Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

У разі прийняття спадкоємця у товариство він успадковує частку, яка належала спадкодавцеві. Закон не містить обме­жень щодо успадкування несплачених часток.

У разі відмови товариства від прийняття спадкоємця йому виділяється частка, а розмір статутного капіталу товариства під­лягає зменшенню, але не менше ніж до мінімального розміру статутного капіталу. Якщо після виділення частки розмір статут­ного капіталу буде меншим за мінімальний, решта учасників (частина з них) повинні зробити внески на збільшення статут­ного капіталу хоча б до мінімального рівня. Рішення това­риства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного капіталу набирає чинності не раніше як через три місяці після державної реєстрації і публікації про це у встанов­леному порядку.

Закон не передбачає строку, протягом якого спадкоємцю повинна бути виділена частка. На наш погляд, за аналогією закону має застосовуватися ст. 54 Закону "Про господарські товариства", яка встановлює 12-місячний строк для оплати вар­тості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. Цей строк потрібно обчислювати з моменту смерті учасника, а не з моменту відмови спадкоємцю у прий­нятті до товариства (його відмови від вступу).

Збори повинні також затвердити зміни до установчих до­кументів, викликаних зміною учасників, які відбуваються не­залежно від того, яким саме буде рішення товариства: про прий­няття спадкоємця чи відмову у вступі до товариства. Тому щоб знову не скликати збори учасників, до порядку денного слід включати питання про затвердження змін до установчих доку­ментів.

Право на одержання частини майна товариства пропорційно до частки померлого учасника зберігається за спадкоємцем і в тому випадку, коли товариство реорганізовано.

Так, у січні 2000 р. Т. в інтересах С. звернулася до суду із позовом до 3. та приватного підприємства (далі — ПП) про виділення частини майна з підстав, передбачених ст.ст. 54, 55, 60 Закону "Про господарські товариства". Позивачка зазначала, що в квітні 1992 р. за ініціативою громадян Укра­їни Р. і 3., а також громадської організації "Союз Чорнобиль України" було створено мале спільне підприємство — това­риство з обмеженою відповідальністю (далі — МП ТОВ). У березні 1996 р. до статуту МП ТОВ було внесено зміни, згідно з якими з числа засновників було виключено зазначену гро­мадську організацію, у зв'язку з чим розмір часток Р. та 3.,

які залишилися в товаристві, відповідно склав 42 та 58% ста­тутного фонду. В результаті здійснення господарської діяль­ності МП ТОВ придбало в м. Одесі нежиле приміщення, яке і є основною часткою майна, що належить товариству.

У січні 1999 р. Р., мати С, померла, у зв'язку з чим від­крилася спадщина на майно, що належало Р., у тому числі на частину майна в товаристві. В травні 1999 р. позивачка як представник С. звернулась до 3. із проханням про виділення спадкоємцеві належної йому частини майна МП ТОВ у на­туральній формі, але в цьому їй було відмовлено.

Посилаючись на зазначені обставини, Т. просила суд виділити С. спадкову частину майна МП ТОВ у натуральній формі, яка б відповідала частці спадкодавця у статутному фонді товариства.

У подальшому Т. змінила позовні вимоги і просила суд визнати за С. у порядку спадкування право власності на частку статутного фонду МП ТОВ у розмірі 42% та стягнути з ПП, яке стало правонаступником МП ТОВ, вартість частини майна товариства в сумі 541 тис. 356 грн. 90 коп., що є пропорцій­ною частці спадкодавця у статутному фонді.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 19 груд­ня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 20 лютого 2001 р., позов було задоволено. Суд визнав за С. право влас­ності на частку в статутному фонді МП ТОВ у розмірі 42% і стягнув з ПП на користь С. вартість частини майна това­риства в сумі 541 тис. 356 грн. 90 коп., що відповідає 42% статутного фонду товариства.

У касаційній скарзі відповідачі просили рішення суду ска­сувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що всупереч вимогам Закону "Про господарські това­риства" суд включив до складу майна МП ТОВ приміщення, яке у травні 2000 р. було придбане ПП. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що засновниками МП ТОВ були відпо­відачка 3., а також Р., частки яких у статутному фонді то­вариства відповідно становили 58 та 42%. У результаті здій­снення господарської діяльності МП ТОВ у березні 1996 р. за договором купівлі-продажу придбало в м. Одесі нежиле приміщення площею 195,6 кв. м.

