Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

Та обставина, що власник акцій був одним із засновників
акціонерного товариства, не є законною підставою для при­
мусового викупу товариством акцій або стягнення з останнього
вартості частки власника в майні товариства, розподіл якого
між акціонерами провадиться лише в разі ліквідації товариства.
Так, у листопаді 1996 р. С. пред'явила позов до товариства
"Сервіс фірма "Наш Дім" про визначення за нею прав акціо-
,              нера, стягнення вартості частки в майні АТЗТ та відшко-

дування моральної шкоди. Позивачка зазначила, що вона є л співзасновником АТЗТ, бажає вийти з нього та одержати свої - грошові кошти, вкладені в розвиток товариства і статутний фонд, сума яких дорівнює вартості 15 акцій. Оскільки від­повідач протягом тривалого часу відмовляється від добро­вільної виплати і цим завдає їй моральної шкоди, позивачка просила задовольнити її позовні вимоги.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 1999 р. позов задоволено частково, позивачку визнано акціонером АТЗТ. У решті позовних вимог від­мовлено.

У касаційній скарзі С. порушила питання про скасування **•'        рішення, оскільки суд не визначив у повному обсязі розміру * -       її частки та суми грошового вкладу до статутного фонду. Су­дова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу залишила без задоволення з таких підстав. Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що С, як і інші особи, є співзасновником АТЗТ, статутний фонд якого був визначений у розмірі 1 млн крб. та поділений на 1 тис. іменних акцій номінальною вартістю 1 тис. крб. кожна. Вклад позивачки становив 10 тис. крб. Представник відпові­дача не оспорював тієї обставини, що позивачка є членом V,       організації орендарів, а після створення АТЗТ — одним із. його співзасновників, членом спостережної ради цього під­приємства, постійно бере участь у роботі зборів засновників. Відповідно до прибуткового ордера від 29 грудня 1992 р. № 185 С. внесла до каси АТЗТ 12 тис. крб. за акції. Крім того, за рішенням спостережної ради від 23 грудня 1992 р. частина прибутків, у тому числі прибутки позивачки, була спрямована на придбання акцій.

За таких обставин суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині й не взяв до уваги заперечень відповідача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та зібраними доказами.

Згідно з вимогами ст.ст. 36, 37 Закону "Про господарські товариства" питання розподілу акцій між засновниками закритого акціонерного товариства є компетенцією загаль­них зборів засновників. Крім того, відповідно до ст. 21 За­кону майно між акціонерами розподіляється лише в разі ліквідації товариства. Стаття 32 Закону і ст. 6.1 статуту АТЗТ передбачають тільки право викупу товариством акцій, а не обов'язок.

Враховуючи зазначене, суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що вимоги позивачки в частині виділу частки в майні та відшкодування моральної шкоди є безпідставними. Виходячи з наведеного, Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу С. залишила без задоволення, а рішення Верховного Суду Автономної Рес­публіки Крим — без змін'. Аналогічних міркувань дотримувався Верховний Суд України у справі за позовом ТзОВ "Газресурс" до ВАТ "Украналіт"2.

З метою захисту прав акціонерів акціонерне товариство, що прийняло рішення про реорганізацію, зобов'язане здійснити оцінку та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, у випад­ку, коли ці акціонери не голосували за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію і звернулись до товариства з письмовою заявою. Викуп акцій здійснюється за ціною, що визначається за домовленістю сторін, але не нижчою за номінальну вартість акцій (п. 1.7 Положення про порядок ре­єстрації випуску акцій під час реорганізації товариств). Інших випадків примусового викупу акцій закон не передбачає.

У підпункті 2.1.6 п. 2.1 Принципів корпоративного управ­ління передбачено, що право вимагати обов'язкового викупу товариством акцій за справедливою ціною виникає у акціонерів, які не голосували "за", або принаймні у тих акціонерів, які голосували "проти" певних прийнятих загальними зборами рішень, які обмежують їх права. Ця норма є рекомендаційною.

