Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Досить часто спадкоємці, не чекаючи одержання свідоцтва про право на спадщину, фактично захоплюють кабінети, при­міщення, території підприємства, вилучають у посадових осіб установчі та інші документи, печатку, опечатують каси, звіль­няють працівників тощо. Ці дії нічого спільного з корпоратив­ним правом не мають, хоча інколи це чи не єдиний спосіб зберегти контроль над підприємством. Плануючи такі акції, слід зважати на можливе переслідування за самоуправство.

Водночас спадкоємці повинні виявляти зацікавленість спра­вами свого майбутнього підприємства. Доцільно було б, наприк­лад, зустрітися із керівником та трудовим колективом підпри­ємства, обговорити перспективи його розвитку, з'ясувати склад активів та зобов'язань. Керівнику підприємства можна напи­сати листа, в якому попросити його утриматися від дій щодо відчуження певних активів товариства або укладення певних угод з огляду на те, що вони, на думку спадкоємців, не відпо­відають інтересам підприємства. Усе це поставить керівника у певні рамки і полегшить притягнення його до відповідаль­ності, якщо матимуть місце зловживання.

Спадкування акцій. Відповідно до п. 7.17 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів внесення до системи реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів:

—  оригіналу або нотаріально посвідченої копії свідоцтва про право на спадщину (передається реєстроутримувачу);

—  сертифіката цінних паперів (при документарній формі випуску цінних паперів) (передається реєстроутримувачу).

До внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів спадкоємці не мають корпоративних прав, а отже, не беруть участі у загальних зборах акціонерів. Отже, коли помирає акціонер, який володіє пакетом акцій понад 40%, то загальні збори акціонерів фактично скликати неможливо через відсут­ність кворуму.

Звернення стягнення на частку учасника. Товариство не не­се відповідальності за зобов'язаннями учасників. За загальним правилом, сформульованим у ст.ст. 57, 73 Закону "Про госпо­дарські товариства", звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. Проте тут є винятки.

Відповідно до ст. 149 ЦК звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особис­тими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці борж­ника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина май­на, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обме­женою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону "Про господарські товари­ства" (стосується товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю) у разі недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому ст. 55 цього Закону. Ця стаття встановлює поря­док вступу або відмови від вступу в товариство правонаступ­ників (спадкоємців) учасника. Оскільки учасник, частка якого виділяється для наступного звернення стягнення, є живим, вартість частки визначається станом на день звернення креди­торів до товариства з вимогою про виділення частки.

Звернення стягнення на частку учасника можливе лише після її виділення. Строк, протягом якого товариство має здійснити виділення, законом не встановлений. Проте можлива аналогія ст. 54 Закону "Про господарські товариства", яка передбачає н 12-місячний термін. Виділення частки можливе як у грошовій, ; так і в натуральній формі на розсуд товариства. "       Право вимагати виділення частки для звернення стягнення ' мають лише кредитори. Вимоги до боржника-учасника мають 1 підтверджуватися відповідними документами (рішення суду, виконавчі написи нотаріусів, вимоги, визнані боржником). Ви­ділення частки здійснюється лише в тому разі, коли іншого майна учасника недостатньо для покриття боргів перед кре­диторами. Тому збори учасників вправі відмовити кредитору у виділенні частки боржника-учасника, посилаючись на те, що в ; нього є інше майно, на яке може бути звернено стягнення. Кредитору буде важко довести зворотне. Тому практично **' кредитори можуть реалізувати право на звернення стягнення к на частку лише шляхом виконання виконавчих документів у встановленому порядку.

Якщо частка виділяється в грошовій формі, то гроші по­винні зараховуватися в депозит суду і вже потім сплачуватися кредитору, а якщо в натуральній формі, то реалізація частки здійснюється в порядку, передбаченому Законом України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження". Товариство не має підстав для сплати вартості виділеної частки безпосе­редньо кредитору, який заявив таку вимогу, оскільки можуть бути порушені права учасника або інших його кредиторів.

Закон не передбачає можливості виділення частини частки. Тому частка виділяється в цілому, незалежно від її вартості та розміру боргу. Особа, частку якої виділено для звернення стяг­нення, втрачає статус учасника з моменту виділення частки. До виділення частки з метою звернення на неї стягнення зас­тосовуються правила ст. 55 зазначеного Закону, яка передбачає необхідність зменшення статутного капіталу на суму виділеної частки.

Відповідно до ст. 149 ЦК частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення ви­мог кредиторами. Звертаю увагу на імперативний характер цієї норми: за балансом — і ніяк інакше. Натомість у разі припи­нення корпоративних правовідносин з інших підстав вартість частки може визначатися в порядку, встановленому статутом.

Відповідно до ст. 73 Закону "Про господарські товариства" (застосовується до повних товариств, командитних товариств) у разі недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати в установленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження това­риства виділити частку учасника-боржника в грошовій або на­туральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Отже, на відміну від товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, права кредиторів учасників повних і коман­дитних товариств включають ширше коло можливостей. Крім права на виділення частки учасника-боржника, вони мають право вимагати ліквідації товариства.