Після смерті 29 січня 1999 р. Р. її син С. у встановленому законодавством порядку прийняв спадщину. Оскільки в грудні 1999 р. 3. реорганізувала МП ТОВ у ПП, у зв'язку з чим уся сукупність прав та обов'язків товариства перейшла до право­наступника, суд відповідно до вимог ст. 55 Закону правильно

, стягнув на користь С. вартість частини майна МП ТОВ у розмірі 42% статутного фонду, що становить 541 тис. 356 грн. 90 коп.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому постановлені у справі судові рішення є законними та обгрунтованими. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається. Виходячи із зазначеного та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у ци­вільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ПП відхилила'. Закон встановлює однакові правові наслідки реорганізації юридичних осіб та смерті громадян — учасників товариства. Однак, як свідчить практика, різниця є. Правові наслідки різних видів реорганізації (перетворення, поділ, злиття і приєднання) не збігаються, що, на жаль, не знайшло відображення в Законі. Внаслідок перетворення, злиття і приєднання усі права та обов'язки реорганізованих юридичних осіб переходять до одного правонаступника. У разі перетворення правонаступником стає юридична особа, яка виникла на базі реорганізованої. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю "Львів" перетворе­но на приватне підприємство "Львів" (змінена організаційно-правова форма). При злитті єдиним правонаступником стає новоутворене підприємство, яке має іншу ніж реорганізоване підприємство назву. При реорганізації приєднанням права та обов'язки підприємства, яке приєднується, переходять до під­приємства, яке реорганізується.

При поділі існує кілька правонаступників. Майно, майнові права (в тому числі корпоративні) розподіляються на підставі роздільного акту (балансу). Баланс не має спеціальної статті для обліку корпоративних прав. Вони відображаються, як пра­вило, у рядку 40 балансу "Довгострокові фінансові інвестиції". Саме та юридична особа, яка є правонаступником реоргані­зованої юридичної особи в частині корпоративних прав, має переважне право на вступ до товариства. Якщо це встановити неможливо, то кожен із правонаступників має право звернутися із заявою про вступ до товариства. Доказами правонаступництва можуть бути свідоцтво про державну перереєстрацію, установчі документи, рішення про реорганізацію тощо. Отже, на відміну

від спадкоємців, для яких права на спадщину підтверджуються єдиним документом — свідоцтвом, для правонаступників юри­дичних осіб таких документів може бути кілька.

Відповідно до ст. 55 Закону "Про господарські товариства" в усіх випадках реорганізації (незалежно від виду) питання про подальшу участь у товаристві правонаступника повинно розглядатися заново. Отже, за загальним правилом йому може бути відмовлено у прийнятті в товариство і виділено частку. Ініціатори реорганізації мають брати ці обставини до уваги. Адже це може стати приводом для відмови у прийнятті в това­риство правонаступника і, як наслідок, втрати вигідного бізнесу.

Під час ліквідації учасника — юридичної особи Закон не визначає, як саме і кому виділяється належна їй частка. Наприк­лад, польське товариство "Люблін", учасник спільного україн­сько-польського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Дизайн" із часткою 60% статутного фонду протягом двох років не цікавилося діяльністю СП, хоча внесок сплатило повністю. Згодом було встановлено, що як юридична особа товариство "Люблін" було виключене з торгового реєстру внаслідок банкрутства. Правонаступників немає, але двоє засновників польського товариства вважають, що частку виділя­ти треба їм. Постає питання, що робити з шістдесятивідсотковою часткою неіснуючого учасника. Практика з приводу цього не виробила єдиного підходу. Одні пропонують виділяти частку засновникам ліквідованої юридичної особи, інші — розподіляти її серед тих учасників СП, які залишилися. На думку Держ-підприємництва, якщо під час ліквідації юридичної особи, котра була одним із засновників іншої юридичної особи, не було прийнято жодного рішення щодо його майна (майнових прав) в іншій юридичній особі, це майно стає безгосподарним (див. лист Держпідприємництва від 21 січня 2003 р. № 4-422-23/383 "Щодо майна юридичної особи, ліквідованої за рішеннями гос­подарського суду без прийняття рішення відносно її виходу зі складу засновників іншої юридичної особи")1.

