вкладу.

Порядок внесення різних видів майна як вкладу до статут­ного капіталу є різним.

Грошові кошти є найпоширенішим видом вкладів. Цьому сприяє відносна простота внесення цих вкладів, їх ліквідність. Грошові кошти вносяться в спеціальному порядку. Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, під час відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду господарського товариства подається:

•              заява про відкриття поточного рахунку, що підписана
уповноваженою засновниками (учасниками) особою;

•    один примірник оригіналу установчого документа або його копія, посвідчена нотаріально;

•    рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових опера­цій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, посвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);

•              картка із зразками підписів і відбитка печатки, у якій
наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано
право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка
печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника
банку.

Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками (учас­никами) для формування статутного фонду господарського това­риства до його державної реєстрації як юридичної особи.

У листі від 18 листопада 2002 р. № 11-113/19981 Національ­ний банк України роз'яснив, що якщо засновником, учасником товариства є фізична особа, то вклади до статутного капіталу можуть здійснюватися в безготівковому порядку з його поточ­ного рахунку, відкритого в установі банку, або шляхом внесення готівки до каси установи банку за прибутковим касовим орде­ром (повідомленням) з наступним переведенням цих коштів за дорученням платника на рахунок одержувача для формування статутного капіталу товариства.

Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. В разі від­мови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках, передбачених законодавством України, на під­ставі листа із зазначенням причини закриття рахунку, підписано­го уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається.

Національний банк України у листі від 2 лютого 2004 р. № 25-118/148-754, керуючись прикінцевими та перехідними положеннями ЦК, зазначив, що у разі відкриття рахунку для формування статутного фонду товариства з обмеженою від­повідальністю надання копії засновницького договору не є обов'язковим. У разі відкриття рахунку для формування статут­ного фонду акціонерного товариства, учасником якого є одна особа, копія засновницького договору не вимагається. У цих випадках доцільно отримувати від особи, яка від імені заснов­ників товариства відкриває рахунок, інформацію про те, що засновницький договір не укладався. Така інформація може зазначатися, наприклад, у заяві про відкриття рахунку в рядку "Додаткова інформація".

Іноземна валюта найчастіше вноситься до статутного капіталу нерезидентами, хоча може бути внеском і українських засновни­ків. Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю" іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на

території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових уста­новах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), бор­гові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Для характеристики іноземної валюти як внеску до статут­ного капіталу важливе значення має також поділ її за групами конвертованості. Класифікатор іноземних валют та банківських металів затверджено постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. № 34 (в редакції постанови від 2 жовтня 2002 р. № 378). Згідно з цим актом іноземна валюта поділяється на три групи:

—  / група — вільно конвертована валюта, яка продається на головних валютних ринках, та банківські метали (австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, золото, паладій, платина, срібло);

—  // група — вільно конвертована валюта, яка не продається на головних валютних ринках (білоруські рублі, болгарські леви, вірменські драми, грузинські ларі, долари Гонконгу, естонські крони, ізраїльські нові шекелі, індійські рупії, казахстанські тенге, киргизькі соми, кувейтські динари, латвійські лати, литовські літи, мальтійські ліри, молдавські леї, новозеланд­ські долари, польські злоті, республіки Корея вони, російські рублі, румунські леї, Саудівські ріали, сінгапурські долари, словацькі крони, словенські толари, турецькі ліри, угорські форинти, КФА франки ВСЕАО 1, КФА франки ВЕАС 2, хор­ватські куни, юані Женьміньбі (Китай), інші валюти);

—  III група — неконвертована валюта (азербайджанські ма­нати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомоні, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари, та всі інші валюти, що не належать до І та II груп валют).

Відповідно до ст. 2 Закону України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції можуть здійснюватися зокрема у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України.

Іноземна валюта може бути предметом вкладу до статутного капіталу як з боку іноземця, так і з боку резидента України.

Такого висновку можна дійти з огляду на те, що Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" не пе­редбачає жодних обмежень щодо такого використання інозем­ної валюти.

Нерухоме майно. Під час передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу виникають питання, зумовлені нотаріаль­ним посвідченням установчих документів. Зокрема, чи повинен нотаріус перевіряти належність учасникам майна, яке переда­ється до статутного капіталу? Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — під­приємців" підписи засновників (учасників) на установчих документах мають бути нотаріально посвідчені. Нотаріус не перевіряє фактичної наявності майна, його оцінку та еконо­мічну доцільність для товариства. Відповідно до ст. 55 Закону "Про нотаріат" угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Для посвідчення установчого договору, за яким товариству передається майно, що не підлягає реєстрації, но­таріус не вправі вимагати правовстановлювальних документів на це майно.

Таким чином, під час нотаріального посвідчення статуту, за яким внеском учасників є нерухоме майно, нотаріус зобов'яза­ний діяти так само, як і при посвідченні договорів про від­чуження цього майна. Зокрема нотаріус повинен вимагати подання йому правовстановлювальних документів в оригіналі, витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, витягу з реєстру права власності тощо. Ці документи в оригіналі зали­шаються у справах нотаріуса. Статут повинен посвідчуватися за місцем знаходження нерухомого майна, що передається до статутного капіталу. На підставі статуту або іншого установ­чого документа органи місцевого самоврядування оформляють свідоцтво про право власності на ім'я юридичної особи (п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5).

У листі від 14 вересня 2004 р. № 6279і Держпідприємництво України висловлює думку, що передачу нерухомого майна юри­дичній особі, а отже, і виконання зобов'язання учасника щодо сплати вкладу доцільно оформляти актом оцінки та прийняття—

передачі до статутного фонду. Держпіприємництво також робить висновок, що засновник товариства з обмеженою відповідаль­ністю може стовідсотково формувати статутний капітал нерухо­мим майном, дотримуючись при цьому чинного законодавства.

Рухоме майно. Предметом внеску часто є обладнання, офісна техніка, меблі та інше рухоме майно. Жодних документів, які б свідчили про право власності учасника на це майно нотаріусу, який посвідчує справжність підписів засновників на установ­чому документі, не подається (закон цього не вимагає). Фак­тичне існування внеску та факт його передачі товариству ні нотаріус, ні будь-хто інший не перевіряє. З однієї сторони така ліберальність дозволяє інвестувати рухоме майно досить просто. З другої сторони, це створює небезпеку формування статутного капіталу за рахунок майна, якого насправді немає або майном, яке одержано з невідомих джерел. Внесення вкладу за рахунок майна незаконного походження є одним із способів легалізації (відмивання) такого майна.

Права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

У ст. 420 ЦК наведено перелік об'єктів права інтелекту­альної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; ком­понування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналіза­торські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немай-нові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Оскільки особисті немайнові права інтелектуальної власності є невідчужуваними (ч. 4 ст. 423 ЦК), то вони не можуть бути предметом вкладу до статутного капіталу юридичної особи. Отже, може йтися лише про одну складову прав інтелектуальної власності — майнові права. Основними майновими правами інтелектуальної власності є:

1)              право на використання об'єкта права інтелектуальної влас­
ності;

2)              виключне право дозволяти використання об'єкта права
інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному викорис­танню об'єкта права»інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до ч. З ст. 424 ЦК майнові права інтелектуаль­ної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи. Проте видається, що не всі права інтелектуальної власності можуть бути вкладом учас­ника до статутного капіталу. Це стосується зокрема права інте­лектуальної власності на наукове відкриття (воно, на мою думку, є особистим), а також права на комерційне найменування, які відповідно до ч. 2 ст. 490 ЦК передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.