Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

У разі пропущення встановленого законом строку розрахунку учасники вправі вимагати стягнення її вартості в судовому по­рядку. З цього моменту він вправі також вимагати стягнення інфляційних витрат, відсотків річних, а також відшкодування неодержаних доходів. Установчі документи можуть містити спеціальні норми щодо відповідальності за несвоєчасний роз­рахунок. Строк позовної давності відраховується в загальному порядку, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Цим днем є останній день встановленого законом 12-місячного строку або день спливу строку розрахунку, встановленого статутом.

Відповідно до ч. З ст. 124 ЦК учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов'язаннями това­риства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Розгляд спорів, пов'язаних із виходом з товариства. До суду найчастіше потрапляють спори щодо правильності і своєчасності розрахунків з учасником. Підвідомчість цих справ визначаєть­ся суб'єктним складом. Позивачем є учасник, який вийшов, а відповідачем — саме товариство, адже саме на нього поклада­ється обов'язок з виплати частини майна.

Окремі судді до участі у цих справах притягають як третіх осіб на боці відповідача всіх інших учасників. Якщо серед них хоча б один є фізичною особою, то господарські суди залишають заяву без розгляду як непідвідомчу. Така практика не відпові­дає чинному законодавству.

Досудове врегулювання цих спорів не обов'язкове. Доказуванню у процесі підлягають такі обставини:

1)   підстава виникнення корпоративних правовідносин. Засо­бами доказування є установчі документи товариства (статут або засновницький договір). Потрібно звернути увагу на те, що ці документи мають бути надані суду в останній редакції з ураху­ванням усіх змін. Про внесення змін на оригіналі найперших установчих документів робиться відповідна позначка, тому витребовувати потрібно оригінали;

2)   частка учасника в статутному капіталі товариства. Вона також визначається за установчими документами;

3)   виконання зобов'язань щодо сплати внеску до статутного капіталу. За задумом законодавця, учаснику, який повністю сплатив внесок, має видаватися свідоцтво товариства. На прак­тиці такий документ — рідкість. Якщо його немає, як доказ сплати частки можна приймати довідки, видані банківськими установами, прибуткові касові ордери, акти прийняття-передачі та інші документи При цьому в них обов'язково має бути вказано підставу платежу — внесок до статутного капіталу. Адже сама по собі передача товариству певних грошових сум чи майна не впливає на розмір частки;

4)   дата виходу з товариства. Ця обставина з'ясовується за документами, що супроводжують вихід — заява чи рішення учасника. Оцінці підлягає не лише суть, а й форма цих до­кументів;

5)   вартість майна товариства на день виходу. Для цього потрібно витребувати баланс товариства, складений на день виходу. У разі сумнівів щодо достовірності наведених у ньому показників доцільно призначати аудиторську перевірку чи судово-бухгалтерську експертизу;

6)   результати діяльності за рік, зокрема наявність прибутку та його розмір. Ця обставина з'ясовується за річним балансом.

Відступлення частки. Одним із прав учасників господар­ських товариств є право на відступлення частки у статутному капіталі. Це право мають учасники усіх господарських товариств (крім акціонерних), що знайшло відображення у ст.ст. 53, 65, 69 і 77 Закону "Про господарські товариства".

Відповідно до ст. 147 ЦК учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відсту­пити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідаль­ністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм пере­важним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відпові­дальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Вжитий законодавцем термін "відступлення" вимагає певного тлумачення. На мою думку, відступлення частки (її частини) — це узагальнююче поняття, що охоплює усі випадки її відчу­ження на користь інших осіб. Воно відбувається на підставі певного цивільно-правового договору: дарування, міни, купівлі-продажу тощо.

На користь такого розуміння свідчить і лист Держпідпри-ємництва від 20 червня 2001 р. № 2-222/3824 "Щодо роз'яс­нення порядку виходу із товариств з обмеженою відповідаль­ністю" зі змісту якого випливає, що процес передачі частки у майні товариства оформляється між особою, що відступає, і особою, що набуває частку, угодою залежно від способу пере­дачі: купівля-продаж, міна, дарування.

Цивільне законодавство не передбачає як такого договору про відступлення частки. Проте відповідно цивільні права та обов'язки виникають також із дій, які законом не передбачені, але йому не суперечать. При визначенні вимог до договору про відступлення частки (її частини) слід керуватися нормами, що встановлюють загальні вимоги до договорів того чи іншого виду. Вважаю, що у самій назві такого договору має зазнача­тися спосіб відступлення, наприклад, договір про відступлення шляхом купівлі-продажу частки у статутному капіталі това-: риства з обмеженою відповідальністю "Львів".

Аналіз чинного законодавства дає підстави вважати, що договір про відступлення частки у статутному фонді має укла­датися у письмовій формі. По-перше, сума цих правочинів, як правило, є значною (понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян); по-друге, ці правочини не виконуються під час їх укладення; по-третє, вони є підставою для здійснення державної реєстрації зміни складу учасників.

Відповідно до ч. З ст. 29 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" у разі вне­сення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, подається нота­ріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі. Ця норма дає підстави припустити, що договір про відступлення частки в статутному капіталі має бу­ти нотаріально посвідчений. Однак на практиці для того, щоб обійти цю вимогу, можна договір укласти у простій письмовій формі, а реєстратору подати заяву учасника, який відступив частку, про те, що він припиняє участь в товаристві у зв'язку із відступленням частки на користь такого-то. Ця заява і буде тим самим нотаріально посвідченим документом про передан­ня права учасника іншій особі, про який йдеться у ч. З ст. 29 Закону.