Перший варіант вважаю неправильним. Ліквідація тим і відрізняється від реорганізації, що правонаступництва не від­бувається. Тому жодні особи, ні засновники, ні кредитори, після ліквідації юридичної особи — учасника не можуть пре­тендувати на виділення частки на їх користь.

Отже, в цьому разі ліквідаційна комісія мала б звернутися до СП із заявою про вихід і виділення частки або про її від-

ступлення на користь інших учасників, самого товариства, інших осіб. Законодавство не встановлює особливих правил у разі виходу учасника-банкрута. Тому частка виділяється в загаль­ному порядку і, що найбільш незручно, протягом 12 календарних місяців із дня виходу, але не раніше затвердження балансу за рік. Підстав для дострокового виконання обов'язку товариства з виділення частки не містить і Закон "Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом". У зв'яз­ку з цим у процесі ліквідації краще використовувати не вихід із товариства, а відступлення частки учасника, який ліквіду­ється, на користь інших учасників або третіх осіб. У цьому разі учасники або самі придбавають частку, щоб не допустити її відступлення стороннім особам, або придбавають частку за кошти товариства.

Вважаю, що частка, яка залишилася невитребуваною, після ліквідації учасника повинна безоплатно надходити у розпоряд­ження товариства, її подальшу долю мають вирішувати збори учасників. Наразі це лише пропозиція.

Стаття 69 Закону "Про господарські товариства" встановлює правові наслідки смерті (реорганізації) учасника повного това­риства, які практично не відрізняються від тих самих наслідків у товаристві з обмеженою відповідальністю. Особливістю є те, що правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" у разі вне­сення змін до установчих документів, які пов'язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи — засновника (учасника) та від­мови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім докумен­тів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково подається нота­ріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

У разі смерті засновника приватного підприємства або єди­ного учасника господарського товариства корпоративні права переходять до спадкоємця в силу закону. На відміну від інших товариств, спадкоємця ніхто не приймає, оскільки інших учас­ників немає.

Об'єктом спадкування є не майно підприємства, оскільки воно є власністю самої юридичної особи, а корпоративні права, які належали засновнику.

Спадкоємці можуть одержати документи, які підтверджують їх права, не раніше як через шість місяців. За такий великий проміжок часу некероване підприємство може збанкрутувати. Правових підстав для здійснення управління спадкоємці не мають.

Традиційні заходи щодо охорони спадкового майна (це насам­перед його опис) є неефективними, якщо йдеться про такий специфічний об'єкт спадкування, як корпоративні права. їх описувати не потрібно.

Виходом із ситуації міг би бути договір про управління спадщиною. Відповідно до ст. 1285 ЦК якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсут­ності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спад­щини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини, а також має право на плату за виконання своїх повноважень.

Зміст ст. 1285 ЦК можна тлумачити як норму, яка дозволяє нотаріусу укласти договір про управління спадщиною із спадко­ємцем або виконавцем заповіту, а у разі їх відсутності — з іншою особою. Іншими словами, спадкоємець може бути упра­вителем. Однак Міністерство юстиції України вважає інакше.

Відповідно до п. 195 Інструкції про порядок вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України нотаріус укладає договір на управління спадщиною у разі відсутності спадкоємців або вико­навця заповіту на підставі заяви заінтересованої особи (наприк­лад, представника територіальної громади) після пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця.

У разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спад­щини заяви спадкоємців про прийняття спадщини, про відмову від спадщини на користь інших спадкоємців, про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна тощо нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про при­пинення дії договору.

Отже, договір на управління спадщиною за наявності спад­коємців не укладається. Законодавець виходить з того, що спад­коємці можуть здійснювати управління без договору.

Вважаю, що сферу дії ст. 1285 ЦК слід було б розширити і укладати договір про управління спадщиною із спадкоємцями.

В протилежному випадку вони залишаються не захищеними від ймовірних зловживань керівників підприємств, які були призначені за життя спадкодавця-засновника. Як мінімум шість місяців вони є недосяжними для спадкоємців.