Право вимагати викупу товариством належних акціонеру акцій спрямоване насамперед на захист прав дрібного акціонера, який не голосував "за" або голосував "проти" певних рішень загальних зборів, які обмежують його права.

В умовах відсутності ліквідного фондового ринку це право набуває великої актуальності для акціонерів. Право акціонера вимагати викупу товариством належних йому акцій може вини­кати у разі прийняття загальними зборами акціонерів особливо важливих рішень, зокрема рішення про укладення товариством значних угод, про реорганізацію товариства тощо. Перелік таких рішень доцільно встановити у внутрішніх документах това­риства, якщо це не передбачено чинним законодавством.

Ціна, за якою товариство здійснює обов'язковий викуп влас­них акцій, має бути справедливою, тобто такою, що дорівнює їх ринковій вартості: викуп акцій, що котируються на біржах чи в торговельно-інформаційних системах, має здійснюватися за ціною, що склалась на ринку на момент викупу, але не меншою від середньозваженої ціни, за якою відбувалося при­дбання акцій товариства на ринку за останні два місяці; у това­риствах, акції яких не знаходяться в обігу на організованому ринку, ринкова вартість акцій, що підлягають викупу, повинна визначатись незалежним оцінювачем за рахунок товариства.

Товариство разом з повідомленням про проведення загальних зборів акціонерів зобов'язане інформувати акціонерів про право вимагати обов'язкового викупу акцій, що їм належать, якщо рішення, прийняте на загальних зборах акціонерів, може стати підставою для виникнення в акціонерів права вимагати викупу акцій. Повідомлення повинно містити інформацію про ціну, за якою товариством буде здійснюватися викуп акцій. Товариство має забезпечити інформування акціонерів про наявність у них права вимагати обов'язкового викупу акцій та порядок його реалізації перед проведенням голосування з відповідного питання порядку денного.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику шляхом повного індосаменту. Індосамент здійснюється через заповнення передавального розпорядження. Порядок заповнення переда­вального розпорядження від зареєстрованої в системі реєстру власників іменних цінних паперів особи новому власнику вста­новлений вимогами п. 4.4.1. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

. У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту за­рахування їх на рахунок власника у зберігана.

Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів. У разі відчуження знерухомлених цінних паперів на пред'явника право власності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зараху­вання їх на рахунок власника у зберігача.

Право власності на цінні папери, випущені в бездокумен-тарній формі, переходить до нового власника з моменту зараху­вання цінних паперів на рахунок власника у зберігача.

Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездоку-ментарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Вимоги до ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, порядок ведення цього реєстру, обов'язки реєстратора, емітентів та зареєстрованих осіб, порядок доступу до інформації, яка міститься у реєстрі, встановлені Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Однією з найбільш відомих справ, що стосується цієї проб­
леми, є справа за позовом ЗАТ "Оболонь" до АТЗТ "Кадем".
У квітні 2002 р. ЗАТ "Оболонь" звернулося до господар­
ського суду м. Києва з позовом до АТЗТ "Кадем" про при­
пинення порушення прав та усунення порушень конкурент­
ного законодавства України. У процесі розгляду справи
позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати недійсним
договір комісії від 21 березня 2002 р. № К1117-КМ (далі —
договір комісії), укладений між ЗАТ "Сармат" та ЗАТ "Ін­
вестиційна компанія "Керамет Інвест" (далі — Інвестиційна
і              компанія).

Позивач зазначав, що за умовами договору комісії Інвес­
тиційна компанія зобов'язалася за рахунок ЗАТ "Сармат"
купити 135 тис. простих іменних акцій ЗАТ "Оболонь", що
;              становить 41,5% від загальної кількості емітованих цим

товариством акцій. На думку позивача, у цьому разі має місце
;              концентрація суб'єктів господарювання у визначенні ст. 22

,              Закону "Про захист економічної конкуренції", яка може здій-

снюватись лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України. Оскільки такого доз­волу не було отримано, позивач вважав, що договір комісії укладено з порушенням вимог конкурентного законодавства і просив визнати цей договір недійсним на підставі ст. 48 ЦК.

