Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

К. відомостей, які не відповідають дійсності, було зареєст­ровано ПП. Посилаючись на зазначені обставини, П. просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки від 11 жовтня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Донецького обласного суду від 1 лютого 2001 р., в задоволенні позову відмовлено. У касацій­ній скарзі П. просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд у зв'язку з порушенням норм матеріального права. Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала за необхідне задовольнити касаційну скаргу з таких підстав.

Постановляючи рішення, з висновками якого погодилася судова колегія обласного суду, районний суд виходив з того, що збори учасників товариства були проведені відповідно до ст.ст. 59—61, 64 Закону "Про господарські товариства", про­ведення реорганізації товариства також не суперечить поло­женням ст.ст. 19, 59 цього Закону.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскіль­ки вони суперечать зазначеним нормам Закону. Суд встано­вив, що учасниками товариства були П. та К., які мали рівні частки у статутному фонді ТОВ. Згідно зі ст.ст. 59, 64 Закону "Про господарські товариства" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при вирішенні питання про виклю­чення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі. При цьому учасник (його представник), щодо якого вирішують зазначене питання, у голосуванні участі не бере. Отже, за змістом вказаних статей Закону учасника товариства, який має розмір частки у статутному фонді това­риства 50%, виключити з числа учасників товариства немож­ливо, оскільки для прийняття рішення з цього питання не­обхідна одностайність у вищому органі, а такої умови зборами ТОВ дотримано не було.

Висновки суду про те, що позивач у голосуванні участі не брав, тому К. одностайно прийняла рішення про виключення його з учасників товариства і таке рішення не суперечить ст.ст. 59, 64 Закону "Про господарські товариства", є хибни­ми й не випливають зі змісту статей Закону, на які послався суд на обгрунтування своєї позиції.

Оскільки суд неправильно застосував норми права, Су­дова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, рішення Гірницького районного суду м. Макіївки від 11 жовтня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Донецького обласного суду від 1 лютого

2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі1. Продаж вчасно неоплачених акцій. Відповідно до ст. 33 Закону "Про господарські товариства" акціонер у строки, вста­новлені установчими зборами, але не пізніше року після реєст­рації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі її несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час простро­чення 10% річних від суми простроченого платежу.

У випадку її несплати протягом трьох місяців після встанов­леного строку платежу акціонерне товариство має право реалізува­ти ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Для того, щоб реалізувати неоплачені акціонером акції, в статуті акціонерного товариства повинен бути передбачений від­повідний порядок. У законі відповідних норм немає. Якщо спеціальних норм на цей випадок немає і в статуті, то реалізація неоплачених акцій опиняється у правовому вакуумі.

Смерть (реорганізація) учасника. Як свідчить практика, смерть учасника товариства значною мірою впливає на подальше існуван­ня товариства і породжує багато організаційних питань, на які не завжди є відповіді в Законі "Про господарські товариства".

Відповідно до ст. 55 Закону "Про господарські товариства" під час реорганізації юридичної особи, учасника товариства або у зв'язку зі смертю громадянина, учасника товариства право­наступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошо­вій або натуральній формі частка у майні, яка належала реор­ганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю). Вартість цієї частки визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

По-іншому врегульоване це питання у ЦК. Відповідно до ч. 5 ст. 147 Кодексу частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізич­ної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників това­риства. Конструкція переважного права на вступ тут вже не

застосовується, однак учасникам дозволяється на власний роз­суд встановити в статуті необхідність одержання згоди інших учасників. Якщо такої норми немає, то частка переходить до спадкоємця незалежно від згоди учасників.

Така зміна правового регулювання вступу спадкоємців учас­ника відбулася на користь спадкоємців, оскільки вони тепер не залежать від інших учасників товариства.

Отже, принципове значення для визначення процедури всту­пу спадкоємця має статут товариства. Якщо статутом прямо не передбачено необхідність одержання згоди інших учасників, то починаючи з 1 січня 2004 р. спадкоємець успадкує частку не­залежно від ставлення до цього інших учасників. Моментом переходу корпоративних прав буде вважатися день смерті учас-ника-спадкодавця.