Сама по собі вимога кредиторів про ліквідацію товариства не є достатньою підставою для її здійснення. Підстави ліквіда­ції передбачені законом. Добровільна ліквідація поза рішенням зборів учасників неможлива навіть у тому разі, коли на цьому наполягають кредитори. Очевидно, може йтися лише про при­мусову ліквідацію. Остання можлива лише за рішенням суду і

з підстав, встановлених законом. Ліквідація повного чи коман-дитного товариства з ініціативи кредитора учасника-боржника якраз і є тим випадком, передбаченим законодавством.

Наділення кредитора правом вимоги ліквідації повного (ко-мандитного) товариства за борги одного з учасників викликає певні сумніви. Товариство і його учасник — окремі самостійні суб'єкти. Товариство не відповідає за зобов'язаннями учасника. Борги учасника є лише його боргами, і товариство не повинно нести негативні наслідки поведінки учасника-боржника. При­мусова ліквідація є найсуворішою санкцією до товариств. Збе­реження за кредитором права вимоги примусової ліквідації товариства означало б перекладення відповідальності з дійсного боржника-учасника на товариство, яке прав кредитора не пору­шувало. Це щонайменше не логічно.

Вважаю, що порядок звернення стягнення на частку повинен бути уніфікований стосовно всіх типів господарських товариств. Звернення стягнення на частку в господарському товаристві має бути одним із засобів примусового виконання і передбача­тися цивільним процесуальним законодавством. Зокрема слід передбачити, що звернення стягнення на частку допускається лише за рішенням суду. При цьому товариству або іншим учас­никам повинно бути надане право сплатити вартість частки, яка виділяється, в погодженому між ними розмірі. І лише якщо товариство або інші учасники не виплатять кредиторам вартість частки боржника, може відбуватися звернення на неї стягнення.

На відміну від російського законодавства, яке передбачає звернення стягнення на частку шляхом її продажу з прилюд­них торгів, у ч. 2 ст. 57 Закону "Про господарські товариства" визначена необхідність попереднього виділення частки. Вважаю це цілком виправданим. Звернення стягнення безпосередньо на частку можливе у тому разі, коли частка визначена у кон­кретному неподільному об'єкті права власності — речі (наприк­лад, при спільній частковій власності на будинок). Частка у статутному фонді не є річчю. До моменту її виділення вона виражає лише певні права учасників. Тому зверненню стягнення на частку обов'язково повинно передувати її виділення.

Про порядок звернення стягнення на внески боржників до статутного фонду господарського товариства йдеться і у п. 11 листа Вищого арбітражного суду України від 7 березня 1996 р. № 01-8/106 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів". Згідно із зазначеним документом якщо боржник є засновником або учас­ником господарського товариства (крім акціонерного) і має

відповідні права на частку у статутному фонді товариства, зазна­чена частка може бути виділена або вартість внеску сплачена цим товариством відповідно до вимог ст.ст. 16, 55, 57 і 71 Закону "Про господарські товариства". Що ж до акціонерного товариства, то його статутний фонд поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, власником яких є акціонери. Звернення стягнення на акції за зобов'язаннями акціонерів здійснюється на загальних підставах.

Звернення стягнення на заставлені корпоративні права. Від­повідно до ст. 572 ЦК у силу застави кредитор (заставодержа-тель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кре­диторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заста­водавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 576 ЦК). Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. Аналогічне правило закріплено і в ст. 4 Закону України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу". З зазначених норм можна дійти висновку, що предмет застави має відпові­дати щонайменше двом умовам:

1)   заставодавець може (тобто має право) його відчужити;

2)   на предмет застави може бути звернено стягнення кре­диторів.

Майнові права прямо зазначені як можливий предмет заста­ви. Про корпоративні права та частку в статутному капіталі в законі спеціальної вказівки немає, тому слід з'ясувати, чи від­повідають вони загальним вимогам, яким повинен відповідати потенційний предмет застави.

Перше, що слід з'ясувати — чи можливе їх відчуження. Відповідь однозначна: частка в статутному капіталі (фонді) може бути відчужена. Так, відповідно до ст. 53 Закону "Про госпо­дарські товариства" учасник товариства з обмеженою відпо­відальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж това­риства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Відступлення — це родове поняття, яке включає в себе різні підстави відчуження частки: купівлю-продаж, міну, дарування, ренту тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 цього ж Закону передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам

цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. Тобто передача частки (цей термін означає те саме, що й відступлення частки) як така також не забороняється.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом, невід'ємним від особи, тому воно не може бути відчужене. З огляду на це право участі в товаристві не може бути предметом застави.

Друга умова "заставопридатності" — можливість звернення стягнення кредиторів. Ось тут виникають труднощі. Відповід­но до ст. 57 Закону "Про господарські товариства" звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відпо­відальністю за його власними зобов'язаннями не допускається. У ч. 2 цієї статті зазначено, що у разі недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому ст. 55 цього Закону. В свою чергу, ця стаття регулює виплату вартості частки спадкоємцям померлого учасника і передбачає, що у випадку відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридич­ній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника.

Відповідно до ст. 149 ЦК звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його осо­бистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці борж­ника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина май­на, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обме­женою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.