Ухвалами господарського суду м. Києва від 27 травня 2002 р., від 6 червня 2002 р. та від 25 червня 2002 р. до участі у справі залучено ЗАТ "Сармат" та Інвестиційну компанію як відповідачів; Антимонопольний комітет України — третьою особою без самостійних вимог на предмет спору; змінено процесуальний статус АТЗТ "Кадем" — з відповідача на третю особу без самостійних вимог на предмет спору.

ЗАТ "Сармат" позов не визнавало, посилаючись на те, що суб'єктивне право позивача не порушено, оскільки контроль за дотриманням конкурентного законодавства покладено на Антимонопольний комітет України, і саме цей державний орган вправі звернутися до суду з відповідним позовом. ЗАТ "Сармат" заперечувало факт порушення вимог Закону "Про захист економічної конкуренції" та зазначало, що позивачем не доведена наявність сукупності обставин, з якими законодавство пов'язує необхідність попереднього отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарюван­ня. ЗАТ "Сармат" також вказувало, що додатковою угодою від 14 травня 2002 р. № 3 п. 1.2 договору комісії змінено і передбачено купівлю 53 тис. акцій ЗАТ "Оболонь". Фактично придбано пакет акцій ЗАТ "Оболонь" у розмірі 11,4% ста­тутного фонду. Отже, концентрації суб'єктів господарювання в розумінні ст. 23 Закону "Про захист економічної конку­ренції" не відбулося.

Інвестиційна компанія відзив на позов не надала.

Рішенням господарського суду м. Києва від 4 липня 2002 р. позов задоволено: договір комісії визнано недійсним з моменту його укладення; права і обов'язки покупця акцій за всіма договорами купівлі-продажу акцій, укладеними між ак­ціонерами ЗАТ "Оболонь" та Інвестиційною компанією, яка діяла на підставі договору комісії, переведено на ЗАТ "Обо­лонь"; АТЗТ "Кадем" зобов'язано здійснити перереєстрацію права власності на зазначені акції на ЗАТ "Оболонь".

Рішення вмотивовано посиланням на ст.ст. 4, 22—24 За­кону "Про захист економічної конкуренції". Зокрема суд зазначив, що відповідно до ст. 22 цього Закону концентра­цією суб'єктів господарювання визнається безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим спо­собом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50% голосів у

вищому органі управління відповідного суб'єкта господарю­вання. Згідно зі ст. 24 цього Закону концентрація суб'єктів господарювання може бути здійснена лише за умови по­переднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України. Укладений між відповідачами договір комісії спря­мовано на купівлю 41,5% від загальної кількості емітованих ЗАТ "Оболонь" акцій, але доказів отримання дозволу Анти­монопольного комітету України на здійснення концентра­ції ЗАТ "Сармат" не надало.

Суд також зазначив, що укладені на виконання договору комісії договори купівлі-продажу акцій порушують привілеєве право ЗАТ "Оболонь" на придбання акцій власної емісії у разі їх відчуження акціонерами. В обгрунтування цих мо­тивів судового рішення зроблено посилання на ст.ст. 25, 32 Закону "Про господарські товариства". Суд визнав, що до відносин, які склалися, має бути застосовано за аналогією правило ст. 114 ЦК щодо права учасника спільної власності вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця при продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2002 р. зазначене рішення скасовано в частині переведення на ЗАТ "Оболонь" прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу акцій та в частині зобов'язання АТЗТ "Кадем" здійснити перереєстрацію права власності на акції. Часткове скасування рішення вмотивовано посилан­ням на порушення положень ст. 83 ГПК, відповідно до якої суд вправі виходити за межі позовних вимог, якщо це необхід­но для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. У решті рішення суду першої інстанції щодо визнання договору комісії недійсним залишено без змін. Додатково у резолютивній частині поста­нови суду апеляційної Інстанції зазначено, що усі договори, укладені на підставі договору комісії, повинні визнаватись недійсними, а реєстратор акцій АТЗТ "Кадем" повинно здій­снити перереєстрацію акцій відповідно до вимог чинного законодавства.