Якщо ж статутом передбачено необхідність одержання згоди учасників, то процедура визначатиметься ч. 5 ст. 147 ЦК і ст. 55 Закону "Про господарські товариства", згідно з якими спадкоємець учасника має такі права:

1)   переважно перед іншими вступити до товариства або

2)   відмовитися від вступу до товариства.

Закон надає спадкоємцям переважне право вступу до това­риства. Суть цієї переваги, порядок її реалізації, коло осіб, до яких вона застосовується, законом не визначені. З цієї причини, на мій погляд, переважне право вступу є декларативним і прак­тично застосовуватися не може. Остаточне рішення щодо участі в товаристві в усіх випадках приймають загальні збори учасни­ків. Кожний з учасників при голосуванні керується своїми мотивами і жодними перевагами спадкоємців не обмежений.

Реалізація прав спадкоємця залежить від товариства, яке має право:

1)   прийняти спадкоємця в товариство або

2)   відмовити йому.

Залежно від позиції спадкоємця і товариства можливими є чотири правові ситуації:

Позиція спадкоємця      Позиція товариства              Результат             

Бажає вступити до       Бажає прийняти              Спадкоємець стає

товариства              учасником

Бажає вступити              Не бажає              Виділення частки

до товариства              приймати              спадкоємцю

Відмовляється від              „              Виділення частки

вступу до товариства       Бажає прийняти              спадкоємцю

Відмовляється від              „              Виділення частки

вступу до товариства   "е бажає приймати              спадкоємцю

Отже, лише в одному випадку, коли спадкоємець бажає вступити в товариство, а учасники бажають його прийняти, спадкоємець стає учасником товариства. Це означає, що до складу спадкової маси включаються лише майнові елементи корпоративних прав. Організаційні права (участь в управлінні) мають особистий характер і в порядку спадкування у цьому разі не передаються.

Для прийняття правильного рішення важливо встановити спадкоємців учасника. Спадкоємцями є лише ті особи, які прий­няли спадщину. Єдиним документом, який підтверджує право на спадщину, є свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1298 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини. З метою уникнення можливих спорів як спадкоємців товариству потрібно розглядати лише тих осіб, які зазначені у свідоцтві про право на спадщину. Тому рішення щодо прийняття в товариство спадкоємців або про виділення частки спадкодавця товариство може приймати лише після подан­ня заінтересованими особами свідоцтва про право на спадщину. Участь у товаристві є добровільною, тому спадкоємець пови­нен виявити своє бажання вступити у товариство або відмови­тися від вступу. Таке рішення спадкоємця бажано оформляти і у письмовій формі, що забезпечує належний рівень фіксації волевиявлення.

Проте мають місце випадки, коли спадкоємець ніяк не висловлює свого ставлення до подальшої участі в товаристві. Цьому сприяє і відсутність у законі строку, протягом якого це має бути зроблено. Якщо вирішення цього питання не врегу­льовано в установчих документах, то, на мій погляд, у таких випадках товариство має запропонувати всім відомим йому спад­коємцям учасника (всі вони зазначені в свідоцтві) визначити свої відносини з товариством. Але й таке звернення може зали­шитися без відповіді. Тому доцільно зазначати строк, протягом якого спадкоємець повинен відповісти.

Текст повідомлення може бути приблизно таким.

Відповідно до ст. 55 Закону "Про господарські товариства" Ви, як спадкоємець учасника товариства з обмеженою від­повідальністю "Львів" Галицького Д. В., маєте переважне право на вступ до товариства або відмовитися від вступу до товариства з видачею Вам у грошовій або натуральній формі частки у майні товариства, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день його смерті. Пропонуємо повідомити товариству Ваше рішення. Відповідь просимо

надіслати до ... (вказати точну дату) на адресу: м. Львів, вул. Львівська, 15. В іншому разі будемо вважати, що Ви відмови­лися від вступу до товариства.

Таке повідомлення бажано надсилати листом із повідомлен­ням про вручення, щоб мати докази на випадок можливого спору.