Істотними умовами договорів про відступлення частки у статутному капіталі є:

1)              предмет договору (спосіб відступлення частки шляхом
купівлі-продажу, дарування, міни тощо);

2)  ідентифікаційні ознаки товариства (ким і коли зареєстрова­не, повне найменування відповідно до установчих документів, ідентифікаційний код, місцезнаходження);

3)  характеристика частки, що відступається (її розмір у грошо­вому і процентному вираженні). Законом передбачено відступлен­ня частки у статутному фонді, тому значення має насамперед зафіксований в установчих документах розмір частки та її про­центне вираження;

4)  сума договору;

5)              інші умови, необхідні для договорів цього виду.

Відповідно до ст. 147 ЦК та ст. 53 Закону "Про господар­ські товариства" відступлення частки у статутному фонді това­риства з обмеженою відповідальністю можливе за наявності певних передумов:

а) відсутності в статуті заборони на відступлення частки на користь осіб, які не є учасниками товариства (третіх осіб). Якщо статут містить таку заборону, то відчуження частки можливе лише після внесення змін, які цю заборону скасують;

6)              відмови інших учасників від переважного права на придбан­
ня частки у разі її відчуження на користь третіх осіб;

в) оплати частки. Вона може бути відчужена лише в оплаченій частині.

Наявність передумов для відступлення частки підтверджу­ється відповідними документами: протоколом зборів учасників,

свідоцтвом товариства або довідкою банківської установи про сплату вкладу.

Відповідно до ст. 53 Закону "Про господарські товариства" учасники товариства користуються переважним правом придбан­ня частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому по­годженому між ними розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 147 ЦК учасники товариства користу­ються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Отже, переважне право при­дбання частки поширюється лише на випадки відступлення частки шляхом купівлі-продажу. У разі дарування, міни частки, а так само її відчуження іншим способом учасники не мають жодних переваг перед третіми особами. Тому можливим є укла­дення договору дарування частки замість купівлі-продажу для того, щоб інші учасники не могли скористатися своїм переваж­ним правом. У такий спосіб до товариства можуть потрапити небажані для інших учасників треті особи.

Найбільш доцільним видається встановлення балансу між інтересами товариства і учасника: переважне право на придбання частки поширити лише на випадки її відступлення шляхом купівлі-продажу, а у разі відступлення частки іншим шляхом передбачити необхідність попередньої згоди товариства (а не кожного з учасників). У разі незгоди товариства з кандидату­рою набувача частки, воно повинно її виділити у встановленому порядку.

Існує також проблема у визначенні кола осіб, які мають переважне право придбання частки. Відповідно до ст. 147 ЦК учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасни­ками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Відповідно до ст. 53 Закону "Про господарські товариства" всі учасники мають таке право пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Отже, повідомляти про відступлення частки слід кожного учас­ника, а не саме товариство. Повідомлення учасників про від­ступлення частки шляхом купівлі-продажу має надійти завчасно (не менше як за місяць, якщо інший термін не встановлено установчими документами або домовленістю учасників) і з зазна­ченням усіх істотних умов. Якщо придбати частку бажає один

учасник, то вона має бути продана йому; якщо ж кілька учас­ників, то кожному з учасників у погодженому ними розмірі або пропорційно належним їм часткам у статутному фонді товариства.

Учасник, який відступає частку, має право вибору покупця своєї частки, якщо її придбати бажають декілька учасників. І лише в тому випадку, коли частка відчужується третій особі, учасники мають право скористатися переважним правом при­дбання частки. Частка ділиться між іншими учасниками, які зголосилися її придбати, пропорційно до належних їм часток, якщо статутом чи домовленістю між учасниками не встановлено іншого порядку.

Частка може бути відступлена лише у сплаченій частині. При цьому учасник припиняє участь у товаристві. Щодо неспла-ченої частини частки, то вона переходить у розпорядження товариства, яке повинно реалізувати її іншим учасникам чи третім особам.

Відповідно до ст. 53 Закону "Про господарські товариства" частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим то­вариством. У цьому разі воно зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також го­лосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

Характерною ознакою відступлення частки у статутному фонді є наявність договору між учасником, який відступає частку, і особою, яка її придбаває. На підставі одностороннього акта (заяви) відступлення не відбувається. Особа, на користь якої відступлено частку, стає правонаступником усіх прав та обов'язків попереднього учасника, які він мав щодо товариства з моменту укладення договору. Саме з цього моменту особа, яка придбала частку, має право брати участь у голосуванні. Правонаступництво відбувається лише щодо прав та обов'яз­ків, які випливають із статуту.

Передача учасником повного чи командитного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. Особливістю відступлення частки у цих видах господарських товариств є також і те, що для відступлення частки закон не вимагає її внесення в повному розмірі.

Продаж акцій. У акціонерних товариствах припинення корпо­ративних відносин відбувається виключно шляхом відчуження

акцій. Відчуження акцій відбувається на підставі договору між власником акцій і набувачем. Акціонер не має права вимагати викупу у нього акцій, крім випадків, встановлених законом, або вимагати виділення частки майна товариства пропорційно до кількості належних йому акцій.