Якщо спадкоємців кілька і всі вони виявили бажання всту­пити до товариства, частка, належна учаснику, має бути роз­поділена між усіма пропорційно часткам у спадщині, які зазна­чені у свідоцтві. Якщо частина спадкоємців бажає вступити у товариство, а частина відмовляється (в тому числі не відповідає на звернення товариства), здійснюється виділення частин частки, що належать спадкоємцям, які відмовилися від вступу до това­риства, а статутний капітал підлягає зменшенню на вартість виділених часток. Решта частин частки передається прийнятому спадкоємцю. Якщо є угода спадкоємців про поділ спадкового майна або відповідне рішення суду, товариство розглядає звер­нення того спадкоємця, який успадкував частку.

Одне з питань, що виникають під час спадкування корпора­тивних прав, стосується кола спадкоємців. На думку О. Кібенко, якщо спадкоємцем є обмежено дієздатна чи недієздатна особа, то вони не можуть вступити в товариство, а отже, частка, яка належала померлому спадкодавцеві, виділяється спадкоємцеві1. Основним аргументом на користь такого висновку є посилан­ня автора на неможливість представництва у корпоративних відносинах, які мають особистий характер.

Вважаю, що такий аргумент є справедливим лише щодо повних і командитних товариств, де учасники несуть повну відповідальність. Тут особа учасника має значення для інших, тому що усі відповідають солідарно. Натомість в товаристві з обмеженою відповідальністю представництво цілком можливе, оскільки майнові інтереси інших учасників не зачіпаються. Тому участь осіб з неповною дієздатністю в таких товариствах мож­лива через законних представників. Однак якщо товариство проти, то воно відмовить спадкоємцеві у вступі до товариства.

Збори учасників вправі при розгляді питання про вступ до товариства від кількох спадкоємців прийняти лише частину з них. Мотиви відмови правового значення не мають. Таке рі­шення не може бути оскаржене. Спори, пов'язані з відмовою товариства, судам не підвідомчі, оскільки прийняття (відмова

у прийнятті) нових учасників є виключною компетенцією вищого органу товариства.

З набранням чинності ЦК постало ще одне питання: хто повинен давати згоду на прийняття спадкоємця до товариства? З одного боку, у ст. 55 Закону "Про господарські товариства" зазначено, що питання про відмову у прийнятті правонаступ­ника до товариства вирішує товариство. Товариство вирішує це питання в особі свого вищого органу — загальних зборів.

З іншого боку, у ч. 5 ст. 147 ЦК передбачено, що частка переходить до спадкоємця, якщо статутом товариства не перед­бачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Тобто згоду повинні висловлювати інші учасники. Іншого положення в статуті передбачити не можна, адже законодавець чітко зазначив, що це може бути передбаче­но статутом і цим диспозитивність обмежується.

Зрозуміло, що загальні збори учасників і учасники — це не одне і те саме. Принципова відмінність полягає в тому, що збори вирішують це питання простою більшістю голосів, у той час як згода учасників означає згоду кожного з них. Тому якщо хоча б один з учасників проти прийняття правонаступ­ника, він учасником не стане.

Різниця полягає також у процедурі одержання згоди. Згода товариства одержується шляхом прийняття відповідного рішення зборами учасників, у той час як згода учасників вимагає під­пису (резолюції) кожного на відповідній заяві спадкоємця. Організаційно це можна вирішити і на зборах, але рішення про прийняття спадкоємця має прийматися одноголосно при 100% кворуму.

З метою запобігання спорам між учасниками необхідно ви­конувати вимоги ч. 5 ст. 147 ЦК і одержувати згоду саме від учасників, але оформляти це рішенням загальних зборів учас­ників. Для цього в протоколі зборів слід зафіксувати виступ кожного учасника, в якому він висловлює згоду на прийняття учасника, а в резолютивній частині постановити рішення про прийняття правонаступника в товариство. Це рішення слід приймати одноголосно. При цьому частка, яка належала по­мерлому учаснику, не повинна враховуватися при визначенні кворуму та прийнятті рішень.

Збори учасників мають бути скликані в установленому зако­ном та установчими документами порядку. Для участі в них потрібно запрошувати також спадкоємців. Останні участі в го­лосуванні не беруть. Як гарантія присутності на зборах усіх учасників на протоколі повинні бути їх підписи.